Смекни!
smekni.com

Аналіз та розроблення стратегій ЗЕД для підприємства харчової промисловості (стр. 5 из 14)

В таблиці 1.3 приведені дані експорту продукції на Російські ринки.


Таблиця 1.3

Експорт кондитерських виробів з України

Країна 1998 рік 1999 рік 2000 рік
Обсяг, т.

Вартість,

тис. дол.

Обсяг, т.

Вартість,

тис. дол.

Обсяг, т. Вартість, тис. дол.
Шоколад та інші харчові продукти, які містять какао
Росія 12575,1 20900,3 15148,4 17950,2 23829,8 25797
Всього 13313,8 22494,3 17138,7 21855,8 25719 28440,4
Хліб, борошняні кондитерські вироби, печиво та інші хлібобулочні та борошняні вироби
Росія 11416,8 1085,6 10326,5 5862,2 19241,5 11120,26
Всього 122235,4 10957,1 11581,6 6963,9 21729,5 12576,5
Кондитерські вироби з цукру (включаючи білий шоколад), який не містить какао
Росія 40221,5 40566,2 66696,4 46867,8 90406,2 58231,4
Всього 43840,2 44944,7 72591,6 51667,6 94146,7 3115,8

1.7 Інноваційний процес - чинник економічного зростання

Економічна теорія технологічних змін та інноваційних процесів стверджує, що головним чинником економічного зростання є науково-технічний прогрес, який втілюється в технологічних змінах. Технологічні зміни здійснюються через інноваційні процеси потоки нововведень, що є основним елементом доведення науково-технічних знань до стадії використання у процесі виробництва, забезпечуючи основну мету ринку - отримання та примноження прибутку.

Потреба у впровадженні нововведень у виробництво або поновлення виробництва служить джерелом безперервних змін в економічній системі. Масові інвестиції у впровадження певних нововведень грають найважливішу роль у забезпеченні динамічного економічного розвитку, ефективної конкуренції і господарського процвітання.

Країни, у яких переважно базуються власники новітніх технологій є учасниками розподілу надприбутку. На порядок менше збагачуються ті, хто тиражує чужі технології. Відсутність достатньо продуктивних технологій, навіть в умовах надходження інвестицій, позбавляє країну економічного зростання та експортної конкуренції в галузях і призводять до становища хронічної нестійкості. Так, і в Україні за умов становлення ринку інноваційна політика не стала основним блоком загальної економічної політики держави.

Перевага під час реалізації державної інноваційно-інвестиційної політики має надаватись довготерміновій стабільності перед тимчасовим успіхом. В Україні необхідно сформувати модель організації інноваційної діяльності, яка поєднувала б у собі елементи ринкової економіки, зі збереженням гнучких потужних важелів державного регулювання. При цьому, державі важливо вловити ту межу, де, власне, ринкових стимулів виявляється недостатньо, і створити противагу, стимулюючи інвестиції в нововведення, використовуючи методи державного регулювання.

Комплексне розв'язання проблем підвищення ефективності всіх складових кредитно-інвестиційного механізму прискорить розвиток інноваційного процесу. У цьому полягає суть економічної складової інноваційної політики держави в умовах ринкової економіки.

До заходів, що можна реалізувати за короткий термін та досягти вагомих результатів у стимулюванні інноваційної діяльності, зокрема, належать: створення нормативно-правового середовища; пристосування фінансово-податкової системи і кредитної політики; створення системи органів регулювання та підтримки; створення ефективного механізму концентрації науково-технічних ресурсів; створення юридичних умов; формування політики обміну продукцією виробництва та послугами; розвиток комп'ютерних систем збору і переробки інформації, а також систем консультацій.

Аналіз іноземного досвіду функціонування інституту фондів як у країнах з подібною до України економічною ситуацією, так і в умовах розвиненої ринкової економіки свідчить про їх значний внесок у справу розбудови економік своїх держав. Об'єднані однією кінцевою метою сприяння підвищенню науково-технологічного рівня національного виробництва - ці фонди мають відмінності у шляхах досягнення поставленої мети.

Стратегія в галузі інвестицій є рушійною силою будь-якої системи. Вихідними принципами побудови системи фінансування інновацій, повинні виступати: чітка цільова орієнтація системи; логічність, обґрунтованість і юридична захищеність використаних прийомів і механізмів; множинність джерел фінансування; широта і комплексність системи; адаптивність і гнучкість.

Інноваційні процеси, у кінцевому рахунку, являють собою інноваційні проекти, під час реалізації яких інноваційна та інвестиційна діяльність здійснюються у взаємозв'язку під єдиним керівництвом. Отже, проект як об'єкт управлінця за рахунок матеріалізації ідеї здатний з меншого зробити більше, що в умовах гострої обмеженості інвестиційних ресурсів в Україні набуває важливого значення.

Формування інноваційних проектів для розв'язання найважливіших науково-технічних проблем забезпечує: комплексний, системний підхід до досягнення конкретної мети; кількісна конкретизацію цілей і точне відбиття кінцевих результатів проекту в управлінні інноваціями, безперервне управління процесами створення, освоєння виробництва і споживання інновацій; обґрунтований вибір шляхів найефективнішої реалізації мети проекту: збалансованість ресурсів, необхідних для його реалізації; міжвідомчу координацію та ефективне управління складним комплексом робіт з проекту.

Особливістю інноваційного менеджменту в сучасних умовах є широке використання в процесі прийняття рішень висновків незалежної експертизи. Характерними особливостями методу експертних оцінок як наукового інструменту розв'язання складних неформалізованих проблем є, по-перше, науково обґрунтована організація проведення всіх етапів експертизи, по-друге, застосування кількісних показників як при організації експертизи, так і при оцінці суджень експертів та груповій обробці результатів.

У розвинених країнах майже 50% витрат на науку у ВВП фінансують суспільні фонди інвестиційна діяльність інноваційних фондів в Україні здійснюється відповідно до затверджених пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки. Слабка інноваційна активність в Україні пов'язана, крім усього, із нерозвиненістю фінансових механізмів її забезпечення. Прикладом цьому є те, що основним джерелом коштів українських фондів і досі продовжує залишатись бюджет.

Основне завдання, чинного з 1992 p., Державного фонду фундаментальних досліджені (ДФФД) - забезпечення розвитку фундаментальних наукових досліджень шляхом стабільного фінансування на основі грантів. На відміну від ДФФД джерела фінансових ресурси Державного інноваційного фонду (ДІФ) України, чинного з 1992 p., - це внески підприємств. ДІФ виконує функції державної підтримки інноваційної діяльності в Україні шляхом здійснення фінансової, інвестиційної та матеріально-технічної підтримки заходів зі створення, реалізації та розповсюдження науково-технічної, інноваційної продукції. Фонд здійснює фінансування у формі: інноваційної позики; фінансової інвестиції; фінансового лізингу; оперативного лізингу. Нині Фонд фактично є єдиним державним органом, який здійсню фінансову підтримку інноваційних проектів в економіці, у першу чергу на регіональному рівні.

Галузеві підприємства та організації в Україні поки що повинні самостійно вишукувати кошти для інноваційної діяльності.

Ефективність інноваційної діяльності значною мірою залежить і під наявності та фінансового стану інвестиційного та інноваційного банків. З економічного погляду участі інноваційного банку у фінансуванні інноваційних проектів можна розділити на кредитування різні форми прямого інвестування. Характерна риса інноваційних кредитів - їх високий фінансовий ризик. Для розв'язання цієї проблеми, а також проблеми низької кредитоспроможності клієнта, використовуються такі підходи: часткове фінансування; придбання авторських прав на нововведення; послуги з реалізації результатів дослідження; організація спільних виробництв; лізингові операції; цільове фінансування досліджень і розробок. Як правило, інноваційні банки використовують "комбінований" підхід при фінансуванні створення і впровадження нововведень.

Для швидкого становлення інноваційно-інвестиційного механізму та його подальшого розвитку необхідно вдосконалити існуючий механізм управління вже функціонуючими фондами. Отже економічною базою реформування науково-технологічної системи України с вдосконалення механізмів її фінансування, відповідаючих критерію самофінансування.

Найпотужнішим засобом державної підтримки науки і в той же час найдинамічнішим елементом регулювання цього процесу може стати створення механізму економічного стимулювання всіх учасників інноваційного циклу незалежно від типів організацій і форм власності й на всіх його стадіях - системи фондів для інвестування інноваційного процесу.

Економічна теорія та міжнародна практика доводять значну роль інновацій у забезпеченні виходу економіки з кризи та подальшої о економічного зростання. Тому питання інноваційного менеджменту на макро- та мікроекономічному рівнях у трансформаційній економіці України набувають значної актуальності.

Сучасний інноваційний менеджмент має враховувати світові тенденції інноваційної діяльності:

- відбувається подальша диверсифікація та індивідуалізація продукту;

- зростають темпи нарощування обсягу виробництва та товарообороту інноваційних продуктів;

- розширяється асортимент продукції (за останніх 25 років він збільшився в 10-15 разів);