Правове регулювання суспільних відносин здійснюється виключно за допомогою юридичних засобів, що обумовлюються специфікою методу правового регулювання суспільних відносин.
Сучасний стан наукових розробок стосовно методу правового регулювання в теорії права і в галузевих правничих науках вимагає уточнення позицій в частині самого розуміння методів правового регулювання, їх елементів та критеріїв класифікації.
Так, у відношенні розуміння і трактування терміну "методу правового регулювання" вчені в цілому відстоюють єдину позицію. Під методом правового регулювання прийнято розглядати сукупність прийомів та засобів правового впливу, направлених на регулювання правом суспільних відносин.
Таку позицію, зокрема, відстоюють С. Алєксєєв [48] та Л. Явич [49]. Вчені цілком обгрунтовано вказують на те, що зміст методу правового регулювання являє собою систему прийомів та засобів правового впливу на суспільні відносини.
В цьому проявляється одна з особливостей правового регулювання.
Отже, правове регулювання суспільних відносин обумовлюється особливостями його методу. Саме метод правового регулювання дозволяє найбільш повно охарактеризувати зміст і сутність регулюючого впливу норм права на суспільні відносини, а зрештою відповісти на питання в чому проявляються особливості правового регулювання суспільних відносин.
Слід відзначити, що оскільки метод правового регулювання являє собою сукупність прийомів, способів і засобів впливу за допомогою права на волю і свідомість людей, їх поведінку в правовідносинах, а зрештою є способом досягнення бажаного результату, то, безумовно, не можна не відзначити, що методи правового регулювання за своїм змістом можуть бути різні.
До головних способів та прийомів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання суспільних відносин, у вітчизняній юридичній науці відносять: дозвіл, зобов’язання та заборону [45].
Таким чином, в літературі виділяється два рівні правових засобів, що охоплюються методом правового регулювання: вольовий і матеріальний або змістовний [39]. Так, вольовий спосіб (рівень) реалізується за допомогою різних засобів впливу на поведінку людей. Йдеться, зокрема, про такі засоби, як зобов’язання до здійснення певних дій, надання суб’єкту певної можливості діяти певним чином, заохочення за певні дії, рекомендація щодо певних дій або заборону діяти певним чином.
Змістовний рівень методу проявляється через фактори, які обумовлюють можливості поведінки шляхом визначення статусу суб’єктів права, визначення відповідальності за порушення правових приписів. При цьому варто підкреслити, що ці чинники знаходять свій правовий вираз через вольові елементи методу. Тому варто зупинитись на визначенні саме вольових елементів методу правового регулювання.
Акцентуючи увагу на такому юридичному засобі правового регулювання, як дозвіл, необхідно вказати, що його особливість проявляється в наданні суб’єкту суспільних відносин права на здійснення певних юридичних дій.
Прикладом цього виду юридичного засобу є надання суб’єктам підприємницької діяльності права визначати напрями їх господарської діяльності. На відміну від дозволу, зобов’язання, полягає в закріпленні в нормах права необхідності певної поведінки суб’єкта суспільних відносин в тих чи інших обставинах.
Особливість заборони проявляється в юридично закріпленій необхідності утримуватись суб’єктам суспільних відносин від певних дій. Прикладом заборони є недопустимість необґрунтованої відмови у прийнятті особи на роботу.
Визначені юридичні засоби правового регулювання суспільних відносин досить тісно взаємозв’язані між собою, тому, що лише за такої умови вони є ефективні і досягають своєї мети. Так, наданий суб’єкту суспільних відносин дозвіл на здійснення певної поведінки буде реальним та ефективним, коли на іншого суб’єкта буде покладено зобов’язання задовільнити вимоги, які у зв’язку з цим, виражені уповноваженим суб’єктом.
Найбільш повно такі методи проявляються на рівні галузей права, де вони складають внутрішній комплекс прийомів, визначених законодавцем з урахуванням особливостей предмету правового регулювання, а зрештою - необхідності досягнення максимального соціально-економічного ефекту правового регулювання.
Найбільш повно метод правового регулювання, як доречно зазначається в літературі, можна дослідити через призму їх класифікації.
В основу класифікації методів правового регулювання можуть бути покладені різні критерії (наприклад, зміст методів, соціальне призначення права тощо) [50]. Проте дослідження методів в такому ракурсі можливе, коли йдеться про специфіку методів правового регулювання окремих галузей права.
Вказані особливості правового регулювання суспільних відносин є необхідною умовою визначення особливостей правового регулювання економічних відносин. Натомість для дослідження методів правового регулювання економічних відносин найбільш принципове значення мають саме міжгалузеві методи.
Вчені, зокрема, виділяють декілька критеріїв для класифікації міжгалузевих методів правового регулювання. По-перше, за типами правового регулювання виділяють загальнодозвільні та дозвільні методи; по-друге, за способами впливу на поведінку людей виділяють метод заборони, зобов‘язуючий, уповноважуючий, рекомендуючий метод та метод заохочень; по-третє, за характером взаємовідносин учасників правовідносин, виділяють централізований та децентралізований методи правового регулювання [39].
Безумовно наявність різних методів правового регулювання обумовлена, насамперед, тим, що економічні відносини регулюються нормами різних галузей права.
Практична реалізація та співвідношення цих методів є однією з найскладніших проблем правової науки. Це пояснюється вченими складністю процесів пізнання і відображення в актах законодавства об’єктивних взаємовідносин права і економіки, предмету і методу правового регулювання, складністю суспільних процесів [39].
Однак, перш ніж розглянути це питання, видається необхідним певну увагу приділити сутності економічних відносин, що виступають предметом (об’єктом) правового регулювання.
На думку Т.Р. Орєхової визначити об’єкт правового регулювання - означає, насамперед, встановити внутрішню будову (структуру, склад і спосіб взаємозв’язків між структурними елементами тощо) об’єкта регулювання, принципи його функціонування і трансформації [51].
В якості об’єкта правового регулювання можна виділити суспільні відносини. Як правило, в літературі акцентується увага на трьох основних групах суспільних відносин, які окреслюють сферу правового регулювання [51].
Першу групу складають відносини людей з обміну цінностями (як матеріальними, так і нематеріальними). Тут найбільш яскраво виявляється можливість і необхідність правового регулювання майнових відносин, оскільки у взаємоприйнятному обміні майном заінтересовано і усе суспільство, і кожна окрема людина. Ці відносини будуються на основі загальновизнаних правил (наприклад, визнання виявлення цінності майна у грошовому еквіваленті).
Другу групу утворюють відносини з владного управління суспільством. Управління здійснюється для задоволення як індивідуальних, так і загальносоціальних інтересів. Зрозуміло, що провідну роль тут відіграють органи державної влади і управління.
Третя група включає відносини із забезпечення правопорядку, що мають забезпечити нормальний хід процесів життттєдіяльності і управління в суспільстві. Ці відносини спрямовані на забезпечення належної поведінки людей у двох зазначених сферах.
На думку Р.З. Лівшиця, суспільні відносини, які входять до цих груп, і складатимуть предмет правового регулювання [52].
Таким чином, виходячи з зазначеного можна зробити висновок, що об'єктом правового регулювання виступає соціальна сфера, яку складають щонайменше три компоненти:
а) люди (без них не було б ніяких суспільних відносин);
б) суспільні відносини (соціальні зв'язки, залежності розмежування);
в) поведінка людей.
Право регулює поведінку через впровадження у соціальну структуру особливих суспільних відносин - правових, котрі у взаємодії з іншими суспільними відносинами формують фактичну поведінку суб'єкта: усякий конкретний акт поведінки людини є результатом впливу на нього усього комплексу соціальних зв'язків, у яких він знаходиться.
У певних ситуаціях переважаюче значення для вибору суб'єктом варіанта поведінки має правове відношення, що зумовлюється нормами права. Право регулює різні соціальні сфери, і кожна сфера вимагає для себе різних комбінацій, різних сполучень юридичних прийомів впливу.
Зрозуміло, що відносини з еквівалентного обміну цінностями, наприклад майнові відносини, вимагають інших правових засобів і способів регулювання, ніж ті, які застосовуються для регламентації управлінських рішень.
Безумовно, визначальний вплив на економічні відносини здійснюють ринкові перетворення. Становлення ринкових відносин в економічній сфері обумовлює формування економічних відносин на якісно новій основі та принципах.
В літературі визначенню "ринок" приділяється велика увага [53]. Свого часу першу спробу трактування терміну "ринок" зробив французький економіст Круно, на думку якого він означає "будь-який район на якому взаємовідношення покупців та продавців настільки вільні, що ціни на одні і ті ж товари мають тенденцію легко і швидко вирівнюватись" [54].
З того часу увага до ринку та відповідно до економічних відносин, що формуються в ринковому середовищі, не спадає. Вчені по-різному оцінюють та характеризують ці важливі елементи світової цивілізації. Англійський економіст А. Марлаш, акцентуючи увагу на характеристиці "ринку", зауважив, що "чим більш досконалий ринок, тим сильніша тенденція до того, щоб у всіх його пунктах в один і той же час платили за одну і ту ж річ одинакову ціну" [53]. Серед інших визначень "ринку" певний інтерес представляють такі трактування, що характеризують ринок як “пункт, де здійснюється перехід товару з рук в руки. ” [55];. “будь-яку взаємодію, в яку вступають люди для торгівлі одне з одним" [56]; “один з ефективних способів регулювання відтворювального процесу, роздержавлення власності та реалізації економічної самостійності підприємств з метою отримання прибутку та задоволення потреб суб’єктів цього ринку" [57].