Смекни!
smekni.com

Шпоры по международной экономике (стр. 40 из 48)

129. Проблема зовнішньої заборгованості України і шляхи її розв'язання.

У країнах з перехідн економікою проблеми зовнішньої заборг-ті (ЗЗ) були викликані труднощами ринков трансформ-ї централізов-х екон-к, недостатніми обсягами золотовалютн резервів, слабкими експортн можливостями, внутрішньою економічн дезінтеграцією. Україну можна також віднести до таких країн. У більш загальному вигляді виділяють 2 групи причин зростання ЗЗ – внутрішні і зовнішні. У складі внутрішніх ф-рів виділ-ть такі:

1. Об'єктивні:

· Загальна екон відсталість;

· Структурні диспропорції в економіці;

· Внутр політ нестаб-ть;

· Слабкий розвиток нац фінансов сис-ми

2. Суб'єктивні:

· Прорахунки в екон політиці та орієнтаціії зовн торгівлі;

· Помилки у політиці позичання та неефективне викор-ня позик.

У складі зовнішніх ф-рів виділяють такі:

· Загальне погіршення умов міжн торгівлі;

· Зміна кон'юнктури світов товарн ринків;

· Протекціонізм;

· Зміни напрямків і обсягів інвестиц потоків.

З метою порівняння країн ЗЗ, крім її абсолютного значення, визначається такожграничними значеннями: співвідношення зовнішнього боргу і ВНП (50%), боргу і експорту товарів і послуг (75%); приросту боргу і експорту (30%); приросту боргу за рахунок нарахування процентів щодо експорту (20%). Якщо 3 з 4 показників країни перевищили граничний рівень, вона вважається країною з високим рівнем заборгованості. За даними Світов банку, для України за 1994-1996 рр. перші два показники у середньому знаходились на рівні 18% і 48%, що класифікується як середній та незначний рівень ЗЗ відповідно. Для порівняння, за той же період середні значення цих двох показників у деяких ін країнах склали: у РФ – 25 і 97%; у Польщі – 31 і 102%; у Туреччини – 47 і 184%; у Чилі – 48 і 166%; у Бразилії – 26 і 293%.

ЗЗ оцінюється кількісно, крім її абсолютних обсягів, граничними значеннями: співвідношення зовнішнього боргу і ВНП (50%), боргу і експорту товарів і послуг (75%); приросту боргу і експорту (30%); приросту боргу за рахунок нарахування процентів щодо експорту (20%). Якщо 3 з 4 показників країни перевищили граничний рівень, вона вважається країною з високим рівнем заборгованості. За даними Світов банку у період 1994-1996 рр. перші два показники для України сягали рівня 18 і 48% відповідно, що класифікується як середній та незначний рівень ЗЗ. Для порівняння, за той же період у деяких ін країнах ці пок-ки склали: у РФ – 25 і 97%; у Польщі – 31 і 102%; у Туреччині –51 і 184%; у Чилі – 48 і 166%; у Аргентині – 31 і 323%.

За даними Мінфіну, ЗЗ України станом на середину травня 2000 р. склала $10,949 млрд.; станом на відповідну дату 1998 р. вона складала $10,656 млрд. таким чином, відбувається незначне (приблизно 1-1,5% щорічно) зростання ЗЗ. Зважаючи на активне запозичення Україною фінансових ресурсів зовні, ці дані говорять про управління нею своїми зовнішніми зобов'язаннями на досить високому рівні. З іншого боку, існує проблема об'єктивної оцінки ЗЗ, і тому, найвірогідніше, офіційні дані про ЗЗ дають уявлення лише про нижню межу оцінки реальної ЗЗ. За різними оцінками, реально ЗЗ України може сягати від 12 до 15 млрд дол. Такі розбіжності, зокрема, виникають через труднощі в оцінці українського боргу Росії за енергоносії. Таким чином, Україна є країною з середнім рівнем ЗЗ.

Можливими шляхами розв'язання проблеми ЗЗ є:

· Направлення частини експортн виручки на погашення ЗЗ;

· Часткове списання державних боргів;

· Сек'юритизація (випуск банками ЦП на розмір ЗЗ);

· Продаж боргових зобов-нь банкам третіх країн.

Окремо можна виділити колективні методи вирішення проблеми:

· Створення міжнародн гарантійн фондів;

· Використання пільгових кредитів МВФ під погашення ЗЗ;

· Проведення структурних реформ економіки за сприяння міжнародн фін-кред орг-й.

130. стан і проблеми міжнародного виробничого кооперування в Україні.

Міжнародна виробнича кооперація передбачає існування спеціалізованих на основі МПП підприємств, які взаємодіють один з одним на одному або на різних стадіях виробництва готової продукції або переробки сировини. У контексті спільної господарської діяльності підприємств республік колишнього СРСР найбільшого розвитку набули міжнародні коопераційні зв'язки українських підпр-ств з партнерами з країн СНД, насамперед РФ. Однак слід зазначити, що дезінтеграційні напрямки прийняття рішень молодими незалежними державами у перші роки незалежності призвели до розриву іноді найефективніших та безальтернативних у даних умовах (для обох сторін) коопераційних відносин. Особливо рішуче стала на шлях самозабезпечення та внутрішнього замикання технологічних циклів РФ. Україна, на відміну від свого сусіда, не змогла швидко та у деяких випадках взагалі – знайти заміну традиційним партнерам всередині країни. Це стало одним з найпотужніших факторів економічного спаду в країні.

Сьогодні стало очевидним те, що повноцінної заміни колишнім партнерам просто не існує у даних умовах, так само як і те, що західні підприємства часто нездатні кооперуватись з українськими не лише через невідповідність різних технічних стандартів, але й через суперечність інтересів щодо розвитку найперспективніших обробних галузей (тобто бажання залишити українській стороні ту частину циклу вироб-ва продукції, на якій створюється невелика частина додаткової вартості – вир-во сир-ни та напівфабрикатів, остаточне збирання продукції з готових вузлів та агрегатів). Тому у структурі коопераційних зв'язків україни і досі найбільше значення мають зв'язки з підприємствами країн СНД, а насамперед – з РФ. Розвиток саме цієї сфери взаємодії є найперспективнішим для багатьох українських виробництв. Одним з найамбіційніших проектів відтворення виробничої кооперації, є проект створення фінансово-промислових груп (ФПГ). Цей проект передбачав кооперацію не лише у виробничій, але і в науково-технічній сфері. Зокрема, існують реальні передумови формування таких виробничо-технологічних комплексів:

· “Трансхром” (видобуток хромітових руд, вир-во метану і пропану);

· “Трансметалпрокат” (вир-во металопрокату і газових труб великих діаметрів);

· “Трансстирол” (вир-во стирольних пластиків);

· “Трансмет” (вир-во металургійн продукції);

· “Фосфорхім” (вир-во фосфорн добрив);

· “Трансцукор” (технології вирощ-ня цукров буряків і вир-ва цукру);

· “Трансмаш” (транспортне машинобуд-ня)

· “Транснафтотруба” (вир-во труб нафтового асортименту)

Але створення ФПГ наштовхнулося на проблему узгодження принципових положень законодавчого регул-ня на національн та міжнародн (двосторон) рівнях. В україні найбільші суперечки виникли у питаннях щодо пільг ФПГ, місця банківського капіталу у таких стр-рах.

У контексті загальносвітового розвитку (тенденцій до об'єднання банківськ кап-лів і можливостей пром підпр-ств) переваги великомасштабного бізнесу на коопераційній основі на міжнародних ринках майже безальтернативний.

Однією з галузей, де Україна плідно кооперується з російськими підприємствами, є авіаційна (вир-во літаків Ан-70, авіадвигунів для російських літаків і гелікоптерів).

Зважаючи на офіційно проголошений курс інтеграції України до ЄС досить складним у сучасних умовах буде завдання встановлення і пожвавлення коопераційних відносин із західними підприємствами. У цьому напрямку можна використати кооперацію з колишніми партнерами по РЕВ як “трамплін” на захід, оскільки такі країни, як Польща, Чехія, Угорщина є одними з найреальніших кандидатів до вступу до ЄС. Правда, ці країни самі змушені вирішувати схожі проблеми, адже європейська економіка прагне до дедалі більшої замкнутості, насамперед у сфері виробничої кооперації.

132. Валютний ринок України і особливості його функц-ня.

Валютний ринок (ВР) – це офіційні центри, де відбувається купівля-продаж іноземних валют на основі попиту та пропозиції.

1. Формування валютного ринку України (ВР) пов’язане з процесами трансформування укр економіки. Функціонування купону на початк етапі форм-ня ВР розглядається не як обіг національної валюти, а як заміна готівкового рубля. Відсутня система національного регулювання ВР, курс відносно інших валют визначався через крос-курс стосовно російського рубля, який відігравав також роль ключової резервної валюти.

2. Другий етап розпочався з виходу Укр з рублевої зони в кінці 1992 р..У 1993р головною ознакою ВР стало запровадження ел-тів системи його регулювання. З прийняттям низки законодавчих актів була створена юридична основа для подальшого розвитку ВР.

3. Наступним етапом (08.1993-08.1994) у розвитку ВР була спроба створення державної валютної монополії (запроваджено фіксований вал. курс, та аукціонний продаж інвалюти через тендерний комітет та ін.) В результаті цих заходів гальмувався експорт та стимулювався імпорт, що призвело до зменшення вал надходжень в Укр. та різким зростанням попиту на інвалюту.

4. Четв.етап: період лібералізації ВР та відносної стабілізації вал курсу карбованця: відновлення роботи Валютної біржі розроблено систему заходів для наближення та уніфікації офіційного та ринкового курсу валюти, встановлення вал курсу за результатами торгів на вал біржі. Ці заходи направлені на децентралізацію ВР, в результаті: збільшилася пропозиція інвалюти та стабілізувався курс укр карбованця, створені значні вал. резерви, знизилися темпи інфляції. Всі ці фактори разом з повним контролем НБУ над фінансовою ситуацією країні створювали сприятливі умови для проведення грошової реформи (09.1996).

Сучасний стан на ВР:

Функціонування гривні у 1997 р. відбувалося без потрясінь (девальвувала на 0,3%) Та в1998р внаслідок російської фін. кризи – на 80%, 1999 – на 52%.

Проте це неєдиний чинник падіння гривні, крім того:

· неефективність регулятивних методів НБУ