На практиці основна маса бібліотек бере орієнтир не на повноту представлення у своїх фондах документів, як таких, а на повноту інформації за профілем комплектування. Для позначення ступеня відображення інформації в фонді, можна, ввести формулу: Р =ті /Мі, де ті - масив інформації, в фонді; Мі -масив інформації, в світі [Терешин В. И. Полнота библиотечного фонда: теоретический аспект, пути реализации //НТБ. – 1984. - №6. – С.3-855; 6].
Яке ж відношення між документною та інформаційною повнотою фонду? Можливі два варіанти: в кожному окремо взятому документі є оригінальна інформація, тобто, Рд = Рі; або оригінальна інформація є не у всіх документах, тобто, документів більше ніж інформації (Ро > Рі). Бібліотека, зрозуміло, віддає перевагу не документам, як таким, а закладеній у них інформації і тому веде відбір, який порушує документну повноту фонду. Включення у фонд документів, які несуть оглядову, узагальнену інформацію в галузі науки (дисертації, звіти про НІР, тощо), довідників, словників, енциклопедій дозволить підвищити ступінь інформаційної повноти і компактності фондів. Одна книга, яка повністю подає тему в цілому, може замінити, в фонді сотні інших, які висвітлюють окремі проблеми.
Потрібно відмітити, що фонд (особливо публічної бібліотеки) бере не тільки джерела з оригінальною інформацією, але і документи, дублюючі, коментуючі, популяризуючі тему (науково-популярні видання, навчальні посібники, пропагандучі брошури тощо). Таке комплектування не потрібно розглядати як надмірне, тому що воно відповідає завданням бібліотек як організаторів суспільного користування книгами та іншими документами і виражається в моделі фондів.
Питання про відношення оригінальної і неоригінальної інформації в фонді бібліотеки - важке, і в кожному типі бібліотек потрібно щоб вирішувалося по своєму. Наприклад, для національної бібліотеки, виконуючій окрім бібліотечних функцій, функцію архіву творів друку, кожен документ є інформативним - з точки зору змісту, видавничого оформлення або з точки зору його появи саме в даний період. Тому в фондах національних бібліотек вичерпно збирається вітчизняна література на базі обов'язкового примірника [Терешин В. И. Полнота библиотечного фонда: теоретический аспект, пути реализации / В.И. Терешин //НТБ. – 1984. - №6. – С.3-855, 7].
Звичайно, можна було б комплектувати фонд без відбору, орієнту0ючись на вичерпуюче представлення в ньому документів, що, в свою чергу, підвищує імовірність його інформаційної повноти. Але подібний підхід призведе до створення гігантських бібліотек, чого можна уникнути шляхом відбору літератури. Дослідження показали, що інформація має властивість розсіюватись, дублюватись в різних документах, багато із яких не містять оригінальних відомостей (перепечатки, перевидання, науково-популярні матеріали тощо). Документи, які містять нову інформацію, складають приблизно 25% від всіх наявних. Тому нема необхідності брати в документний фонд всі видання по темі, достатньо придбати 25% (але оригінальних!) і тим самим забезпечити наявність майже стовідсоткової інформаційної повноти.
Відповідно, ДФ потрібна не просто профільна, а оригінальна профільна інформація. Загальна формула ступеня інформаційної повноти фонду бібліотеки буде виглядати:Ріориг = ті ориг /Мі ориг.
Інформаційна повнота можлива при тіориг = Міориг. Досягти її дуже важко по ряду причин. До них відносяться: розсіювання інформації, неповноти відбиття її в бібліографічних матеріалах, важкості пошуку, наявності бар'єрів економічного, мовного характеру тощо. Окрім того, поки інформація публікується, поступає у бібліотеку, обробляється, вона втрачає новизну. З'являється новіша. А це унеможливлює досягнення вищого ступеня наповнення фонду інформацією. Кожна бібліотека навіть отримуючи безплатний обов'язковий екземпляр, постійно переживає незмінне становище неповноти фонду і прямування до недосяжного вичерпуючого його наповнення.
Бібліотеки роблять інтенсивні спроби наблизитись до інформаційної повноти фондів: широко йдуть на кооперацію між собою, з органами наукової інформації, створюють єдині довідково-інформаційні фонди, ведуть головні довідкові картотеки, які відображають інформацію, наявну в світі, але не наявну в фонді даної бібліотеки; підключаються до міжнародних систем інформації [Терешин В. И. Полнота библиотечного фонда: теоретический аспект, пути реализации / В.И. Терешин //НТБ. – 1984. - №6. – С.3-8.55, 7].
Відмічаючи неможливість забезпечити повноту фондів кожної конкретної бібліотеки, Н.С.Карташов запропонував ділити документи в процесі комплектування на три групи:
1) Необхідні всім бібліотекам;
2) Необхідні окремим категоріям бібліотек;
3) Необхідні деяким або окремим бібліотекам у визначений період часу. На думку автора, таке комплектування дозволить сформувати раціональну систему фондів і забезпечити повноту задоволення запитів читачів.
Керуючись ідеєю інформаційної повноти фондів, бібліотеки розширили їх документально-видовий діапазон. Окрім книг і періодичних видань, вони приймають документи, які несуть тільки оригінальну інформацію (описи винаходів, стандарти, цінники, прейскуранти тощо), що дозволяє бібліотекам підтримувати відповідність між документною і інформаційною повнотою за рядом параметрів моделі фонду [Терешин В. И. Полнота библиотечного фонда: теоретический аспект, пути реализации / В.И. Терешин //НТБ. – 1984. - №6. – С.3-8.55, 7].
Концентрація профільної оригінальної інформації в ДФ відбувається як при первинному відборі в процесі поточного і додаткового комплектування, так і при вторинному в масиві раніше введених у фонд документів. Припустимо, що при первинному відборі в спеціальній бібліотеці в період актуальності теми N у фонд були включені наукові, науково-популярні, довідкові, навчальні видання. Через деякий час тема N перестає бути актуальною, попит на літературу по ній падає до нуля. У фонді проводиться вторинний відбір: залишаються видання, в яких інформація подається в повному вигляді (наукові, довідкові), виключаються видання, які не мають оригінальної інформації (науково-популярні, навчальні). Видання першої групи (в меншій кількості екземплярів) потрапляють в ядро ДФ, де відбувається концентрація ретроспективної інформації: фонд зжимається в фізичному об'ємі при зберіганні повноти інформації. Таке явище називається «властивістю концентрації інформації в ДФ».
Концепція інформаційної повноти в концентрації фонду дозволила розглядати комплектування як двосторонній процес вводу-виводу інформаційних матеріалів і вважати його завданням «створення мінімального фонду максимальної користі» [Терешин В.И. Полнота библиотечного фонда: теоретический аспект, пути реализации/ В.И. Терешин // Науч. и техн. б-ки. - 1984. - №6. - С. 3-855, 8].
Дослідження показали, що з точки зору повноти оптимальним можна вважати такий фонд, який в стані задовольнити 95% профільних запитів читачів наукової бібліотеки. Підвищення ступеня задоволення запитів ще на 5% привело б збільшення об'єму фондів в декілька разів, тому доцільніше використовувати МБА або направляти читачів в інші бібліотеки.
Цікавим і допустимим для всіх бібліотек (окрім національних і депозитаріїв) є показник ефективності використання розділу фонду. Він являє собою відношення коефіцієнту використання даного розділу фонду до коефіцієнту використання всього фонду. Оптимальним вважається фонд, в якому у всіх розділах показник ефективності використання складає 0,7-1,3. Якщо він менше 0,7, то фонд укомплектований надмірно. Запропонований показник дає об'єктивну картину інформаційного наповнення фонду в рамках його моделі і допомагає встановити оптимальний об'єм фонду конкретної бібліотеки [Терешин В.И. Полнота библиотечного фонда: теоретический аспект, пути реализации/ В.И. Терешин // Науч. и техн. б-ки. - 1984. - №6. - С. 3-855; 4].
Об'єм фонду зумовлюється його призначенням, яке закладається в модель. Не розростаючись в крупний масив, фонд може бути забезпечений документами, які мають всю повноту інформації в рамках моделі (наприклад, довідкова бібліотека).
Усвідомлюючи перенесення акценту бібліотечної діяльності на інформаційну повноту, ЮНЕСКО ще в 1980-го рр. Програму загальної доступності видань перейменувало в Програму загальної доступності інформації. Окрім неї реалізується програма «Всесвітня передача даних». Її відмінність від програми Загальної доступності інформації полягає в тому, що вона направлена на передачу (тимчасову) з бібліотеки в бібліотеку не саме інформації, а джерел, в яких така інформація укладена. Інакше кажучи, це програма міжнародного МБА. Бібліотечний працівник, з погляду американських фахівців, - це «інформейшн брокер» — інфопосередник між документом і споживачем укладеної в документі інформації.
Його задача — кваліфіковано знайти ту базу або банк даних, де є джерело або сама інформація, що цікавить абонента, вибрати технічні засоби для доступу до інформації (кабельне, касетне, дискове або супутникове телебачення) і оперативно їх використовувати.
Отже, співвідношення інформаційної і документної повноти БФ— одна з найактуальніших проблем бібліотечного фондознавства[Столяров Ю.Н. Библиотечный фонд: Учебник. – М.: Изд-во: «Книжная палата», 1991. – 271с50,92].
Бібліотека — установа (або частина якої-небудь установи, підприємства, організації), яка утворена для збирання творів писемності в цілях їх збереження і створення умов для суспільного, корпоративного або особистого використовування. При такому підході характер використовування ДФ від діяльності відходить у область приналежності бібліотеки до конкретної сфери суспільних відносин, до її місця в макроструктурі суспільства, держави [Шилов В.В. Об измерениях в учёте библиотечных фондов // НТИ. – Сер.1. – 2008. - №3. – С. 17-2361, 18].