82. Міжнародні економічні організації, їх правовий статус та порядок прийняття рішень.
У міру розвитку економічних відносин стає неможливим і недоцільним укладення лише двосторонніх договорів та угод. Чимало країн заінтересовані у розширенні співробітництва з ряду важливих загальних напрямів зовнішньоекономічної діяльності (торгівлі, науки та техніки, транспортних перевезень, будівництва тощо) на основі багатосторонніх міжнародних економічних відносин. Одним із ефективних шляхів побудови багатостороннього економічного співробітництва є створення міжнародних економічних організацій, покликаних сприяти укладенню багатосторонніх договорів, створювати міжнародні механізми з нагляду і контролю за їх виконанням, розробляти та встановлювати норми, спрямовані на правове регулювання міжнародних економічних відносин, та ін. Перші міжнародні економічні організації (комісії, сгілки, комітети, асоціації) виникли ще у XIX ст.
Перший найбільш узагальнений поділ міжнародних організацій дає можливість виділити їх чотири групи:1) універсальні міжнародні організації, членами яких є держави різних соціально-економічних систем; 2) міжнародні організації, членами яких були соціалістичні країни; 3) міжнародні організації, які об'єднували капіталістичні країни; 4) міжнародні регіональні організації, до складу яких входять країни, що розвиваються.
Класифікацію міжнародних економічних організацій можна продовжити і в межах кожної із названих груп. Так, серед такої універсальної міжнародної організації, як 00Н, можна виділити дві підгрупи. Перша — спеціалізовані установи 00Н і друга — допоміжні органи 00Н, які користуються статусом міжнародних організацій. До першої групи, наприклад, можна віднести Організацію Об'єднаних Націй з промислового розвитку, а до другої — Конференцію з торгівлі та розвитку. Певну роль у розвитку міжнародного економічного співробітництва в окремих напрямах відіграють міжнародні та регіональні міжурядові галузеві організації.
Усе викладене вище дає можливість зробити висновок, що під міжнародними економічними організаціями слід розуміти такі організації, які на основі міжнародно-договірних відносин провадять діяльність, пов'язану з організацією та здійсненням міжнародного економічного співробітництва.
Правоздатність, якою наділені міжнародні економічні організації, дає їм змогу укладати різні угоди як з окремими державами, так і з міжнародними організаціями в межах завдань і цілей, закріплених в їхніх установчих документах.
Міжнародні економічні організації користуються імунітетом, що має важливе значення для їхньої діяльності. Відповідно до Конвенції про правовий статус, привілеї та імунітет міжнародних економічних організацій від 5 грудня 1980 р., майно і активи цих організацій мають імунітет від будь-якої форми адміністративного та судового втручання, за винятком випадків, коли сама організація відмовляється від імунітету (ст. 4).
83. Міжнародні економічні договори, їх види та забезпечення виконання.
Під міжнародним договором, як правило, розуміють добровільну угоду між двома або кількома рівноправними державами чи міжнародними організаціями щодо їхніх взаємних прав і обов'язків у політичних, економічних, культурних та інших відносинах. Міжнародний економічний договір — це, насамперед, різновид міжнародних договорів. У Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність", зовнішньоекономічний договір (контракт) розглядається як матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності (ст. 1).
Основою поділу будь-яких договорів є їх класифікація. При поділі на односторонні й двосторонні договори береться до уваги те, що одна чи дві сторони мають відповідні обов'язки. Якщо договірні зобов'язання має лише одна сторона, то це — односторонній договір, якщо дві — це двосторонній договір. Більшість договорів є двосторонніми. До односторонніх належать лише окремі види договорів, наприклад, договір позики, договір дарування. Друга група договорів — сплатні і безоплатні. Практика міжнародного економічного співробітництва свідчить про те, що переважно договори укладаються на взаємовигідній, сплатній основі. Це відповідає одному із уже згадуваних загальних принципів міжнародного права — принципу взаємовигоди. В межах оплатних договорів, коли одна із сторін отримує якусь користь, вона повинна забезпечити іншій стороні відповідну, як правило, еквівалентну вигоду. Безоплатними називаються договори, для яких не характерна взаємна компенсація. Інколи їх називають ще добродійними, або благодійними, договорами. Це договори дарування, безвідсоткової позики, звільнення від оплати боргу, надання безоплатних послуг та ін. До формальних договорів слід віднести такі, для укладення яких, крім взаємної згоди сторін, потрібне дотримання певної форми. Відповідно до чинного в багатьох країнах законодавства недотримання форми договору веде до визнання його недійсним з усіма негативними наслідками, що випливають з цього. Як правило, згода, до якої дійшли сторони, має бути викладена у письмовому документі, який підписується сторонами, а якщо це передбачено законодавством, то й зареєстрована у відповідних державних органах (нотаріаті, суді та деяких інших). Реальними визнаються договори, в основі яких лежить не лише досягнення згоди, а й їх гарантоване виконання. Консенсуальні договори — це такі, за якими з усіх суттєвих умов досягнута згода сторін. Вони вважаються укладеними і набирають чинності не в момент виконання, а в момент досягнення згоди. Однією із особливостей міжнародного економічного права, як і міжнародного права в цілому, є відсутність міжнародних інститутів, які б забезпечували у примусовому порядку виконання його норм. Тому головна роль у цій справі належить самим державам, які діють самостійно, індивідуально або об'єднуються у відповідні міжнародні організації. Засоби забезпечення: *дипломатичні переговори ( ведуться від імені держави їх главами, главами урядів…) *посередництво (а)держава виступає з пропозицією щодо примирення сторін, між якими ведеться спір, сприяє здійсненню дипломатичних переговорів. -добрі послуги. б) третя держава на запрошення сторін, між якими виник спір, виступає як посередник і веде переговори з ними з метою примирення сторін - особисте посередництво)) *погоджувальні комісії, *міжнародний арбітраж, *міжнародний суд, *суд європейського економічного співтовариства.)
84. Особливості міжнародного торгового права. Міжнародні торгові договори.
При розгляді системи міжнародного економічного права зверталася увага на те, що його Особлива частина об'єднує систему правових норм і принципів, які регулюють міжнародну торгівлю, міжнародні валютні відносини, міжнародні перевезення та інші важливі напрями міжнародного економічного співробітництва.
Таким чином, міжнародне торгове право — це система норм і принципів, яка регулює відносини, що виникають у галузі міжнародної торгівлі, і є складовою частиною міжнародного економічного права. Якщо міжнародне економічне право — галузь міжнародного права, то міжнародне торгове право — його підгалузь.
Як і будь-яке право, міжнародне торгове право має свої джерела: *міжнародні договори і, зокрема, міжнародні торгові договори; міжнародні торгові звичаї, в яких відтворена практика міжнародних торгових відносин; *судові прецеденти міжнародних арбітражів і судів; *національне законодавство країни, якщо воно за згодою держав використовується для регулювання міжнародних торгових відносин; *міжнародно-правові акти міжнародних організацій. Система міжнародного торгового права складається з окремих інститутів. В них визначені поняття і система міжнародного торгового права; правові принципи здійснення міжнародної торгівлі; система органів, які виконують функції управління міжнародною торгівлею; міжнародні організації у галузі міжнародної торгівлі, міжнародні торгові договори та угоди; міжнародно-правове регулювання угод у галузі зовнішньої торгівлі…
Під міжнародним торговим договором слід розуміти угоду між двома або кількома державами, в якій визначаються їх взаємні права та обов'язки в галузі торгівлі. Торгові договори (інколи вони мають ще й інші назви, а саме: "договір про торгівлю і мореплавство", "договір про торгівлю і судноплавство", "торгова угода" тощо) встановлюють принципи торгово-економічних відносин між двома країнами, а також закріплюють певні норми (правила), що створюють правову базу таких відносин. У межах цих договорів вирішуються питання митного збору, торгового мореплавства, транспорту, діяльності торговельних представництв та іншої діяльності юридичних та фізичних осіб на території відповідної держави. На підставі цих договорів встановлюються, змінюються або припиняються відповідні міжнародні економічні відносини між державами в галузі торгівлі. В міжнародних торгових договорах (угодах) визначаються не лише принципи, а й створюється певна правова база для торгових відносин. Зокрема в них вирішуються правові питання, пов'язані із стягненням мита, регулюванням ввозу і вивозу товарів, торговим мореплавством, транспортом, транзитом, з діяльністю юридичних і фізичних осіб однієї країни на території іншої, дією юридичних актів, застосуванням принципу найбільшого сприяння, режиму преференцій тощо. Торгові договори укладаються як на двосторонній, так і на багатосторонній основі. Прикладом багатостороннього міжнародного торгового договору є Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ). Види: *договори про торгівлю і мореплавство (укладаються між державами на тривалі строки), *угоди про торгівельні відносини (про встановлення міжнародних торгівельних відносин), *угоди у галузі морського судноплавства (підписуються на основі торговельних угод), *угоди про товарооборот іплатежі (визначають асортимент товару,строки, умови поставки, порядок розрахунку), *клірингові угоди (передбачають порядок розрахунків шляхом заліку зустрічних вимог), *торговельні конвенції (визначають зміст відносин між державами в вузьких спеціальних питаннях у галузі торгівлі), *протоколи ( угоди з конкретного питання в галузі зовнішньої торгівіл).