Але цього можна уникнути, якщо дотримуватися одного простого правила, у родині, де росте одна дитина: тільки ніякої винятковості!
Специфіка виховання в багатодітній родині.
Виховний потенціал багатодітної родини має свої позитивні і негативні характеристики, а процес соціалізації дітей – свої труднощі, проблеми.
З одного боку, тут, як правило, виховуються розумні потреби й уміння вважатися з нестатками інших; ні в кого з дітей немає привілейованого положення, а виходить, немає ґрунту для формування егоїзму, асоціальних рис; більше можливостей для спілкування, турботи про молодший, засвоєння моральних і соціальних норм і правил гуртожитку; краще можуть формуватися такі моральні якості, як чуйність, людяність, відповідальність, повага до людей, а також якості соціального порядку – здатність до спілкування, адаптації, толерантність. Діти з таких родин виявляються більш підготовленими до подружнього життя, вони легше переборюють рольові конфлікти, пов’язані з завищеними вимогами однієї людини до іншої і занижених вимог до себе.
Однак процес виховання в багатодітній родині не менш складний і суперечливий. По-перше, у таких родинах дорослі досить часто втрачають почуття справедливості по відношенню до дітей, виявляють до них неоднакову прихильність і увагу. Скривджена дитина завжди гостро відчуває дефіцит тепла й уваги до нього, по – своєму реагуючи на це: в одних випадках супутнім психологічним станом для нього стає тривожність, почуття ущербності та невпевненості у собі, в інших – підвищена агресивність, неадекватна реакція на життєві ситуації. Для старших дітей у багатодітній родині характерна категоричність у судженнях, прагнення до лідерства, керівництво навіть у тих випадках, коли для цього немає потреб. Усе це звичайно, ускладнює процес соціалізації дітей. По-друге, у багатодітних родинах різко збільшується фізичне і психічне навантаження на батьків, особливо на матір. Вона має менше вільного часу і можливостей для виховання дітей і спілкування з ними, для прояву уваги до їх інтересів. На жаль, діти з багатодітних родин частіше стають на соціально небезпечний шлях, майже в 3,5 рази частіше, ніж діти з родин інших типів [52, с. 28].
Багатодітна родина має менше можливостей для задоволення потреб та інтересів дитини, якої і так приділяється значно менше часу, ніж в родині з однією дитиною, що, природно, не може не позначитися на їй розвитку. У цьому контексті рівень матеріальної забезпеченості багатодітної родини має дуже істотне значення. Моніторинг соціально – економічного потенціалу родин показав, що більшість багатодітних родин живе нижче межі бідності.
Виховання дитини в неповній родині.
Дитина завжди глибоко страждає, якщо валиться сімейне вогнище. Поділ родини чи розлучення, навіть коли усе відбувається найвищою мірою чемно і поштиво, незмінно викликає в дітей психічний надлам і сильні переживання.
Дитина відчуває відсутність батька, навіть якщо не виражає відкрито свої почуття. Крім того, вона сприймає відхід батька як відмовлення від неї. Дитина може зберігати ці почуття багато років.
Після розлучення батько регулярно відвідує дитину. В усіх випадках це дуже глибоко хвилює її. Якщо батько виявляє до неї любов і великодушність, розвід виявиться для дитини ще болісніше і незрозуміліше. Крім того, вона з недовірою й образою буде дивитися на матір. Якщо ж батько тримається сухо й відчужено, дитина почне запитувати себе, чому, власне, вона повинна з ним бачитися, і в результаті в неї може зародитися комплекс провини. Якщо батьки охоплені ще й бажанням мстити один одному, вони заповнюють свідомість дитини шкідливою дурницею, лаючи один одного і підриваючи тим самим психологічну опору, яку звичайно дитина одержує в нормальній родині.
У цей період дитина може, скориставшись розколом родини, зіштовхувати батьків один з одним і витягати нездорові переваги. Змушуючи їх заперечувати свою любов до нього, дитина буде змушувати їх балувати себе, а його інтриги й агресивність згодом можуть навіть викликати їхнє схвалення. Відносини дитини з товаришами нерідко псуються через недоречні питання, плітки та її небажання відповідати на розпити про батька. На дитині, так чи інакше, відбиваються страждання і переживання матері.
Що можна зробити, щоб допомогти дитині в розбитій родині? Пояснити йому, що відбулося, причому зробити це просто, нікого не обвинувачуючи. Допомагати дитині ставати дорослішою і самостійною, щоб у неї не склалася надмірна і нездорова залежність від вас. Одна з найбільш розповсюджених помилок – надмірна опіка матері над сином.
Питання про структуру родини – питання дуже важливе, і до нього потрібно відноситися цілком свідомо.
Якщо батьки люблять своїх дітей і хочуть їх виховувати якнайкраще, вони будуть намагатися, і свої взаємні незгоди не доводити до розриву і тим не ставити дітей у скрутне становище.
Розділ 2. Практика усунення основних вад у розумовому розвитку дитини з неблагополучних родин
2.1 Основні проблеми виховання дитини з неблагополучних родин (на матеріалі роботи Коропецького будинку-інтернату)
Історично сім’я є одним із головних інститутів соціалізації та виховання підростаючого покоління.
Сім’я – це середовище, де дитина пізнає навколишній світ, формуються поняття, уявлення, норми поведінки. Першими вихователями дитини виступають батьки. Саме батьки знайомлять дитину з правилами, обов’язками і можливостями. Отже, на батьків покладається велика відповідальність за невиконання обов’язків відповідно до прав дитини та їх порушення. Ця відповідальність не лише моральна, а й кримінальна. Роль батьків у вихованні дитини найважливіша, і саме батьки повинні на власному прикладі знайомити дитину з правилами та нормами держави, з повагою до прав інших людей та навчити захищати особисті права.
У кожній соціальній групі властива наявність правил та норм поведінки. Тому потрібно знайомити батьків з правами дітей та відповідальністю за порушення цих прав [87, с. 68].
Забезпечення інтересів дитини є предметом основної турботи її батьків. Батьки не мають права заподіювати шкоди фізичному та психічному здоров’ю дитини, її моральному розвитку.
З найдавніших часів (у “Повчанні … до дітей князя Володимира Мономаха”) до сьогоднішнього часу багато науковців вивчали і вивчають сім’ю.
Сучасні науковці проводили соціально-педагогічні дослідження щодо реалізації прав дитини в сім’ї та вивчали різні аспекти цієї проблеми. Наприклад, М. Московка вивчає стосунки між батьками і дітьми, а також їх вплив на соціалізацію дитини, проблему жорсткого ставлення до дитини в сім’ї та наслідки цього явища [52, с. 43-46]; Л. Волинець виокремлює цільову групу батьків та робить висновок-аналіз з приводу їх ставлення до прав дитини.
Одне із складних питань – це реалізація прав дитини в сім’ї, воно потребує детального розгляду, а саме необхідно з’ясувати причини порушення прав дитини та механізми запобігання, подолання цього явища.
Сучасна сім’я в Україні має свої ознаки та особливості. Негативні процеси, які пов’язані з трансформацією українського суспільства (зростання безробіття, зменшення заробітної плати), ускладнюють становище сім’ї, а наслідками цього є те, що дедалі більше сімей обирають бездітність або відкладають народження дітей, а також спостерігається ряд негативних тенденцій (збільшення числа дітей, народжених поза шлюбом; домінування в багатьох сучасних сім’ях матеріальних цінностей над духовними, що сприяє виникненню в підростаючого покоління тенденцій до прагматизму, зневажливого ставлення до толерантних взаємин; збільшення кількості асоціальних сімей).
Дані Державного комітету статистики України свідчать про високий рівень дитячої смертності, бродяжництва. Фахівці довели, що найбільше конфліктів відбувається в сімейному середовищі, а саме між батьками і дітьми. «Кожну третю дитину б’ють у сім’ї дуже часто, кожну десяту – постійно, кожну п’яту ображають та принижують»[87,с. 68].
У 2001 році був прийнятий Закон України «Про охорону дитинства», де були визначені права та обов’язки батьків за виховання та розвиток сім’ї; важливим також є Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» (він визначає правові й організаційні основи попередження насильства в сім’ї).
Тут дається визначення основних термінів та видів насильства, за вчинення якого батьки несуть кримінальну відповідальність.
Насильство в сім’ї – будь-які умисні дії фізичного, сексуального, економічного та психологічного спрямування одного члена сім’ї у ставленні до іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його психічному та фізичному здоров’ю.
Існують різні види насильства у сім’ї: психологічне насильство, фізичне насильство, сексуальне та економічне насильство.
У сучасній сім'ї відбулися зміни не тільки у соціально-економічному становищі, а й у реалізації прав дитини. Порушення прав дитини виражається в насильстві щодо неї з боку батьків. Це насильство має різні прояви та напрямки: від психологічного натиску у вигляді (формі) криків до фізичного приниження у вигляді побиття.
Проблема жорстокого ставлення до дітей не є новою для нашого суспільства, хоча досить тривалий час ми не хотіли визнавати її існування. Під жорстоким чи нехтувальним ставленням до дітей розуміють будь-який акт злочину (чи дії) або упущення з боку індивідів чи суспільства в цілому та будь-який стан у результаті таких дій, які позбавляють дітей їх рівних прав чи свобод або ж здійснюють вплив на їх оптимальний розвиток.
На сьогодні прийнято розрізняти наступні види «жорстокості» стосовно дітей [87,с. 68-73]:
1) Фізичне насилля, яке включає усі форми травм дітей, що сталися завдяки спрямованим діям батьків чи вихователів. Сюди ж слід відносити й фізичне покарання, яке досить розповсюджене в наших сім'ях. Так, кожну другу дитину в дитинстві били паском або палицею.