2) Сексуальне насилля як залучення функціонально незрілих дітей та підлітків до сексуальних дій без їх розуміння та згоди на те. Сюди відноситься не лише залучення до статевого акту, а й просте споглядання чи присутність при сексуальних діях.
3) Емоційне чи (психічне) насилля, яке може проявлятися як у формі негативної уваги (словесні картання дитини, постійна критика, тероризація, нагадування, що дитина є небажаною тощо), так і у вигляді повної втрати уваги до дитини. Шкода від психологічного насилля, безперечно, є набагато сильнішою, ніж від фізичного насилля.
4) Байдуже ставлення до дітей, нехтування їх інтересами як різновид жорстокого ставлення до дітей. Цей вид включає в себе небажання, а інколи й неспроможність, задовольнити потреби дітей в одязі, їжі, медичній допомозі.
Одним із показників духовного розвитку та соціальної зрілості суспільства є ставлення до дітей. Тому негативізм стосовно дітей в сім’ї працює не на користь того суспільства, де існує дана проблема. Статистичні дані, які були отримані в результаті дослідження доводять і підкреслюють актуальність проблеми, що розглядається. Зокрема, 17% респондентів відзначили, що в дитинстві до них ставилися гірше, ніж до інших дітей, де 10% випадків були батько чи мати, у 2% - брат чи сестра, і стільки ж вітчим або мачуха.
Нижче предстевлена таблиця, що демонструє ставлення батьків до своїх дітей (вибірка становила 1053 чоловіки). Найрозповсюдженішим в сучасній сім’ї є фізичний тип насильства стосовно дітей, оскільки майже кожну другу жінку в дитинстві били, причому в кожному десятому випадку закінчувалося все це госпіталізацією, а вдавалися до самолікування – 7% випадків. Серед тих, кого в дитинстві били, 86% перебували в стані тривоги, 14% почували себе спокійно, а 15% – недоїдали в дитинстві (боялися крику батьків).
Таблиця 2.1.
Ставлення батьків до своїх дітей [87, с. 73].
| Так | Ні | ||
| 1 | У дитинстві били | 45% | 55% |
| 2 | Погрожували «Якщо ти не зробиш цього, я покараю тебе» | 33% | 65% |
| 3 | Кричали лайливими та брудними словами | 23% | 77% |
| 4 | Зачиняли в хаті одного за провину | 17% | 79% |
Гостро постає необхідність виховання самих батьків щодо власних дітей. Їх жорстокість, байдуже ставлення до дитини як індивідуума призводить до «калічення» долі і життя дитини. Є безліч причин, за які батьки залишають дітей сам-на-сам із цим жорстоким світом, з реальним життям, де не завжди фінал як у казках, а де за існування і життя іде інтенсивна боротьба.
На даний час ми живемо у країні з нестабільною економікою, що породжує еміграцію людей в інші країни, де батьки залишають дітей, сім’ї, суттєве безробіття, зріс рівень дитячої безпритульності і соціального сирітства.
У дітей порушується стан здоров’я як фізичний так і психічний, що безумовно впливає на розвиток дитини ,зокрема і розумовий.
Через ці глобальні проблеми міліє духовність народу, знижується розумовий розвиток нації. А щоб дитина розвивалася розумово нормально потрібно, щоб виховувалася у нормальній сім’ї, де є мама, тато і їх підтримка.
У зв’язку з даною ситуацією, було створено ряд соціальних установ, що ведуть цілеспрямовану роботу для реабілітації дітей та підлітків.
Я, працювала у таборі відпочинку с. Скоморохи, Бучацького району – «Дзвіночок, з дітьми 5-6 р. Коропецького будинку-інтернату.
Коропецький будинок (притулок)-інтернат є науково-практичною, навчально-виховною установою державної системи соціального захисту населення, що поєднує і координує діяльність соціальних, медичних, психолого-педагогічних служб регіону, які займаються реабілітацією та абілітацією дітей і родин, що їх виховують.
Як і всі школи, будинки-інтернати, так і Коропецький будинок-інтернат створений і діє на основі дотримання Конвенції ООН про права дитини, а також на основі Всесвітньої декларації, що забезпечує дітям виживання, захист і розвиток. За роботою Будинку услідкує і здійснює контроль Департамент соціального захисту.
Враховуючи те, що Коропецькому будинку-інтернаті має статус державно-соціального органа опіки і піклування, то відповідно:
несе відповідальність за їхнє здоров’я;
має оберігати дітей від зазіхань на їх життя чи здоров’я, жорстокого поводження з боку батьків, опікунів та інших;
має право представляти інтереси дітей в суді.
У закладі знаходяться діти з 3-ох до 18 років, які потрапили з різних життєвих ситуаціях:
- діти, батьки яких поїхали в інші країни, залишивши своїх дітей у Будинку;
- психологічно-хворі діти;
- діти сироти, з багатодітних сімей;
- з родин із критично низьким рівнем життя;
- діти з неблагополучних сімей;
- діти, що відмовились жити в родині чи навчально-виховній установі.
Безпосередньо спілкуючись із старшими, я можу сказати, що вони тверезо, по-дорослому міркують про життя, а менші – свято вірять у красиву сім’ю, добробут.
Якщо говорити про здоров’я дітей, то воно у них не відмінне: я на все життя запам’ятаю Сашу К., його психічний розлад. Коли діти надходять, то вони ослаблені, із хронічними діагнозами, але за допомогою фахівців ситуації дещо вирівнюються.
З дітьми у будику-інтернаті працюють психологи, адже вони потрапили з асоціальних родин або взагалі сім’ї відсутні. А тому, як говорять люди, що діти – майбутнє країни, хороші родини, благополучні сім’ї. а ця обстановка суттєво вплине на формування майбутнього сімейного життя, його затишку. Усе це обумовлює мету, яка передбачає підготовку дітей до сімейного життя, вироблення в них стійкої життєвої позиції.
Кожна дитина, яка потрапляє у Коропецькому будинку-інтернаті – своя покалічена доля.
Попередній зріз щодо рівня інтелектуального розвитку Саші, свідчить про взаємозв’язок між обставинами у сім’ї із низький (10%) рівнем інтелектуального розвитку (зріз відбувався за питальником Айзенка).
Саша К., 9 років – батько і мати померли, загинули в автокатастрофі, в сім’ї залишилося двоє дітей – Саша і сестричка Оля (13 р.). родичі відказалися оформити опікунство і віддали їх у інтернат. У зв’язку з цим, у Саші появилися психічні розлади: міг ходити по підвіконню і кричати, що стрибне; брав скло, хотів порізати руки. Якщо в цей час поглянути в очі дитини, то можна зрозуміти, що він пережив чималий стрес, зневірився в людях, не вірить в людську любов.
Родина для дитини – основне середовище матеріального і духовного життя. Саме у родині складається уявлення про добро і зло, про порядність, про відношення матеріальних і духовних цінностей.
Оля З., 6 років. Прийшла з аморальної сім’ї, які вели аморальний спосіб життя – батьки розлучені, зловживали алкогольними напоями. Дівчинку привезли після позбавлення родичів батьківських прав, вона не посміхалася, реагувала на дитячий сміх агресивно, не спілкувалася з дітьми. Попередній зріз щодо рівня інтелектуального розвитку Олі, свідчить про взаємозв’язок між обставинами у сім’ї із низький(13%)рівнем інтелектуального розвитку.
В результаті роботи психологів і вихователів, у Олі з’явився інтерес до життя, стала жвавою, зміцнилася фізично.
Костик А., 5 років. Потрапив у Будинок через погану звуковимову і психічний розлад. До інтернату Костя боявся залишитися сам у дома, … , боявся закритого простору, а тепер – навпаки. Мама забирає його на канікули і дуже вдячна психологам і вихователям закладу.
Якщо порівнювати розумовий розвиток дітей, які виховуються в будинках-інтернатах і дітей, які виховуються в сім’ях, то ми зможемо спостерігати такі відмінності між ними:
Діти з сімей не бояться відповідати, висловлювати свою думку, включаючи свій досвід, масмедіа, комп’ютерну сітку і т.д., а діти, які виховуються в Будинку дещо обмежені. Вони бояться висловлювати свою думку, щиро, в цей час, дивляться в очі і чекають різкої реакції на сказане.
Діти з Будинку емоційно вразливі, почуття тривоги їх не покидає, а діти з сім’ї – емоційно врівноважені, впевнені, що вони комусь потрібні, що їх хтось любить.
«Діти вразливі і залежні» – це твердження з Всесвітньої декларації про забезпечення виховання, захисту і розвитку дітей, особливо актуальне для сьогодення. Кожна дитина, якщо вона знаходиться у важких умовах існування, не може бути позбавлена права на турботу й увагу суспільства.
У будинку-інтернаті є:
1) діти, які потрапили з неблагополучних сімей;
2) діти, які ніколи не відчували батьківського, теплого погляду, які ніколи не бачили ні батька, ні матері, ні близьких людей.
Діти, із неблагополучних сімей, мають порушену психіку, вони озлоблені на всіх оточуючих, на життя, взагалі. Вони не можуть вільно спілкуватися, бояться сказати більше слів ніж у них вимагають, тривожно реагують на підвищений тон голосу; на сторонню допомогу реагують бурхливо;їм притаманне зверхнє ставлення до менших.
Якщо говорити про мовлення цих дітей, то у процесі дослідження ми зауважили скупість у мовленні, у словниковому запасі присутні слова згрубілої форми, мають місце і суттєві скорочення слів. На запитання вчителів, вихователів реагують мовчанням або словами «так», «ні», «я не хочу з вами говорити». У той же час так важливо дорослим завоювати довіру вихованця, побачити його стан, переживання у внутрішньому плані; налагодити стосунки на взаєм. Тільки у такому разі таким дітям можливо допомогти вийти з депресивного стану, позбавити відчуття недовіри до людей, сформувати у них вміння допомогти собі чи оточуючим.