Як зазначає Є.А. Суханов, зобов’язання з надання послуг у римському праві охоплювало надання за плату фізичної праці і «безоплатне надання духовної діяльності» [ 26 Гражданское С. 83].
Рецепція римського приватного права у правові системи багатьох держав обумовила закріплення конструкції договору найму послуг в законодавстві цих країн у якості основної правової форми, яка опосередковує відносини із залучення вільної найманої праці. У цивільному праві держав з континентальною системою права (Німеччиа, Франція) значно була збережена структура римського приватного права, у тому числі об’єднання договорів найму послуг та найму речей в один договірний тип – договір найму.
Цю думку підтверджує А.Ю. Кабалкін, який зазначає, що вищеназваний поділ договорів найму знайшов відображення у Французькому цивільному кодексі з його близькою до римського права трьохрівневою конструкцією найму [38, Кабалкін С.17].
В Середньовіччя була надана найбільш доречна характеристика поняття послуги з точки зору загальнокультурного її розуміння, яка характеризує вже визначений рівень культури та зрілості суспільства. Тож, таке, здавалось би, темне та вкрите релігійною завісою, Середньовіччя назвало послугу «об’єкт аристократ». Римське право не називало, а розглядало послуги в якості традиційного об’єкту. Та до цього були вже достатньо зрілі наукові підстави.
Вважається, що на територій сучасної України протягом відомого історії періоду мали застосування такі джерела права як: Руська правда (1016 p.), Саксонське зерцало (1221-1235 pp.), Литовський статут 1588 р., Права, за якими судиться малоросійський народ 1743 p., Зібрання малоросійських прав 1807 року, Саксонські цивільні закони 1863 р. [55, Памятники с. 9] тощо.
Варто розглянути еволюцію договірних відносин з надання послуг, відшукуючи матеріал для цього у нормах вищеназваних джерел.
У правових джерелах Давньої Русі містяться положення , які свідчать про існування так званого договору вільного найму, у якому були відсутні механізми поработіння робітника. У Руській Правді (1016 р.) зустрічаються згадування про регламентацію відносин з окремими категоріями робітників на засадах вільного найму. Згідно зі статтею 2 Правди Ярослава особа, яка покалічила людину, мала сплатити лікарю за послуги, які останній надав потерпілому.
Регулювання послуг згідно із «Саксонським зерцалом». Порівняно з нормами римського права, регулювання договору особистого найму не залишилось незмінним у середньовіччі. Воно набуло, ніби, нового змісту в Саксонському зерцалі (XIII ст.) [62, Саксонское С.63]. Норми Саксонського зерцала як частина магдебурзького права почали застосовуватися в Україні з XIV ст. - в містах, що отримали привілей на магдебурзьке право, а з XVII ст. і загальними судами України - Гетьманщини. Їх застосування судами припинилося лише у другій третині XIX ст. разом зі скасуванням магдебурзького права. Саксонське зерцало - це збірник феодального праві східнонімецьких земель, в основі якого лежать норми звичаєвого права, а також окремі положення канонічного права. Із законів Священної Римської імперії до цього збірника ввійшли лише ті, що мали поширення на теренах зазначеної місцевості. Саксонське зерцало як законодавче джерело складалося з двох час земського і ленного права. Норми цивільного права (разом з нормами державного адміністративного, шлюбно-сімейного, кримінального і процесуального права) містилися у Частині І «Земське право» [86 Юридична енциклопедія с.406].
Аналіз норми статей 32-34 частини І книги II [62, Саксонское С.63] та ст. 6 частини І книги III [62, Саксонское С.82] Саксонського зерцала дозволяє визначити договір особистого найму як договір, за яким одна особа (слуга) зобов'язувалась виконувати певні дії (роботу) за завданням іншої сторони (господаря), а господар зобов'язувався виплачувати плату, встановлену договором, за виконану роботу.
Сторонами у договорі особистого найму виступали господар і слуга.
Господарем могла бути будь-яка вільна особа, яка потребувала надання певних послуг. Як правило, це були особи, які належали до певних верств населення. Слуга як сторона у договорі - це вільна особа, яка виконувала певну роботу за певну плату (винагороду) відповідно до завдання, яке надавалося господарем. Аналізуючи ці відносини, можна стверджувати, що предметом договору особистого найму було виконання слугою певних дій (роботи). При цьому цікавим, на нашу думку, є те, що в договорі не було чіткого визначення змісту дій (роботи), які повинен був виконувати слуга.
Якщо охарактеризувати тодішній договір надання послуг з точки зору термінів сучасної юриспруденції, то можна говорити, що за юридичною характеристикою він був двостороннім, консенсуальним та оплатним.
Двосторонність договору полягала у тому, що правам і обов'язкам господаря протистояли права та обов'язки слуги. Так, основним правом господаря було право вимагати виконання всіх його вказівок слугою, і в свою чергу він був зобов'язаний виплачувати винагороду за здійснені дії (виконану роботу). Відповідно основним обов'язком слуги виступало добросовісне виконання всіх завдань, доручень та вказівок господаря, і навпаки, основним правом його було право вимагати зумовлену договором оплату.
За загальним правилом, господар не був зобов'язаний відповідати за свого слугу. Він виступав поручителем слуги лише у розмірі заробітної платні останнього (ЗП II 32 §1) [62, Саксонское С.82].
Аналізуючи джерела того часу, можна дійти висновку, що договір між господарем і слугою мав характер консенсуальної угоди тому, що він вважався укладеним з моменту досягнення згоди щодо істотних умов договору, тобто предмета, ціни та строку (тривалості) договірних відносин.
Як іще одну з конститутивних характеристик договору особистого найму того часу можна виділити його оплатність. Господар був зобов'язаний оплачувати послуги слуги. При чому, оплата могла бути як попередньою, так і наступного. Якщо господар звільняв слугу достроково, то він був зобов'язаний сплатити йому винагороду повністю (ЗП II 32 §2) [62, Саксонское С.82], а якщо слуга залишав господаря самовільно, то він повинен був заплатити господарю стільки ж, скільки йому господар пообіцяв; а те, що він отримав авансом, повернути у подвійному розмірі (ЗП II 32 §3) [62, Саксонское С.82]. Слуга міг не виконати договір без вказаних наслідків тільки у разі одруження або призначення опікуном малолітньої особи. У цьому випадку, він мав право на оплату за фактично виконану роботу. Так, у ст. 33 Саксонського зерцала було закріплено, що слуга, який вступив до шлюбу або є опікуном малолітніх дітей, може залишити службу у свого господаря і отримати стільки плати, скільки йому належить до цього часу. Якщо, однак, йому було сплачено більше, він повинен повернути надлишок без подальших збитків (ЗП II ЗЗ) [62, Саксонское С.82].
Отже, основними суттєвими ознаками, які були притаманні договору особистого найму у зазначений період, можна вирізнити певну юридичну свободу сторін та його оплатність. Крім того, були чітко визначені фінансові (штрафні) санкції за невиконання договору обома сторонами. Щодо відносин доручення, то у Саксонському зерцалі, не було знайдено жодного згадування про них.
Проаналізувавши основні положення цієї правової пам'ятки щодо змісту договору, можна дійти висновку, що в своєму тогочасному вигляді цей договір має ознаки не тільки цивільно-правового (у сучасному розумінні) договору, а й трудового. Так, поряд з регулюванням процесу праці, згадування заробітної плати як форми оплати послуг, відповідальності господаря за дії слуги перед третіми особами у межах заробітної плати (що є ознаками сучасних трудових правовідносин), чітко відслідковується суто цивілістична природа матеріальної відповідальності за невиконання договору (зокрема, сплата штрафних санкцій), а також визначаються предмет та юридична характеристика договору особистого найму.
Отже, підсумовуючи, можна зазначити, що послуги у Саксонському зерцалі розуміються як оплатне виконання дій (роботи) однією стороною (слугою) за завданням іншої сторони (господаря).
На підставі вищенаведеного аналізу можна вирізнити такі основні ознаки договірних відносин з надання послуг за часів Саксонського зерцала:
1) послуга - це діяльність слуги, тобто особи, яка надає послугу;
2) послуга в Саксонському зерцалі має за загальним правилом оплатний характер;
3) надається вона тільки за завданням іншої сторони.
У Псковській Судній грамоті регламентуються відносини вільного найму (ст..39-41), які можуть бути названі вільними, тому що в якості найманого виступала вільна особа, цивільні права якої зберігалися у повному об’ємі, хоча він і знаходився у відповідній економічній залежності від феодала. Договір найму укладався на певний строк («відстоїть свій урок») або для виконання визначеної роботи («своє діло зробить»).
Норми договору вільного найму зустрічаються також у Судебнику 1497 р.: наймит, який пішов від хазяїна до закінчення строку договору («не дослуживши свого урока»), втрачав право на оплату праці («найму позбавлений»). Положення наймита регулювалось Псковською Судною грамотою, а дане обмеження стало наслідком обтяження її норми про право наймача позбавляти наймита, який пішов достроково, оплати за останній рік роботи. У Судебнику 1589 р. наймачу надавалося право достроково розірвати договір з виплатою наймиту «за розрахунком», тобто гроші за фактично відпрацьований час без будь-яких штрафних санкцій. Штраф у потрійному розмірі оплати за найм передбачався в тому випадку , якщо наймач не бажає платити за роботу наймиту, а останній його в тому звинуватить та доведе це.