Так, статтею 8 Конституції України визнано принцип верховенства права і норм Конституції як Основного Закону, що має найвищу юридичну силу, а тому закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Оскільки Конституція України згідно зі статті 8 Основного Закону має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, необхідно оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Основному Закону і в необхідних випадках застосовувати Конституцію України як акт прямої дії.
Згідно статті 58 Основного Закону закони не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Забезпечення принципу незворотності дії законів є необхідною умовою забезпечення прав і законних інтересів усіх учасників економічних відносин, оскільки не допускається застосування норм законів до правовідносин, що виникли до набрання ними чинності.
Це дозволяє зробити висновок про головну роль Конституції у законодавчому регулюванні економічних відносин.
Слід підкреслити, що норми Конституції України як норми прямої дії є головним регулятором економічних відносин. З точки зору регулювання економічних відносин важливе місце посідають положення статті 13 Основного Закону України, на що вже акцентувалась увага в цій роботі. Варто нагадати, що норми цієї статті закріпили положення щодо державної підтримки і захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки.
Так, стаття 41 Конституції України регулює відносини власності, які, як відомо, є основою для розвитку економічних відносин.
Згідно цієї статті кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. При цьому, норми цієї статті визначають, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, а тому право приватної власності є непорушним.
Принцип непорушності права власності полягає в тому, що по-перше, примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості; по-друге, примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану; по-третє, конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Стаття 42 Конституції України в розвиток норм, які регулюють питання власності передбачає, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. При цьому держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Також норми цієї статті не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.
Центральне місце в Конституції України займають права та свободи особи. В Основному Законі України вони містяться в другому розділі. І становлення в Україні соціально орієнтованої економіки означає ніщо інше як створення економічної основи для забезпечення їх реалізації та захисту. У першу чергу, це стосується таких конституційних прав, як право на працю, право на соціальний захист, право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї тощо.
Поряд з цим, варто підкреслити, що Конституція України значно посилила роль законів України в правовому регулюванні економічних відносин. Так, згідно статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства; правовий режим власності; правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання; засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; засади цивільно-правової відповідальності.
Крім того, виключно законами України встановлюються засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків тощо.
Аналіз зазначених та інших норм Основного Закону України дає можливість зробити висновок, що він визначає досить широке коло економічних відносин, правове регулювання яких здійснюється Верховною Радою України, як єдиним законодавчим органом нашої держави.
Стержнем законодавчого регулювання майнових відносин являються Конституція та закони України, прийняття яких є виключною прерогативою парламенту. Це обумовлено тим, що усі інші акти законодавства України приймаються в розвиток і на виконання саме законів України. Такий висновок, наприклад випливає з статті 106 та 113 Конституції України, які відповідно визначають статус рішень Президента та Кабінету Міністрів України.
З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що Конституції та законам України належить провідна роль у законодавчому регулюванні економічних відносин.
Норми цих законодавчих актів створюють правові основи і визначають напрями розвитку економічного законодавства і правового регулювання економічних відносин. Разом з тим, слід відзначити, що на сучасному етапі законодавчого регулювання економічних відносин нагальною залишається проблема приведення положень законів України, що були прийняті до набуття чинності Конституцією України, до вимог визначених її нормами. При цьому варто врахувати, що законодавче регулювання економічних відносин має базуватись на законодавчих актах ринкового типу, тобто, які б враховували процеси ринкових відносин.
Немає сумніву, що вони мають покращити і посилити роль Верховної Ради України, а відповідно і актів, що вона ухвалює, у правовому регулюванні економічних відносин. Проте, на даний час необхідно чітко законодавчо визначити статус правових актів, що ухвалює парламент нашої держави.
Такі передумови вказують на необхідність удосконалення законодавчого регулювання економічних відносин, у першу чергу виходячи з принципів правового регулювання, які закладені в нормах Конституції України.
Отже, з огляду на зазначене можна зробити наступні висновки:
1. Важливу роль у правовому регулюванні економічних відносин відіграють закони України.
2. Особливістю правового регулювання економічних відносин на сучасному етапі є посилення ролі законів у цьому процесі і відповідно звуження ролі підзаконного нормативно-правового регулювання.
3. Посилення ролі законів у правовому регулюванні економічних відносин має сприяти створенню гарантій у забезпеченні і реалізації прав та свобод особи, посиленню соціального впливу на ринкові реформи.
4. Норми Конституції України є основою правового регулювання економічних відносин, визначаючи принципи та засади розвитку в Україні соціально орієнтованої ринкової економіки.
Констатуючи головну роль правових норм у регулюванні економічних відносин, варто зауважити, що основною формою відображення правових норм є акти економічного законодавства України. За своїм змістом акти економічного законодавства є зовнішньою формою існування та виразу правових норм.
У зв’язку з цим, варто відзначити, що термін "економічне законодавство" є комплексною категорією, оскільки об’єднує низку актів цивільного, фінансового, податкового, банківського, трудового, господарського законодавства, норми яких покликані здійснювати правове регулювання суспільних відносин, які за своїм змістом можна віднести до "економічних відносин". Тому економічному законодавству належить провідна роль не лише в регулюванні економічних відносин, а й визначенні особливостей їх правового регулювання.
Чинне законодавство України не містить чіткого визначення терміну "економічне законодавство". В той же час, необхідно вказати, що у пункті 1 Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року, за наслідками розгляду справи за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну "законодавство"), Конституційний Суд України вирішив, що терміном "законодавство", охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України [133].
Безумовно, поширювати таке визначення на сферу економічного законодавства, видається не зовсім обґрунтованим, оскільки економічне законодавство охоплює не лише акти трудового, а й інших галузей законодавства.
Слід зауважити, що в літературі не має одностайного трактування терміну “законодавство” на що справедливо акцентує увагу Д. Лилак [134]. Дослідник вказує, що в його зміст вкладається сукупність законів та інших нормативно-правових актів, які регулюють ту чи іншу сферу суспільних відносин.
У законах, залежно від важливості і специфіки суспільних відносин, що ними регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі тільки закони; в інших, передусім кодифікованих, в поняття “законодавства” включаються не лише закони, інші акти Верховної Ради України, а й акти Президента України та Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.