Смекни!
smekni.com

Шпоры по международной экономике (стр. 6 из 48)

Ця теорія базується на 4-х осн. теоремах:

1. Теорема Хекшера-Оліна: кожна країна експортує ті фактороінтенсивні товари, для вир-ва яких вона володіє має надлишкові фактори вир-ва, а імпортує ті товари, для вир-ва яких вона відчуває відносну недостачу факторів вир-ва.

2. Теорема Самуельсона: вільна торгівля, урівнюючи факторні винагороди між країнами, заміняє зовн. мобільність ф-рів вир-ва.

3.

Теорема Столпера-Самуельсона: зростання відносних цін товарів веде до винагороди того ф-ра, який ефективно використовується у вир-ві товару і скорочує реальні винагороди іншого ф-ру.

4. Теорема Рибчинського: розширення забезпеченості одним ф-ром вир-ва збільшує випуск товарів, який використовує цей фактор, і скорочує випуск іншого товару.

Теорема Хекшера-Оліна-Самуельсона має вигляд: міжн. торгівля призводить до вирівнювання абс-них і відносних цін на гомогенні фактори вир-ва в країнах, що торгують. Ця теорема ще називається теоремою вирівнювання цін на ф-ри вир-ва.

Теоія Хекшера-Оліна домінувала і була майже безальтернативною до 50-х рр., до появи так званого “Парадоксу Леонтьєва”. В 1947 р Василь Леонтьєв перевіряв той факт, що США (найбільш наділена капіталом країна) експортує капіталомісткі, а імпортує трудомісткі товари. Однак виявилось, що амер. продукція, яка конкурує з імпортованою, потребує » на 30% більше капіталу на 1 робітника, ніж амер. експортна продукція.

Отже, Парадокс Леонтьєва полягає в тому, що всупереч теорії Хекшера-Оліна, країни, що мають надлишок труда, експортують капіталомістку продукцію, і навпаки. Однак парадокс Л. не дав відповіді на чисельні запитання. Але, незважаючи на деякі умовності у розрахунках Л-ва (розрах-ки не реального імпорту, а імпортозаміщення, специфіка післявоєнного періоду тощо), а також незважаючи на неодноразові спроби спростувати Парадокс Л. як самим Леонтьєвим, так і іншими вченими, це явище у практ. плані є актуальним і на сьогодні.

20. Неофакторні моделі.

Нові явища у стр-рі міжн. торгівлі після II світ. війни, динамічний НТП (з точки зору світогосподарської практики) та виявлення “Парадоксу Леонтьєва” обумовили розвиток теорії міжн. торгівлі двома шляхами, що характеризувалися появою так званих неофакторних моделей та моделей неотехнолог. напряму.

Неофакторний підхід в цілому зберігає методологію неокласичної торгової моделі. Одночасно “неофакторні моделі” характериз-ся багатоваріантністю. До неофакторних відносяться:

· модель з урахуванням різної інтенсивності факторів: на відміну від Леонтьєва, який робив розрахунки по продукції, що заміщувала імпорт, а не за фактичними витратами заруб. виробників, розробники цієї моделі працювали у напрямку розрахунків не по імпортозаміщенню, а по реальному імпорту;

· модель з урахуванням особливостей попиту: надлишок капіталу, напр., у США, обумовлюючи капіталомістне спожмвання, спричиняє його нестачу для експорту і, таким чином, формує велику трудомісткість товарів, що експортуються;

· модель з урахуванням неоднорідності факторів (виділення “фіз.” і “людського” капіталу; обгрунтування переважаючої значущості кваліфікованої праці тощо);

· модельз урахуванням нових факторів (поряд з трудом і капіталом ьакож прир. ресурсів).

21. Моделі неотехнолог. розвитку.

Нові явища у стр-рі міжн. торгівлі після II світ. війни, динамічний НТП (з точки зору світогосподарської практики) та виявлення “Парадоксу Леонтьєва” обумовили розвиток теорії міжн. торгівлі двома шляхами, що характеризувалися появою так званих неофакторних моделей та моделей неотехнолог. напряму.

На відміну від неофакторних моделей неотехнолог. моделі звільняються від частини припущень, таких як:

- пост. виробнича ф-ція;

- наявність абс-ної конк-ції;

- незалежність від масштабів вир-ва;

- однорідність продукції;

- доступність технології всім виробникам.

Представники цього теорет. напрямку аналізують, як пр., торгівлю наукомісткою продукцією.

Осн. моделями неотехнолог. напрямку є:

1. модель наукомісткої спец-ції: обгрунтовується спец-ція розвинутих країн на вир-ві і експорті наукомістких та високотехнолог. товарів, а спец-ція країн, що розвиваються, на вир-віі експорті ресурсомістких товарів.

2. “модель технолог. розриву”, яка повязує торгівлю між країнами із існуванням відмінностей у рівнях їхнього технолог. розвитку. Згідно з цією теорією саме прогресивні технології дають країні переваги у боротьбі за експорті ринки. У розвиток цієї теорії М. Познер включив концепцію імітаційного лага, що складається з лага попиту і лага реагування. Лаг попиту являє собою час, необхідний для розвитку попиту на новий експортний продукт. Лаг реагування повязаний із часом, який необхідний виробникам країни-імпортера для реагування на конк-цію із-за кордону, розпочавши місцеве вир-во. Різниця між цими 2-ма лагами і обумовлює міжн. торгівлю (експорт в іншу країну можливий, коли лаг попиту коротший від лага реагування). Технолог. розрив можна подолати через копіювання нововведень, але “потік” нововведень, як пр., забезпечує умови стабільної технолог. переваги і відповідної спец-ції країни.

3. модель “економії на масштабах вир-ва”: доводиться, що країни з великим внутр. ринком повинні розвивати вир-ва, які дають “ефект масштабів”, т. ч., у такій продукції порівняльні переваги мають тільки великі країни; малі країни повинні спеціалізуватися на випуску продукції, яка не дає “ефекту масштабів”.

4. модель життєвого циклу продукту (розроблена Р. Верноном): у відповідності з нею кожний продукт проходить 5 стадій від появи до виходу з ринку: 1)поява; 2)розвиток; 3) насичення; 4)спад; 5)вихід з ринку. При певних умовах на певному етапі життєвого циклу фірма стає експортером того чи іншого продукту, певний час маючи при цьому порівняльні переваги. Але в суч. умовах все більш актуальною є модель, згідно з якою продукт і розробляється, і реалізується інтернаціонально.

5. моделі внутрішньогалузевої торгівлі: відображають міжн. торг. практику, коли країни торгують між собою товарами однієї галузі, які виробляються практично при однаковій фактороінтенсивності, а дуже часто і факторонаділеності. Іншими словами, мотивація міжн. торгівлі обумовлена не умовами вир-ва, а умовами попиту.

Виділяють 5 гол. ф-рів розвитку цієї торгівлі: 1)близкість рівнів нац. доходу на душу нас-ня та ідентичність кривих попиту у 2-х країнах; 2)близкість цін ф-рів і витрат вир-ва диференційованих продуктів; 3)близкість величин тарифних і нетарифних бар’єрів або їх відсутність; 4)порівняно однаковий ступінь диференціації конкуруючих товарів; 5)номінальна величина трансп. витрат.

22. Еклектична теорія міжн. вир-ва Дж. Данінга.

Аналізуючи інвестиційну поведінку іноз. фірм, варто користатися найбільш сучасною теорією руху капіталу - еклектичною моделлю OLI, яка запропонована Дж. Данінгом. Згідно з моделлю OLI прямі заруб. інвестиції зд-ся на підставі урахування 3-х груп чинників:

1) переваги володіння (ownership advantages, O): конкурентні переваги фірми (включаючи технолог. рівень, управлінсікий та маркетинг. досвід, імідж), економія на масштабах тощо;

2) переваги дислокації (lokation advantages, L) включають виробничі витрати в заруб. країні, тарифи, податки, трансп. витрати, політ. ризик, розвиненість інфрастр-ри тощо;

3) переваги інтерналізації (internalization advantages,I) пов’язані з можливістю отримання кращих рез-тів за рахунок самост. д-сті в заруб. країні порівняно з використанням місцевих дистриб’юторів та ліцензіатів.

Одночасне врахування комплексу загальносередовищних чинників окремих країн та конкурентних переваг фірм дає змогу знаходити адекватний рівень інтерналізації д-сті на заруб. ринках.

Еклектична теорія в цілому зумовлює позитивну кореляцію між конкурентоспроможністю фірми та рівнем її інтерналізації, а також пов’язує міжн. успіх інвестиц. д-сті фірми не лише з наявністю конкурентних переваг, а й з потенціалом її глоб. мобілізації в межах внутрішньокорпоративних ринків.

23. Теорії міжн. руху капіталу (МРК) і прямих заруб. інвестицій (ПЗІ).

Розвиток міжн. торгівлі супроводжується зростанням масштабів МРК, насамперед для її обслуговування (експортні та імпортні міжн. кредити). На певному етапі ек. розвитку рух капіталу набуває власної інвестиційної мотивації.

До 1920-х років у міжн. бізнесі превалювали портфельні інвестиції, орієнтовані на отримання фін. дивідендів від у д-сті за кордоном. Згодом значно інтенсифікувалось пряме заруб. інвест-ня, яке на відміну від портфельного супроводжувалося контролем над об’єктом інвестування. Значимість цбого феномена, його адекватність логіці розвитку міжн. ек. взаємодії, а також багатогранність ПЗІ, динамічне зростання їх місштабів обумовили, з одного боку, нерелевантність багатьох постулатів міжн. торгівлі, а з другого-спонукали до інтенсифікації зусиль дослідників, спрямованих на вивчення різних аспектів бізнесу (ек-ки, ф-сів, менеджменту) з метою створення теорет. концепцій, які безпосередньо пов’язані із ПЗІ.

Першою теорією ПЗІ вваж-ся теорія руху капіталу, яка грунтується на уявленнях про чисту конк-цію і передбачає:

a) вир-во однорідних продуктів багатьма фірмами;

b) відсутність бар’єрів входу і виходу з бізнесу;

c) вільний доступ до ринк. інф-ції;

d) абсолютну мобільність всіх факторів вир-ва.

Згідно з цією теорією ПЗІ пояснюються з позиції диференціації прибутку або %-них ставок у різних країнах. Інш. словами, ця теорія стверджує, що фірма долає нац. кордони з метою отримання більшого доходу в зарубіжній країні порівняно з очікуваним від д-сті на внутр. ринку.