Однак у експертів Світового банку й FATF прийнятий закон викликав ряд суттєвих зауважень, що потягло за собою розгляд парламентом змін до його змісту. За те, що Київ погано бореться з відмиванням брудних грошей, вісім країн із 29 країн-членів ФАТФ (в тому числі США, Канада, Великобританія, Німеччина, Швеція, Австрія, Фінляндія, Швейцарія) вирішили застосувати проти України економічні санкції, оскільки національне законодавство країн – учасниць ЄС істотно модифікувалося за останні декілька років в рамках даних рекомендацій (зокрема, в Швейцарії угода діє щодо всіх злочинів).[544] Фінансовим організаціям Японії наказано звертати пильнішу увагу на операції з Україною. Голова Нацбанку Сергій Тигіпко вже повідомив, що до кількох українських банків, які можуть бути причетними до відмивання "брудних" грошей, почнуть застосовувати жорстких заходів. [545]
В той же час для позитивного вирішення даної проблеми Верховною Радою України 6 лютого 2003 р. було прийнято Закон № 485-ІУ “Про внесення змін в деякі закони України з питань попередження використання банків та інших фінансових установ з метою легалізації (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом”. Грошовий ценз операцій, що підлягають моніторингу, знижений до 80 тис грн (при безготівкових та готівкових розрахунках). При відкритті рахунків, здійсненні операцій з готівковими коштами без відкриття рахунку на суму більше еквівалента 50 тис грн та інших операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, банки та фінансові установи повинні здійснювати ідентифікацію клієнтів. У випадку відмови клієнта надати всю необхідну для цього інформацію або ж надання ним неправдивих відомостей банки та фінансові установи відмовляють таким клієнтам в обслуговуванні. При цьому для ідентифікації клієнта – юридичної особи банк або фінансова установа повинні ідентифікувати фізичних осіб, які є власниками такої юридичної особи, мають прямий або непрямий вплив на нього та отримують економічну вигоду від його діяльності. У випадку, якщо юридична особа є господарським товариством, банк повинен ідентифікувати фізичних осіб, що приймають істотну участь в такій юридичній особі. Для ідентифікації клієнта – фізичної особи банки та фінансові установи мають право вимагати інформації про нього через органи державної влади, банки, інші юридичні особи, а також здійснювати інші заходи по збору такої інформації. Інформація повинна бути надана безоплатно протягом 10 робочих днів.
Слід зазначити, що реформування національного законодавства в сфері боротьби із відмиванням (легалізацією) грошей, набутих незаконним шляхом, відбувається як в країнах пострадянського простору (так, у РФ такий закон був прийняти ще в 2001 р.), а й в економічно розвинених європейських країнах. Наприклад, в Австрії з 1 липня 2002 р. набрав чинності закон, який забороняє анонімні вклади в банках. На такий крок австрійський уряд пішов на вимогу Організації економічного розвитку і співпраці та Європейського Союзу, які вимагають від Австрії посилити боротьбу з відмиванням „брудних” грошей.[546]
Підсумовуючи викладене, можна наступним чином визначити основні цілі банківського нагляду:
– впровадження, підтримка та розвиток широкого кола фінансових послуг в інтересах банківської системи зокрема та економіки держави в цілому;
– забезпечення ефективної та надійної роботи банків та їх спроможність задовольняти потреби, вимоги та претензії своїх клієнтів;
– забезпечення відповідності діяльності банківської системи грошово-кредитній політиці центробанку, враховуючи той фактор, що регулювання може суперечити їхнім цілям та завданням;
– забезпечення дотримання законів, нормативно-правових актів центрального банку, якими встановлені правила, що передбачають відповідний рівень професіоналізму та компетенції ведення банківської справи.
Для того, щоб банківський нагляд був ефективним, його роль та завдання повинні бути чітко виражені та усвідомлені державними органами. Нагляд над банками не може бути ефективним, якщо вищі урядові кола та уповноважені організації не будуть підтримувати строгий та активний контроль і якщо не буде чітко визначена важлива суспільна роль банківського нагляду. Якщо ці необхідні передумови дотримуються, можливе здійснення заходів, спрямованих на зміцнення інституційних рамок для досягнення ефективного нагляду над банками та забезпечення здорової банківської системи.
4.2 Система банківського нагляду України: етапи формування та перспективи розвитку
Кожній країні властиві свої особливості побудови банківської системи, відповідно кожна країна має особливості і в побудові системи банківського регулювання та нагляду. В ряді країн, зокрема у Великобританії, акцент ставиться на документарний нагляд; в інших, зокрема в США – на регулярне та всебічне вивчення стану кожного банку про проведенні інспекції на місці.[547] Для більшості країн, в тому числі і України, характерне є поєднання дистанційного контролю за діяльністю банків на підставі аналізу звітних документів з проведенням виїзних перевірок. Крім того, органи нагляду співпрацюють зі службами зовнішнього та внутрішнього аудиту банку.
Організація системи банківського нагляду залежить від рівня незалежності центрального банку, його власності та національних традицій, що склалися при формуванні банківської системи. Є декілька типів організації наглядової діяльності. По-перше, банківський нагляд може здійснюватися в рамках центрального банку (Італія, Великобританія, Греція, Іспанія, Україна, Казахстан). Змішана система банківського нагляду передбачає, що повноваження по здійсненню банківського нагляду розподіляються між центральним банком та компетентним державним органом (Німеччина, США, Франція). Третій тип побудови системи банківського нагляду взагалі виключає участь центробанку в цьому процесі: органи банківського нагляду відокремлені від центрального банку (Швейцарія, Канада, Швеція, Данія, Австрія).
Уповноваженими органами можуть бути спеціалізовані фінансові органи – Грошово-кредитне управління в Гонконзі; Монетарний інститут у Люксембурзі; Міністерство фінансів у Канаді, Норвегії, Фінляндії, Японії, Австрії; Банківські і фінансові комісії в Бельгії; Комітет з банківської регламентації, Комітет кредитних установ і Банківська комісія у Франції; Управління фінансового нагляду Швеції; Бюро нагляду за фінансовими установами в Канаді; Федеральне відомство нагляду за кредитною справою у ФРН.
Отже, створюються як спеціалізовані органи в сфері фінансової діяльності держави (міністерство фінансів), так і органи, виключною компетенцією яких є проведення саме банківського нагляду (відомство по контролю за банками). У Данії банківський нагляд взагалі здійснює Міністерство промисловості в рамках загальнодержавної компетенції. Своєрідною є побудова цих органів в США, де до наглядових установ відносять Міністерство фінансів, Раду керуючих, Федеральну корпорацію страхування депозитів, уряди штатів та Управління Контролера грошового обігу.
Аналізуючи практику організації системи банківського нагляду, можна визначити таку його структурну особливість як розподіл функцій між двома інстанціями. Загальна схема розподілу функцій має такий вигляд:
1) нормативна база здебільшого розробляється у Міністерстві фінансів;
2) контроль здійснюється або безпосередньо центральним банком ( як це практикується у Великобританії, Голландії, Люксембурзі, Ірландії, Італії, Португалії, Греції), або незалежним органом (Німеччина, Швеція, Норвегія, Фінляндія);
3) ліцензія видається або органами, що розробляють нормативну базу (Фінляндія, Норвегія, Іспанія), або контролюючими органами (Німеччина, Бельгія, Греція, Італія, Голландія, Португалія).[548]
Щодо загальних засад побудови взаємовідносин у країнах із розвиненою банківською системою, можна відзначити такі особливості.
У Великобританії контроль традиційно здійснювався Банком Англії при раді з банками. Кожний банк мав особисті зв`язки із Банком Англії, якому надавалися звіти, але на відміну від інших систем нагляду, де супервізори провадять інспекції на місці для перевірки й отримання інформації, відповідальність за надання інформації Банку Англії лежала лише на банках. Однак ця система неформального нагляду стала неефективною, коли чисельність банків зросла й в країні відбувся новий притік іноземного капіталу до банківських структур. Після цього система нагляду була дещо змінена: делегувалися перевірки на місцях зовнішнім аудиторам, змінився зовнішній нагляд з боку Банку Англії.[549]
Отже, можна зробити висновок, що для ефективності впровадження неофіційного підходу у здійсненні банківського нагляду повинні бути дотримані такі умови: невелика кількість банків, сильна центральна влада, традиція тісного співробітництва між банкірами й супервізорами, високопрофесійна робоча сила, ефективні системи управління в самих банках, жорстка аудиторська й облікова практика, повне розкриття інформації для забезпечення ринкової дисципліни.
Банківський нагляд у США – приклад формального підходу до контролю, що вимагає активної перевірки на місці умов діяльності банку. Американський підхід виправданий великою кількістю невеликих банків і системою безфілійних банків в окремих штатах, що є результатом обмеження діяльності в просторі. В США збитки банку більшою частиною покриваються за рахунок офіційних програм страхування депозитів, що сприяє значному громадському й політичному тиску на суворий підхід до банківського нагляду. На відміну від країн, де влада покладається на сторонніх експертів, банківські супервізори в США повинні самі мати навички щодо оцінки якості активів та інших аспектів банківської діяльності. При здійсненні нагляду в США застосовується цільове планування перевірок на місцях, використання зовнішнього нагляду й системи раннього попередження, використання досягнень комп’ютерних технологій. Це дозволяє наглядовим органам мати відносно постійну кількість перевіряючого персоналу, не дивлячись на зростання активів і складність фінансової системи.