Смекни!
smekni.com

Роль інформаційних засобів в організації театрального процесу (стр. 2 из 10)

М. Рильський працював консультантом з питань репертуару до 1 квітня 1948 року . Після його звiльнення цю посаду скоротили у відповідність до Постанови Ради Міністрів СРСР за № 537 від 04.03.1948р. “Про скорочення державної дотації театрам та заходи щодо поліпшення їх фінансової діяльності” і наказу Комітету в справах мистецтв при Раді Міністрів за №97 від 06.03.1948р. “Про різке скорочення штатів у театрах по всіх категоріях персоналу”.

У штатному розкладі ця посада не існувала до 1952 року. Якийсь час літературною справою в театрі займався Рябов М. С. (до цього працював у режисерському управлінні). У його компетенцiю переважно входило видання афiш i програмок до вистав.

Хоча недовго, але досить плідно працював консультантом з питань репертуару письменник і літературознавець Ілля Стебун, який написав і опублікував у видавництві “Мистецтво” кілька книг і нарисів про київських митців: М.І. Литвиненко-Вольгемут”, “М.С. Гришко”, “Б.Р. Гмиря” (усі у 1960 році).

Далі досить плідно працювали тут Л. Д. Солошин ( 1962 - 1969 рік), який створив кiлька лiбрето для одноактних балетiв. Г.I. Клекун ( Кафельникова) ( 1970 -1980), автор численних статей про дiяльнiсть театру в тi роки.

Також на цій посаді працював перекладач і мистецтвознавець Лесь Герасимчук, який підготував до видання кілька програмок-буклетів, серед яких взірцевим як на той час було видання путiвника до балету “Ромео і Джульєтта” С.Прокоф’єва. Він приділяв велику увагу мовній культурі на сцені, добивався того, щоб співаки не вiдходили пiд час вистави вiд літературного першоджерела перекладу. На жаль, проблема дотримання затверджених текстiв залишилася невирішеною й до сьогоднi. Актори продовжували i продовжують самовільно змінювати тексти.

У 1979 р. на посаду завiдуючого лiтературної частини прийшов письменник i музикознавець М. Кагарлицький. Він написав десятки критичних статей , нарисів, ессе про майстрів вокального мистецтва України , книги “Оксана Петрусенко” (у серії “Майстри мистецтв України”), “Коли мовчать слова. Образи великих композиторів” кн. 1, 2 переклад з болгарського. Але у зв’язку з реорганiзацiєю режисерсько-постановних служб посада була пiдпорядкована у 1980 році завідуючому репертуарної частини, яка, власне, й контролювала видання програм, випуск афіш, формування репертуарної тематики, відборі нових творів до постановки.

У 1981 році на посаду помiчника головного режисера з лiтературних питань (так вона була класифiкована у “Перечне театральних професий и должностей”, затвердженому Мiнiстерством культури України СРСР) прийшов журналіст і мистецтвознавець Василь Дмитрович Туркевич . З його приходом розширилися обов’язки й завдання літературної частини. Збільшився і штат підрозділу. Велику увагу стали приділяти якості й різноманітності рекламної продукції, систематизації накопиченого роками цінного матеріалу, проведенню виставок про театр, зв’язкам з пресою, творчими спілками, роботі з лібретистами над новими творами, якості перекладів й мовній культурі на сцені .

Проголошення незалежної і суверенної України у значній мірі відбилося на духовному поступі національної культури, зокрема і на діяльності провідного музичного театру нашої держави –Національної опери України ім. Т.Г. Шевченко.

1991 рік безсумнівно започаткував новий етап у біографії уславленого колективу. Театр окреслив не тільки нові творчі виднокола, але й стратегічну лінію на активну інтеграцію в європейський культурний прогрес, що було проблематичним до часу здобуття Україною незалежності.

Розроблена у 1992 році концепція побудови національного за духом і європейського за стилем показу вистав столичного оперного театру, ввібрала у себе багато аспектів, насамперед щодо до добору репертуару та виконавських критеріїв. Із подальшої практики виключено постановки політично ангажованих опер і балетів, творів, які не відповідають високим художньо - естетичним вимогам.

Враховуючи велику потребу у поліпшенні і розширенні рекламного та інформаційного забезпечення роботи театру, пропаганді творчості колективу у засобах масової інформації та серед шанувальників оперно-балетного мистецтва наказом № 6 від 15 січня 1992р. було об’єднано в єдиний підрозділ літературну частину та музей і створено на їхній базі видавничо - інформаційну службу театру.

Завданням її стало:

¨ видання афіш, програмок, буклетів, брошур, путівників по виставах , проспектів, листівок, рекламних календарів;

¨ організація документальних виставок, присвячених ювілеям, діяльності театру;

¨ готувати прес-релізи для зарубіжних імпресаріо, агенцій, вести рекламну роботу з метою зацікавленості нашим мистецтвом різних міжнародних фестивалів, конкурсів тощо; входити в творчі контакти із зарубіжними музичними видавництвами;

¨ підготовка матеріалів та документації на фестивалі, конкурси, огляди, здобуття премій та почесних звань;

¨ створення банку інформації про театр, провідних митців, перспективної молоді на основних європейських мовах; банк рекламних фото;

¨ організовувати прес-конференції, залучати митців, музикознавців, журналістів , вести переговори про видання книг про театр з видавництвами;

¨ здiйснювати літературну експертизу нових лібрето, перекладів лібрето з інших мов, а також залучення лібретистів до створення нових оперно-балетних творів.

Видавничо-інформаційна служба (надалi ВІС) підпорядковується безпосередньо генеральному директору - художньому керівнику Національної опери України.

З метою поліпшення інформаційно-видавничої справи і забезпечення нотним та довідковим матеріалом театру та творчих працівників у 1992 році було об’єднано ВІС та бібліотеку. Згідно з штатним розкладом у 1992 році були введені такі посади : завідуючий відділом , старший редактор - заступник завідуючого, три редактори, художник-технолог поліграфічних видань, старший науковий працівник-архівознавець, молодший науковий працівник, фотограф, бібліотекар.

Це був перший важливий крок у реорганізації літературної частини і приведення її у відповідність до стандарту, який існує у світовому театральному мистецтві. Наступним кроком була друга хвиля реорганізації відділу у 1995 році. З метою інтенсифікації виробничого процесу у службі, більш доцільного використання робочого часу, а також завантаження працівників ВІС були скорочені як недоцільні посади старшого наукового працівника, молодшого наукового працівника, а також охоронця фондів, враховуючи те, що матеріально -відповідальним за фонди був призначений В.Д. Туркевич, як зав.відділом і таки чином було дублювання посадових обов’язків.

Найважливішим у цих заходах було те, що ініціатива йшла, так би мовити “знизу” від завідуючого відділом. Проаналізувавши роботу ВІС щодо пропаганди діяльності театру, інформаційної забезпеченості глядачів про його репертуар, він зробив висновок , що принципово зайвими у штаті театру є наукові працівники, через те, що театр не є науковим закладом.

Отже, можна сказати, що 1992 і 1995 роки були переломними для літературної частини. Значення цих змін дуже велике. Все життя літературна частина була допоміжним засобом для служби головного адміністратора, режисерського управління. А з 1992 року літературну частину було введено в статус окремого, самостійного підрозділу, який має власні завдання, обов’язки, методологію роботи.

Зараз видавничо-інформаційна служба є одним з ключових підрозділів театру, яка систематизовано i цілеспрямовано веде роботу по пропагандi діяльностi уславленого колективу, на сучасному етапі його фундаментальними завданнями є:

* створення комп’ютерної бази даних про творчий склад театру, репертуар, гастролi тощо;

* забезпечення сценічної культури мовлення в театрі;

* розширення репертуару новими творами.

У штатi iнформацiйно-видавничого відділу такі посади:

- начальник служби

Його посадові обов’язки: організовує і спрямовує роботу видавничо-інформаційної служби, контролює вихід друкованої продукції (афіші, буклети, програмки, інші видання) та їх розповсюдження і реалізацію, проводить пропаганду театру в засобах масової інформації (виступи в пресі, організація прес-конференцій, залучення написання рецензій та статей журналістів, музикознавців, надання їм потрібної інформації , пошук фотохудожників, дизайнерів поліграфічних видань ), за дорученням дирекції театру веде роботу із спонсорами для видання програм та буклетів, готує рекламно-інформаційний матеріал для зарубіжних гастролей театру і окремих митців, розробляє проекти документальних виставок про історію театру, організовує збір друкованих та історичних матеріалів про театр, контролює поповнення архівно-документальних досьє на вистави та про окремих митців, надає допомогу з питань культури і мови творчих цехів, організовує підготовку документів на представлення до почесних звань, участь в міжнародних конкурсах, фестивалях, культурно-мистецьких акцiях. Завідуючий службою є водночас i Відповідальним секретарем Художньої колегії, що сприяє інформаваності відділу щодо проблем театру, творчих планів, реального життя творчих колективів.

- заступник начальника служби з питань нотно-бібліотечної справи: бере безпосередню участь в органiзацiї роботи вiддiлу, контролює виробничу та виконавську дисциплiну працiвниками вiддiлу, контролює як музикознавець, якiсть пiдготовленої до друку iнформацiйної продукцiї. Вiдповiдає за фонди музичної бiблiотеки, провадить поповнення бiблiотеки клавiрами, партитурами та iн. музичною лiтературою. Вiдповiдає за забезпеченiсть вистав, концертiв, гастролей нотним матерiалом. Надає консультацiї з питань нотної бiблiографiї творчим працiвникам театру.

-4 редактора І категорії:

редактор iнформацiйно-видавничої частини збирає матерiали, опрацьовує, готує i редагує до видання афiшi, програми до вистав та концертiв, буклети, iншi рекламно- iнформацiйнi та науковi видання про Нацiональну оперу України, артистiв театру. Готує матерiали для зарубiжних гастролей, фестивалiв, участь окремих митцiв у конкурсах, документи на здобуття званнь, державних премiй.