Редактор бере участь в пропагандi дiяльностi театру в засобах масової iнформацiї. До обов’язкiв редактора входить також давати вiдповiдi на творчi запити (листи), готувати аналiтичну творчу iнформацiю для дерективних органiв, засобiв масової iнформацiї, Нацiональної парламентської бiблiотеки, Українського агентства авторських прав, мiжнародних iнституцiй ЮНЕСКО тощо. Редактори ведуть облiк публiкацiй в засобах масової iнформацiї про театр та артистiв театру, ведуть архiвнi досьє на вистави, солiстiв театру, гастрольнi поїздки, органiзовують документальнi ювiлейнi виставки i спiвпрацюють у цьому планi з музеями, бiблiотеками, приватними особами. Редактор зобов’язаний знати iсторiю театру i провести ознайомчу екскурсiю для делегацiї, iмпресарiо тощо.
-бібліотекар :
вiдповiдає за збереження i поповнення бiблiотеки нотними матерiалами, видає i контролiє повернення нотного матерiалу творчими працiвнрками театру, iншими мистецькими установами, веде обмiн нотним матерiалом з iншими бiблiотеками i по мiжбiблiотечному абонементу, iнформує керiвництво щодо потреби поповнення фондiв бiблiотеки i робить заявки на таку лiтературу. Веде катологiзацiю й перiодичну iнвертарiзацiю бiблiотечного фонду. Стежить за зношенiстю окремих партитур та клавiрiв i органiзовує їхню реставрацiю, а при потребi переписування. У разi необхiдностi текстує контрольний примiрник клавiру для концертмейстерiв.
-художник - поліграфіст :
здiйснює художньо-полiграфiчне оформлення видань театру (програмки, буклети, iнформацiйнi листiвки, плакати, брошури тощо), в разi потреби ретушує фото, створує проекти оргiнал- макетiв видань театру, контролює якiсть пiдписних версток видань щодо вiдповiдностi до оригiнал- макетiв , тримає зв’язки з технологами полiграфiчних пiдприємств. Пише текстовi оголошення про замiни вистав , вiтання з ювiлеями, нагородами та iнше. У разi замовлення оформлення програмок , буклетiв , плакатiв iншими художниками здiйснює прийом i художню експертизу виконаної роботи.
- оператор копіювальних та розмножувальних машин;
-агент, який розповсюджую рекламну продукцію .
Позаштатно до роботи відділу залучено три фотографи, перекладачi з основних європейських мов, оператор комп’ютерного набору, палітурник.
Роздiл 2. Роль лiтературної частини у пропагандi i менеджментi театру на сучасному етапi
Не зважаючи на складну економiчну ситуацiю в країнi, скрутне становище з фiнансуванням, Нацiональна опера продовжує досить функцiонувати, випускати прем’єри, органiзовувати гастрольну дiяльнiсть, користуватися прихiльнiстю як вiтчизняних, так i зарубiжних глядачiв. Але через економiчнi негаразди виникають проблеми у кiлькостi i якостi iнформацiйного забезпечення дiяльностi театру.
Головна роль у пiдготовцi i наданнi матерiалiв у рiзнi iнформацiйнi засоби належить видавничо-iнформацiйнiй службi театру. Отже, вiдповiдальнiсть за ефективнiсть розповсюдження iнформацiї, театральної реклами лежить на її працiвникiв. Розглянемо основнi напрямки дiяльностi ВIС.
Типи афіш, програм та путiвникiв-буклетiв до вистав.
Перефразовуючи відомий вислів “Театр починається з вішалки” впевнено можна сказати, що театр також починається із афіші.
Афіша - один з найдревніших рекламних засобів. Вона існувала ще в античні часи і починалася у формі усного вислову. Глашатаї оголошували вистави, склад виконавцiв тощо. Афіша зробила велику революцію і занепала у ІX ст. В епоху Відродження афіша набуває практично теперішнього вигляду, вона інформує не тільки про назву вистави, а і кількість дійових осіб, використання супроводу, мову виконання.
Згодом у афішах починають друкувати і імена виконавців ( цей елемент раніше ігнорувався, артист вважався просто носієм тексту ).
Багато шекспірівських п’єс оповіщалися без вказівки автора і виконавців. Практично до середини XVІІ ст. афіша замінила театральну програмку, а в російських театрах невеликi за розмiром афішi продавалися замість програм. Це видання представляло виконавців, але не вказувало режисера, художника, постановника танців тощо.
Зараз склалося два типи афіш:
¨ плакат у кольорі з мінімальною кількістю тексту - автор, назва, жанр і театр або колектив, який репрезентує виставу ;
¨ афіша текстова, інформаційна, яка дає досить широку інформацію про виставу.
В Національній опері України практикуються такi типи афiш: - малоформатна “литучка” (інформація, в якій в календарному плані розписанi всі вистави з вказівкою автора, жанру, кількість актів, початок вистави) - це робочий матеріал для касирів, розповсюджувачів квитків, працівників театру. Останнім часом, зважаючи на зручний формат, театр розповсюджує їх серед глядачів, як інформаційний матеріал про діяльність театру.
У збільшеному вигляді “литучки” видаються як репертуарна афіша для рекламних цілей у вікнах театру, театральних кас, розклеюються на рекламних щитах міста.
Наступний тип - це афіша на окрему виставу, де вказується автор, назва вистави, жанр постановки, склад виконавців .
В театральних афішах іноді 3-4 словами дається зміст малознайомої вистави. Виходять також афіші на вистави за участю гастролерів або визначених співаків.
На кожну прем’єру виходить афіша з повним складом виконавців, які готували виставу, повний постановний склад, включаючи асистентів режисерів, консультантів, суфлерів тощо.
Видаються також афіші на бенефіси, до ювілейних і пам’ятних дат. У них використовуються художні елементи, портрети ювілянтів. Афіші Національної опери друкуються 2-3 фарбами і мають гарний естетичний вигляд.
Застосовуються сучасні принципи і розробки візуальної реклами - ключові слова в афіші подаються 48 кеглем ( 18-20см ). На сучасному етапі афіші набираються на комп’ютері, проходять коректуру в театрі, а далі передаються в друкарні, де виготовляються офсетним способом, тиражами від 350-1000 примірників. Адміністрація театру диференціює кількість афіш, враховуючи популярність вистави , інтерес до того чи іншого жанру ( балетних афіш менше чим оперних ) , а також виконавців.
Дату народження театрального плакату в колишньому СРСР можна визначити точно: зберiгся плакат до постановки першої радянської п’єси. 7 листопада 1918 року вiдбулася прем’єра “Мiстерiї -буфф” В. Маяковського. Плакат до вистави був створений самим Маяковським. Плакатний образ карта “старого свiту” перекреслена червоними стрiлами, узагальнює , як в емблемi, основну iдею твору.
В першi роки театральнi плакати розмножувалися з допомогою трафарету, частiше, їх просто писали клейовою фарбою на фанерних листах. В цей “рукописний” перiод були виробленi основнi якостi плаката 20-х рокiв: висока глядацька зацiкавленiсть, активнiсть, динамiка композицiї, дiєвiсть всiх елементiв зображення, включаючи графiку шрифту.
Полiграфiчний голод пiсляреволюцiйних рокiв навчив художникiв цiнити виразнi можливостi шрифтової каси: у своїх робота вони стверджували сувору красу рубленого наборного шрифту, звичайних друкарських лiнiйок. Щiльно заповнюючи площину листка текстом, збиваючи рядки назв в простi i мiцнi блоки художники створили економний, функцiональний тип наборного плакату. Плакат згубив образний зв’язок з конкретними виставами, його роль обмежувалась чисто iнформацiйними завданнями.
Новим перiодом розвитку театрального плакату стали 1930-i роки. Це був час широкого освоєння класичного вiтчизняного i зарубiжного репертуару. Уважне вiдношення до iдейного i психологiчного багатства творiв, глибоке осмислення драматургiчних образiв в їхнiй iсторичнiй конкретностi прийшли на змiну смiливим експериментам. Цi змiни вiдтворилися у театральному плакатi.
Центральне мiсце у театральному плакатi 30-х рокiв займають твори М. Акiмова, який вважав плакат “самим першим етапом експозицiї вистави, який доносить до публiки iдею вистави, її жанр, стиль сценiчного рiшення”.
Отже, у мальованому плакатi художник пропонував власну iнтерпретацiю образу героя твору. I хоча звернення до мальованого плакату часто сприяло проникненню в цей жанр рис станковiзму, загалом це значно поглибило образний змiст плакату, вносячи в нього, насамперед, образнiсть, символiку й емоцiйнiсть.
Цiкавi набутки художникiв у галузi театрального плакату перервала друга свiтова вiйна. В роки вiйни випускалися лише скромнi текстовi афiшi. Рiдко друкувалися плакати i в першi пiслявоєннi роки. Змiнився й характер театральних плакатiв 40-50-х рокiв : в бiльшостi випадкiв тут компонувалося зображення iз досить багатослiвним текстом.
I тiльки у 1960-i роки метафора знову стає важливим елементом образної мови плакатної графiки: художники звертаються до аудиторiї з високим рiвнем асоцiативного мислення, уважною до пiдтексту плакатного образу. Але разом з цим продовжується i розвиток плакату, який вiдображає стиль, характер конкретної вистави.
Театральний плакат цiкавий своєю причетнiстю до двох галузей художньої культури графiчної i театральної. Роздiляючи труднощi i досягнення, якi характернi для розвитку всiєї плакатної графiки, вiн в той же час властивими плакату засобами вiдображає життя сцени. У постiйних пошуках спiвзвучних часу образних рiшень - запорука плiдного розвитку театрального плакату, цього цiкавого жанру графiки.
Нацiональна опера дуже часто зверталася до плакату, як рекламного жанру. У 80-тi роки вийшла друком цiла серiя iз 18 назв, яку створив вiдомий художник М. Щепов (експонувалася на Всесоюзнiй виставцi театрального плакату у 1983). Автор створив високохудожнi станковi оригiнали до українських класичних вистав “Наталка Полтавка”, “Запорожець за Дунаєм”, класичних опер “Травiата”, “Фауст”, “Евгенiй Онегiн”, балет “Ромео i Джульєтта”, “Спартак”, “Бiлоснiжка i семеро гномiв”. Цiкаву плакат-афiшу до балету “Сильфiда” створив художник В. Окунєв. Зараз традицiю випуску плакатiв у зв’язку iз фiнансовою скрутою перервано. Проте за допомогою спонсорiв iнодi виходять портретнi афiшi-плакати окремих виконавцiв. Тiльки в 1997- 1999 рр. вийшли такi персональнi плакати iз портретами Валентина Пивоврова, Свiтлани Добронравової, Iрини Семененко, Валентини Степової, Володимира Гришка.