Слідом за З. Фрейдом, Герміна Гуг-Гельмут стала однією із перших терапевтів. Вона пропонувала дітям, з якими проводилася ігротерапія, іграшки для того, щоб вони могли виразити себе.
Ігрова терапія ґрунтується на природній потребі дітей у грі. Для її успішного проведення необхідні емоційна зацікавленість педагога, його гнучкість і здатність до «ігрового» перевтілення. На думку А. Захарова, ігрова терапія найбільш ефективна для дітей віком 4-7 років, коли відбувається інтенсивний рольовий розвиток особистості [76, с. 5].
Рекомендована тривалість ігрового сеансу – не довше 30 хв. Саме за такий відрізок часу діти не втрачають інтересу до гри й задовольняють потребу в ній. Менша тривалість гри викликає у дитини почуття незавершеності. Темою для ігор є казки, вірші, різноманітні оповідки, фантазії, зміст сновидінь або реальні події.
У процесі ігротерапії педагогові важливо дотримуватися таких основних правил [76, с. 5]:
встановити невимушені товариські стосунки з дітьми;
приймати дитину такою, якою вона є (без осуду і схвалення);
не гальмувати і не пришвидшувати ігровий процес;
здійснювати спрямований вплив на дитину через відтворювані нею і дорослим персонажі.
Інтерес до здобуття знань через гру стимулює пізнавальну діяльність і є своєрідним трампліном для пізнавальної активності, опорою для емоційної пам’яті. Він сприяє підвищенню емоційного тонусу, мобілізації уваги та вольових зусиль дитини.
Одним із провідних у ігротерапії називають принцип казкотерапевтичної психодіагностики, який передбачає таке:
за допомогою «казкових» прийомів мається на увазі проективна діагностика описує як цілісну картину особистості, так і окремі її проблемні і потенційні елементи;
корекція передбачає систематичне посилення потенційності і творчих здібностей людини за рахунок подолання проблемних елементів;
корекція виключає директивну зміну негативних форм поведінки. Замість цього пропонується принцип «розширення спектра альтернативних реакцій»: дитині у казковій формі пропонується безліч моделей поводження в різних ситуаціях і дається можливість програти, «прожити» якнайбільше з цих моделей. Досвід показує, що чим більше в людини арсенал можливих реакцій, моделей поводження, тим краще вона адаптована до умов навколишнього світу.
Є ряд вчених, які займаються питаннями «казкотерапії». Джерелами їх концепцій стали роботи Д.. Ельконіна, Л.. Виготського, В. Проппа, дослідження і досвід Б. Бетельхейма, терапія історіями Р. Гарденера; позитивна терапія притчами та історіями Н. Кеземкяна.
На даний час в казкотерапії виділяють такі підвиди:
Казкова подорож у Країни Знань;
Розповідання казок;
Спонтанне «чарівне» малювання;
Постановка казок на піску;
Лялькотерапія;
Малювання казок;
Медитація на казку (статичні і психодіагностичні медитації).
На думку Л. Виготського, казкотерапія – метод, в якому використовується казкова основа, форма для інтеграції особистості, розвитку творчих здібностей, взаємозв’язку з навколишнім світом.
Д. Ельконін виділяє такі види роботи з казкою:
1. Використання казки як метафори (текст і герої казок викликають вільні асоціації, які стосуються особистого життя дитини).
2. Малювання за мотивами казки.
3. Оцінка поведінки і мотивів вчинків персонажа.
4. Інсценізація епізодів казки.
5. Творча робота за мотивами казки.
У тестуванні брали участь 22 дітей, які виховуються у будинку-інтернаті.
Із 22 дітей лише одна дитина набрала індекс емпатійності 0,9│30/33 = 0,90, де число 30 – сума чисел, які співпали, що свідчить про низький рівень інших емпатійності і мовлення. Найнижчий індекс – 0,29-дитина не може висловити свою думку,внести пропозиції,поговорити з друзями на різні теми. У 12 осіб - середній показник,але за допомогою роботи вихователів за декілька місяців він покращиться.
Показник індексу емпатійності дітей із неблагополучних сімей.
Таблиця 2.2.
| Кількість співпадених відповідей | Індекс емпатійності | |
| 1-а | 30 | 0,90 |
| 2-2-а | 28 | 0,84 |
| 2-3-б | 27 | 0,81 |
| 2-4-б | 23 | 0,69 |
| 2-5-в | 19 | 0,57 |
| 2-6-в | 16 | 0,48 |
| 2-7-г | 25 | 0,75 |
| 2-8-г | 20 | 0,60 |
| 2-9-д | 9 | 0,27 |
| 2-10-д | 17 | 0,51 |
| 2-11-ж | 12 | 0,33 |
| 2-12-ж | 10 | 0,30 |
| 1-13-з | 9 | 0,29 |
Кожна дитина із неблагополучної сім’ї , яка живе в умовах інтернатного типу, повинна адаптуватись до більшості чинників. Багато чисельність дітей і постійне їх перебування у одному постійному оточенні, завдають емоційного навантаження, тривоги, збільшуючи агресію дитини.
Тривожність проявляється в переживанні і невпевненості у власних діях. Як риса особистості вона характеризується в тій чи іншій мірі схильного випробовування більшістю дітей самих себе у ситуаціях небезпеки, страху.
Діти з неблагополучних сімей дуже бояться підвищення голосу, у них виникає страх, коли вони бачать дорослих; під час виконання певного завдання. Вони дуже бояться не виправдати довіру дорослого.
Є багато дітей, які вже мали прийомних батьків, але були знову повернуті до будинку -інтернату. Коли приходять дорослі і йде мова про всиновлення, то вони категорично відмовляються спілкуватися. Ці діти бояться, що їх знову залишать, то тоді вони вкотре залишаться самі, нікому не потрібні і ніким не любимі.
При спілкуванні з такою категорією дітей відчувається деяке напруження, небажання спілкуватися і бути завжди осторонь від будь-яких проблем.
За допомогою шкали Спілберганами було визначено рівень тривожності цих вихованців(див. Додаток А.2).
За результатами відповідей я зробила такий висновок:
у 13 осіб було вище 45 балів, а це означає високий рівень тривожності;
у 6 осіб (32, 40, 43б) було від 30 до 45 балів, а це означає середній рівень тривожності;
лише у 3 дітей було 30 білів – низький рівень тривожності.
Із дітьми,що виявили низький і середній рівнень тривоги майже 2 роки працюють психологи, вихователі, а інші 7 дітей виховуються в Будинку лише декілька місяців і потрапили вони до школи-інтернату з неблагополучних і прийомних сімей.
Отже, всім працівникам закладу потрібно наполегливо працювати з ними, проводити заняття, де б діти побачили, що на світі є не лише зло, але й добро, цікаво, щоб вони відповідали їхній психології та індивідуальним особливостям. Вирішальну роль у адаптації дітей таких категорій до оточуючого середовища відіграє ігротерапія.
2.3 Експериментальні дослідження та їх ефективність
На констатувальному етапі дослідження було здійснено аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми вивчення, аналізу та узагальнення основ досліджуваної проблеми, результати яких наведені у І розділі дипломної роботи, дозволили сформувати робочу гіпотезу: ігротерапія в умовах будинку-інтернату є дієвим чинником подолання педагогічної занедбаності дітей із неблагополучних сімей і забезпечення їх інтелектуального розвитку.
У І розділі ми вивчали історичний аспект родини, її функції і види, визначали значення сім’ї для розумового виховання.
У ІІ розділі опрацювала літературу, яка описує метод ігротерапії, проблему педагогічно занедбаних дітей.
При вивченні і аналізі наукової літератури можна зробити висновок, що проблема педагогічної занедбаності була і буде завжди активною з точки зору як і педагогіки, так і психології. Дану проблему досліджували В. Сухомлинський, Ю. Бабанський, В. Цетлін.
Щоб подолати педагогічну занедбаність вихованців будинку-інтернату, важливою умовою виступає побудова такої ефективної системи навчання, що буде враховувати психолого-педагогічні особливості молодшого школяра в умовах школи-інтернату, рівень його розвитку, специфіку навчання таких дітей, а також використання завдань і вправ, які забезпечуватимуть всебічну підготовку до навчання і життя в майбутньому, вирівнювання рівня їх успішності до рівня дітей, які виховуються в нормальних сімейних умовах.
Під час здійснення експерименту, ми відвідували уроки з математики і української мови. Та помітили такі труднощі під час уроків математики з нормально розвиненими дітьми:
труднощі у первинному сприйманні матеріалу через слабку концентрацію уваги, несформованість прийомів навчальної діяльності, низький рівень розвитку сприймання та пам’яті;
невиконання завдань без докладного пояснення. Все це пов’язано із низьким рівнем пізнавальної активності, низьким рівнем зосередженості, мимовільним запам’ятовуванням, низькою активністю;
1/3 учнів не можуть списувати з дошки завдання через не сформованість прийомів навчальної діяльності, низький рівень розвитку пізнавальної активності;
невміння пов’язати попередньо вивчене із новим матеріалом через низький рівень обсягу пам’яті, уваги, невміння творчо мислити, не сформованість способів навчальної діяльності.