Смекни!
smekni.com

Послуги з сурогатного материнства: цивільно-правовий аспект (стр. 8 из 20)

1.3Види цивільно-правових послуг

Питання систематизації договорів про надання послуг завжди було актуальним. В різні часи його дослідженням займались такі вчені, як :М. В. Гордон, Ю. X. Калмиков, О.О. Красавчіков, М. І. Брагінський, М. Г. Масєвіч та інші. Вони пропонували за основний системоутворюючий фактор обрати різні критерії: правовий результат [25, Гордон С.85], спрямованість чи цільову установку [42, Красавчиков С.43 ], матеріальний об'єкт правовідносин і результат [21, Брагинский С.30-31], зміст встановлених законом прав і обов'язків сторін [48, Масевич С.15], майнові потреби [16, Баринов С.132] тощо, та не зважаючи на існування великої кількості наукових класифікацій цивільно-правових договорів про надання послуг єдиного критерію такої класифікації, точніше — системи критеріїв, досі не знайдено [17, Белов С.193].

Розглядаючи сучасну систему договорів з надання послуг, представлену у ЦК України [1 Цив Кодекс], слід відмітити, що вона може бути представлена в рамках даного родового "співтовариства" договорів у наступному виді. Група договорів з надання послуг (кожний з договорів якої має відособлену типологічну представленість, характеризується стійкістю типологічних ознак), відповідно норми, що регулюють даний договірний тип, утворять окремий цивільно-правовий інститут.

До таких можна віднести договори: перевезення; транспортного експедирування; зберігання; страхування; доручення; комісії; управління майном; позики; банківського вкладу; банківського рахунку та деякі інші. Вищезазначений перелік базується на тій структурі законодавчого матеріалу, що має місце в ЦК Ураїни.

Але ні в якому разі не варто обмежуватись лише законодавчо визначеним переліком і вважати його виключним, адже потенційний перелік договорів з надання послуг набагато ширший. Сюди можна віднести наступні договори про надання послуг: зв'язку; аудиторських; медичних; охоронних; інформаційних; ветеринарних; консультаційних; освітніх послуг; туристичного обслуговування; рекламних і розміщенню реклами; утилізації промислових відходів; післяпродажного обслуговування; маркетингових; маклерських, агентських тощо. Безперечно, цей перелік може бути продовжений.

У науковій літературі висловлювалися судження про те, що деякі зі згаданих вище договорів другої групи вже сьогодні мають право претендувати на самостійний тип договору. Так, Л. В. Щеннікова висловлювала пропозиції про більш об'ємне спеціальне регулювання відносин по туристичному обслуговуванню і включенні в ЦК України спеціальної глави [84, Щенникова С.96]. Подібні судження висловлювалися щодо договору на виконання маркетингових послуг. Е. В. Ізмайлова, наприклад, вважає, що договір на виконання маркетингових досліджень являє собою самостійний цивільно-правовий договір і вимагає вже сьогодні окремого правового регулювання [33, Измайлова С.96]. Надзвичайно влучно відмітив М. І. Брагінський: " варто очікувати, що коло спеціально урегульованих договорів послуг за межами ЦК, а, можливо, і в самому кодексі, буде розширюватися" [21, Брагинский С.30-31]. І вже сьогодні ми можемо знайти цьому підтвердження, варто лише згадати Закони України "Про транспортно-експедиторську діяльність" [11, Ст.1996], "Про телекомунікації" [10, Ст.2644], «Про туризм" [12, Ст.241], Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами" (від 20.01.1997, №30), "Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров'я та вищих медичних закладах освіти" (від 17.09.1996, №18, Ст.501) та інші нормативно-правові акти, що були прийняті або кардинально змінені після набрання чинності Цивільним кодексом України, що було зумовлено зростанням ваги і значущості укладення договорів про надання послуг.

Слід відмітити, що основою системи договорів про надання послуг у цивільному праві України є те, що об'єктом їх є послуги нематеріального характеру [77, Цив право У акад. курс С.121]. У цьому і полягає їх основна відмінність від договорів з проведення робіт, і саме нематеріальний об'єкт результату послуг повинен бути покладений в основу системи договорів про надання послуг. Ю. X. Калмиков, зокрема, не підтримує таку точку зору і вважає, що у зобов'язаннях по наданню послуг визначальним фактором є специфіка самих дій як послуг, а не результати цих дій [39, Калмиков С.33]. Але тут варто погодитись із аргументацією М. І. Брагінського, який зазначає, що до послуг не можна відносити різного роду пільги (наприклад знижки з ціни), що надаються замовнику на будь-яких підставах [21, Брагинский С.31], більше того, поведінка послугоодержувача спрямована переважно саме на отримання корисного результату (досліджуючи такий договір про надання послуг як договір комісії, можна помітити, що комітента більше цікавить сам факт продажу речі), а не на сам процес, хоча іноді процес і справді може займати першочергове значення (наприклад, як у договорі про надання туристичних послуг).

M. І. Брагінський, наприклад, відзначає можливість існування різного роду договорів послуг: "... можливі договори, спрямовані на "лікування чи на вилікування", на представництво адвоката в суді і на досягнення в процесі конкретно-визначеного результату (наприклад задоволення позову) [21, Брагинский с.232]. Однак його позиція видається не зовсім послідовною, адже спочатку наголошується на значимість нематеріального результату послуги і констатується, що "його недосягнення звільняє контрагента від необхідності ... виплати винагороди" , а потім уточнюється, "що ж стосується іншого прикладу — медичних чи адвокатських послуг, то включення в їх предмет досягнення нематеріального блага здійснюється спеціальним правочином сторін" [21, Брагинский С.235-241].

Свій погляд на поняття результату послуги пропонує Б. А. Борісов, який визначає "результат послуги як категорію договірну, і по відношенню до його настання. за умови дотримання сторонами ряду істотних умов, досягається угода, що передувала початку надання послуг. В зміст такої угоди завжди включається обов'язковість належного виконання послуги, але не завжди — обов'язковість настання очікуваного результату, якщо він залежить від будь-яких умов сприяння, що не піддаються точному прогнозуванню" [19, Борисов С.8].

У цьому зв'язку виникає також питання обґрунтованості презумпції досягнення (негарантованості) нематеріального результату послуг та презумпції досягнення нематеріального результату з розподілом на сторони ризику недосягнення результату. М. І. Брагінський з цього приводу зазначав, що "якщо договором визначений результат (нематеріальний) послуги, з цього випливає, що його недосягнення звільняє контрагента від необхідності надання, цілком чи хоча б частково, зустрічного задоволення — виплати винагороди" [21, Брагинский С.232]. Це відображено і в ч. З ст. 538 ЦК України, яка вказує, що "у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі", але при цьому ставить можливість виплати винагороди за ненадання (неналежне надання) послуги у залежність із виною виконавця, оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 903 "У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом".

Загальна характеристика системи договорів про надання послуг в цивільному праві України є необхідною для подальшого розвитку правового інституту надання послуг як передумова вдосконалення законодавства. Комплексне дослідження системи цивільних договорів необхідне з метою: виокремлення ознак, на основі яких побудована система договорів у цивільному праві України; аналізу обраних законодавцем системних ознак для визначення того, чи завжди вони відображають істотні риси договірних правовідносин, що вимагають правового закріплення, і, відповідно, які можливості є для вдосконалення законодавства про договори; чіткого й доступного формулювання ознак, щоб їх практичне використання дозволяло безпомилково кваліфікувати договірні зобов'язання а, отже, і застосовувати до кожного зобов'язання саме ті правові норми, які призначені для його регулювання.

Під системою договорів про надання послуг розуміється цілісна єдність, що складається із сукупності зобов'язальних правовідносин по наданню послуг, які взаємопов'язані між собою множинністю елементів та ознак, мають чітку внутрішню структуру та врегульовуються спільними правовими нормами [93 Правове Телестакова, С.119].

Використовуючи послідовно–системний розгляд цивільних договорів як правочинів, юридичних актів, дій, зобов'язань, майнових відносин і, нарешті, цивільних правовідносин, можна створити на кожному системному рівні уніфіковане регулювання, що застосовується до всіх цивільних договорів, а при необхідності правового регулювання непоіменованого договору слід застосовувати ті уніфіковані норми, які обумовлені присутньою у ньому системною ознакою, уже використаною законодавцем для формування правової бази.

У доктрині цивільного права існує позиція, яка відмічає потребу у визначенні та юридичному закріпленні поняття «сервісна» послуга як складного комплексного явища, що включає в себе різноманітні види послуг: технічні, консультаційні, професійного навчання й інші, які підпорядковані одній генеральній меті – забезпеченню якості товару в процесі його експлуатації; і визначені її ознаки: а) обслуговуючий характер сервісної послуги стосовно основної; б) надання сервісних послуг (супутніх) послуг не повинне суперечити діяльності по наданню основної послуги; в) надання сервісних послуг у прихованій формі не повинно нав'язуватися замовнику, і повинно служити виключно інтересам задоволення потреб останнього.