Зокрема, з одного боку, під ним розуміють встановлені державою загальнообов`язкові правила, тобто, у широкому розумінні. З іншого боку, під цим терміном розуміють власне закони, як акти, які ухвалює парламент. Сюди слід віднести також Конституцію, кодекси, та деякі інші акти.
У власне юридичному значенні закон розглядається як нормативно-правовий акт, прийнятий представницьким органом законодавчої влади, що регулює найбільш важливі суспільні відносини і має найвищу юридичну силу в системі законодавства України.
Подібне визначення закону, дає П.М. Рабінович. Вчений розглядає закон, як нормативно - правовий акт вищого представницького органу державної влади або самого народу, який регулює найбільш важливі суспільні відносини, виражає волю та інтереси більшості, втілює основні права людини й інші загальнолюдські цінності і має вищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів [128].
Таке трактування закону, як зрозуміло з зазначеного, дещо більше розкриває зміст цього терміну і дозволяє застосувати його для характеристики ролі закону в законодавчому регулюванні економічних відносин. В Україні нині нараховується біля 80 тис. нормативно-правових актів, які регулюють увесь комплекс суспільних відносин, у тому числі 1 тис.565 законів (2,5 % загальної чисельності нормативно-правових актів). Серед них досить велика частка тих, які покликані регулювати суспільні відносини в економічній сфері. Таких нормативно-правових актів майже 27 тис. (45 % загальної їх кількості), у тому числі 605 законів (38,6 % чинних в Україні).
Звертаємо увагу, що питома вага "економічних" законів у нормативно-правовому масиві незначна і становить лише 2,2 %. Безумовно, цього мало, враховуючи стан економіки і рівень правового регулювання в даній сфері. Аналіз зазначених та інших норм Основного Закону України дає можливість зробити висновок, що він визначає досить широкий спектр суспільних відносин економічної сфери, які підлягають законодавчому врегулюванню.
Якщо спробувати дослідити, які питання економіки найбільше врегульовані законодавчими актами, то побачимо, що це загальні засади економічного розвитку та діяльності різних галузей промисловості, сільського господарства та агропромислового комплексу. Їм присвячено понад 500 законів (27 % загальної їх кількості). Причому абсолютно нових законів було прийнято біля 200, а 300 законів стосувались питань внесення змін та доповнень до чинних.
Звертає на себе увагу те, що 110 - це закони про ратифікацію міжнародних договорів щодо економічного співробітництва.
Більшість (понад 2/3) законів, що регулюють нині суспільні відносини в економічній сфері, прийнято Верховною Радою України на основі Конституції України 1996 р. Проте, як уже йшлося, велика кількість законів, що регулюють відносини в економічній сфері, з моменту свого прийняття зазнала значних змін. Причиною цього, насамперед, є нестабільність економічної ситуації в країні [129].
Щоб визначити роль законів у правовому регулюванні майнових відносин, видається необхідним звернути увагу на зміст окремих законів України, що регулюють економічні відносини.
Так, норми Закону України "Про власність" визначили правову основу для формування відносин власності, які є основою виникнення і розвитку економічних відносин.
Цей акт закріплює головні постулати функціонування права власності в Україні на етапі реформування майнових відносин на ринкових засадах. В ньому, зокрема, встановлено, що власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. При цьому законодавець передбачив, що всі форми власності є рівноправними.
На державу покладено обов’язок створювати рівні умови для розвитку всіх форм власності та їх захисту, а отже, усунення примату державної форми власності, який було визначено законодавством України.
Неодмінною умовою розвитку відносин власності в ринкових умовах є закріплення за власником права на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном. Нормами Закону України "Про власність" визначено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону, зокрема, він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам.
У зв’язку з цим, особливого значення набуває Закон України "Про підприємництво", норми якого який створюють правову основу для вільного використання суб’єктами права власності належного їм майна для цілей підприємницької діяльності на засадах державної підтримки, створення сприятливих організаційних на економічних умов для розвитку підприємництва.
Стаття 3 Закону гарантує свободу підприємницької діяльності, що полягає в наданні підприємцям права без обмежень приймати рішення і здійснювати будь-яку діяльність, що не суперечить актам законодавства України.
Базовим, з точки зору забезпечення формування ринкових перетворень є Закон України "Про підприємства в України", який визначає статус підприємства, як одного з основних учасників майнових відносин. Норми цього Закону визначають підприємство як основну організаційну ланку економіки України та активного учасника економічних відносин.
Законодавець визначає, що майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.
Досить важливе значення для здійснення підприємством прав та обов’язків як учасника економічних відносин має можливість реалізації щодо його майна прав власника. Згідно пункту 2 статті 10 Закону України "Про підприємства в Україні" майно підприємства відповідно до законів України, статуту підприємства та укладених угод належить йому на праві власності повного господарського відання або оперативного управління. Певні особливості має статус казенного підприємства як учасника економічних відносин. Обсяг його правосуб‘єктності визначаються у статуті.
Як учасника економічних відносин підприємство характеризує та обставина, що підприємство бере участь у випуску та торгівлі цінними паперами.
Згідно статті 12 Закону України "Про підприємства в Україні" підприємство:
по-перше, має право на випуск власних цінних паперів та реалізацію їх юридичним особам і громадянам України;
по-друге, може бути співзасновником фондових бірж України та учасником фондових бірж України;
по-третє, підприємство має право на придбання цінних паперів юридичних осіб України, іноземних держав;
по-четверте, випускає, реалізує та купує цінні папери відповідно до законодавства України.
Таким чином, Закон стимулює розвитку ринку цінних паперів в Україні, сприяє формуванню і розвитку договірних відносин в цій сфері [130].
Варто зауважити, законодавець забезпечує низку гарантій щодо реалізації визначених законом прав підприємства. По-перше, держава гарантує додержання прав і законних інтересів підприємства. По-друге, підприємство при здійсненні господарської та іншої діяльності має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України. По-третє, втручання в господарську та іншу діяльність підприємств з боку держави допускається лише з підстав і у порядку, визначеному законом.
Прийняття значної кількості актів законодавства відбувалося на фоні глибокого падіння економіки, кризи влади, непростими колізіями навколо конституційного процесу. Ці та інші чинники негативно вплинули на наслідки практичної реалізації актів економічного законодавства, особливо тих, які були ухвалені в перші роки незалежності України. На це вказує також і та обставина, що велика кількість актів законодавства, що регулюють відносини в економічній сфері, з моменту їх прийняття зазнала значних змін.
Чи не найбільше змін зазнали норми Закону України "Про підприємництво". Так, за час дії цього акту, Верховною Радою України було прийнято сорок три закони про внесення змін та доповнень до нього. При цьому лише редакція статті 4 Закону, яка визначає обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності змінювалась понад тридцять разів.
Це, до речі, стосується і базового економічного закону - Цивільного кодексу Української РСР, який було увалено Верховною Радою Української РСР 18 липня 1963 року [131]. І хоча, починаючи з 1991 року Верховна Рада України намагалась пристосувати його до регулювання ринкових економічних відносин, внісши до нього понад п’ятнадцять поправок, все ж подальший розвиток ринкових відносин в Україні потребував створення цілком ринкового Цивільного кодексу України [126].
Аналіз законів та інших актів, що покликані регулювати економічні відносини засвідчує, що майже в кожен з них після прийняття вносились зміни.
Особливість законодавчого регулювання економічних відносин проявляється в тому, що, з одного боку, ці відносини регламентуються за допомогою законів, ухвалених ще за радянських часів, які несуть відбиток командно-адміністративної системи радянського періоду, і законодавчими актами, які були ухвалені Верховною Радою вже незалежної України, а, отже, які спрямовані на регулювання економічних відносин з використанням ринкових принципів. Це одна з головних проблем правового регулювання економічних відносин.
З огляду на це видається вкрай необхідним прискорення процесу здійснення законодавчого регулювання економічних відносин виключно на основі ринкових принципів.
У зв’язку з цим, як доречно зазначається в літературі, особливого значення має прийнята Верховною Радою України Конституція України [132].
Основний Закон України визначив, по-перше, основні принципи правового регулювання ринкових економічних відносин; по-друге, засади становлення та подальшого розвитку економічного законодавства, а також закріпив найважливіші принципи - норми регулювання економічних відносин.