Смекни!
smekni.com

Лівобережне козацьке військо доби Руїни (стр. 17 из 21)

2 липня 1675 р. цар удруге дає наказ Самойловичу й Ромодановському іти до Дніпра. Але указ знову тоне в дипломатичному листуванні. Втретє такий наказ цар дає 6 серпня. І лише 18 серпня регімент гетьмана вирушив з Батурина. 7 вересня він з'єднався з військом Ромодановського (у якого були полки П.Скуратова і Г.Кіндратьєва) між Прилуками і Галицею і рушили на Яготин, де стояли до 16 вересня. Нарешті 18 вересня підійшли до Дніпра і за 10 верст навпроти Канева розбили табір.

Уже з табору Самойлович і Ромодановський відрядили на Правобережну Україну з'єднання під проводом генерального осавула Івана Лисенка й генерал-майора Франца Вульфа. З козаків до з'єднання ввійшли переяславський полк Вука Сербина, сердюки Мовчана і компанійці Шовицького. Це військо підійшло до Корсуня і, узявши всіх людей, "с полковником їх спровадили на Задніпря". 21 вересня цар дав командирам вказівки упевнитися, що турецько-татарські війська пішли в Галичину й можна розпустити армію та повернутися з дніпровського берега, бо вона восени там "изнужаєтся". 8 жовтня гетьман і князь зняли табір і рушили до Пирятина, звідки розпустили вояків по домівках. Іван Лисенко в жовтні 1675р. понад Дніпром, від Києва до Кременчука виставив міцні залоги в фортецях і перехоплював татар та дорошенківців, котрі втікали на Лівобережну і Слобідську Україну від голоду [29, с. 244-245].

Все літо 1676 р. тривали приготування до нового походу на правий берег Дніпра, вивчались обставини, поціновувалось становище. 19 липня 1676 р. гетьман Самойлович і князь Ромодановський одержали царський указ іти походом на Чигирин. І. Самойлович постійно тримав регімент у бойовій готовності на випадок вторгнення турецького чи татарського війська 31 липня він видає універсал всій старшині військовій—приготуватися до вторгнення кримчаків та дорошенківців і допомогти у веденні розвідки в пониззі Дніпра компанійцям Іллі Новицького. Лише 11 серпня князь і гетьман нарешті виступили на Чигирин. З-під Лохвиці, за сто верст до Дніпра, вони вислали передовий загін із 15 тисяч московських стрільців на чолі з Г.Косаговим і 4 козацькі полки генерального бунчужного Леонтія Полуботка.[21, с. 47-50].

До складу цього з'єднання, очевидно, ввійшли і полки компанійців Новицького таПавловського. Бо 14 серпня гетьман віддає наказ полку І. Новицького негайно вирушати з ним в похід на Чигирин і рухатися до Константинова, де з' єднатися з полком Я.Павловського. 8 вересня він пише листа І.Новицькому під Чигирин, обіцяючи скоро прибути особисто для остаточного вирішення проблеми з Дорошенком. А 12 вересня Самойлович наказав І.Новицькому прийняти до свого полку і козаків, які перейшли від Є.Гоголя після здачі П. Дорошенка. Ці війська форсували Дніпро і, просуваючись маршем, знову не дали можливості населенню прибережних містечок заховатися у гетьманській фортеці і, захопивши їх, наблизились до Чигирина. А 8 вересня І. Самойлович і Г. Ромодановський стали табором над Дніпром проти Воронівки. Полки Г.Косагова й Л.Полуботка, вдаривши кілька разів по місту з гармат, відправили Дорошенкові царську грамоту з порадою здати булаву. [29, с. 246]. На річці Яничарці за три вести від міста відбулися переговори із Дорошенком, котрий "собою звонтпивши, почав трактувати, варуючи своїм здоров'ям, нащо боярин князь Ромодановський зісвоїми начальниками, також і гетьман зі своєю старшиною дозвлили”. [4, с. 122]. 19 вересня 1676р. Дорошенко нарешті визначився у ставленні до Москви, декларувавши власну лояльність і з двохтисячним загоном у таборі за Дніпром навпроти Воронівки присягнув цареві Федору Олексійовичу й "повіддавав знаки військові, що належали гетьманам, тобто бунчук, булаву, гармати" [4, с. 122]. Капітуляція і присяга царю були задокументовані [12, с. 262].

Царські війська Г.Косагова й козацькі полки В.Дуніна-Борювського захопили Чигирин — горішнє і долішнє місто, запаси харчів, гармат "лічбу чималу", порох та ін. Залишивши в замку залогу, російське й українське військо повернулося на Лівобережжя. В верхньому місті лишилося 1200 стрільців, в нижньому — 1000 козаків Чернігівського полку.[29, с. 247].

Отже, від 1674 р. в боротьбу з турецько-татарською агресією активно залучаються збройні сили Лівобережної України й поступово перехоплюють ініціативу у запорозьких козаків, роль яких до цього часу була домінантною. Саме у 1674 р. відбулися найбільші бої за досліджений щойно період, як з П. Дорошенком, так і з турецькими та татарськими частинами, котрі основний натиск спрямували на Поділля та Правобережжя. Українсько-московське військо здійснює два великих походи до Чигирина, які супроводжує підтримкою чисельних авангардних з'єднань. Власне означені бої, роль в яких лівобережних та слобідських полків визначальна, вирішили зрештою долю гетьманату Дорошенка та його союзу з Туреччиною.[29, с. 249].

Наступного, 1676 р., коли турецько-татарська армія зосередила воєнні дії головно проти Речі Посполитої, князю Ромодановському й гетьманові Самойловичу демонстрацією військової переваги вдалося добитися остаточної капітуляції П.Дорошенка, а відтак розірвати його союз з Османською імперією. Це стало причиною першої російсько-турецької війни за Україну, яку оголошено Москві Стамбулом восени 1676 р.

Здійснюючи Чигиринські походи, Османська імперія розраховувала захопити Україну і таким чином очистити собі шлях до Московської держави, Польщі, Австрії, Центральної Європи. Порта заходилася готуватися до війни восени 1676 р. Турецьке командування мало намір захопити Чигирин як найміцнішу фортецю Правобережжя, «потом за єдиним заходом... граду Києву сотворити то же», а приборкавши їх, перетворити у плацдарм для завоювання всієї України. Приводом для виправдання своєї агресії Туреччина, «хотячи учинити замішанину на Україні», використала допомогу ченцю Юрію Хмельницькому, що перебував у Стамбулі в полоні. [28, с. 109].

Свого першого удару турки намірялися завдати Чигирину як місту, що мало велике політичне значення, як резиденції гетьмана, як стратегічній, найміцнішій фортеці, що перебувала в руках московських і козацьких полків, стояла на перехресті важливих шляхів, що прямували углиб України, Польщі та Росії. Турецьке командування вважало, що в Києві фортеця слабша, запасів амуніції й харчів обмаль, гарнізон невеликий (трохи більше 6 тис. чоловік), так що захопити його після Чигирина не становитиме значних труднощів. Чигирин мав багато гармат, залишених у 1676 р. Дорошенком і привезених солдатами й козаками вже 1677 р., а також сильний гарнізон.

Турецьке командування розраховувало дійти до Бендер за 9 днів, а від Бендер до Чигирина похід мав зайняти близько 29 днів. Хоча візир хотів скоротити цей термін до 24 днів, позаяк планувалося піти ще й на Київ і та Канів, де стояли менші залоги. Передбачалося, що вся кампанія триватиме 40, найбільше 60 днів і 1 жовтня військо повернеться на Дунай в Ісакчі..[28, с. 111-112].

Суне сила велика, іде в Україну –

Плаче вже тридцять років вона на руїну.

Ворогами обдерта з плодів усіх гарних

І своїми побита з амбіцій примарних,

Переділена, повна вона ворожнечі –

Загорілася з жару від власної печі!

Що їм доля в ці літа принесла щербата?

Батька син убиває, іде брат на брата.

Того мало. Найгірше, що гак уже пада,

Тепер бідам давнішим була б вона рада.

Уже власні хвороби забула б навіки,

Дарував би брат брату провини великі,

Бо всіх дрож схопила – гряде вже навала

І для віри святої загроза настала. [5, с. 51]. 3 осені 1676 р. московський уряд і гетьманське правління почали готуватися до війни. В українських містах козаки, міщани, ремісники і селяни заготовляли селітру, порох, харчі, виготовляли зброю, ядра, гранати, купували худобу й вози, будували човни й баржі. Уряд вживав заходів і щодо укріплення Чигирина, комендантом якого був стольник і полковник Матвій Кравков із полку генерала Агея Шепелева. У місті було 45 гармат, із них 14 — великокаліберні. Припаси харчів — 20 тис. Пудів. Місто було добре укріплене. Промовистий факт: частина яничар, довідавшись, що вони прямують на Чигирин, «з дороги повтікали». Фортечні споруди з огляду на сильного ворога й очікувану облогу, додатково зміцнили.

Сюди були направлені 4,5 тис. козаків та 2400 стрільців. До початку облоги у Чигирині перебували: в долішньому місті виборні козаки Ніжинського, Стародубського, Київського, Чернігівського полків, три сотні з Лубенського та Гадяцького полків, рота гетьманської драгунії Рубана, сердюцькі полки Журахівського, Василенка та Ясиківського — чисельністю 7 тис. чоловік. Російських солдатів у замку налічувалося 5 тис. Першого дня боїв до міста встигли прибути 500 козаків Полтавського полку. Отож до початку облоги гарнізон мав 12,5 тис. чоловік. [28, с. 112-113]. Для опрацювання спільного плану бойових дій у липні до Батурина приїхав царський стольник Карандєєв. До того ж під літо 1677 р. на кордонах України в російських полках налічувалося 32 258 солдатів, із яких 11 535 — піхотинці, а 20 673 — кіннотники; артилерія мала 126 гармат. В Путівлі стояла армія князя В. Голицина (5 705 солдат). Армія Самойловича визначається однозначно — 20 тис. козаків. Крім городових і охотницьких полків, до неї належали сотня запорозьких козаків і з'єднання донської піхоти та мобілізовані в обоз посполиті. У цілому вся діюча російсько-українська армія складалася приблизно з 50 тис. чоловік.. [28, с. 113-114].

Ібрагім-паша Шайтан протягом серпневого 1677 р. військового походу під Чигирин мав від 60 до 90 тис. війська і приблизно від 28 до 60 гармат. Перший загін татар з’явився перед містом 30 липня, 2 серпня прибули татарський і турецький загони, оглянули місцевість і зникли в степу. 3 серпня поблизу Чигирина з різних боків постало кілька загонів, а до ранку 4 серпня — все велетенське турецько-татарське військо наблизилося до фортеці. 5 серпня турки письмово висунули ультиматум — негайно очистити і здати місто. Не чекаючи відповіді, турецько-татарське ; військо наступного дня почало готуватися до штурму. [28, с. 116].