Смекни!
smekni.com

Виховання в сімї як першооснова інтелектуального розвитку особистості молодшого школяра 2 (стр. 11 из 18)

Для педагога важливо вміти у конфліктних ситуаціях емоційно відреагувати на те, що відбувається із дитиною, допомогти й подолати разом з нею її стривожений стан, а на основі цього зрозуміти і допомогти. Вихователю потрібно перевиховувати дітей із неблагополучних сімей, позбавляти їх поганих звичок і прищеплювати позитивні.

2) Друга частина – це діти, які від 5-6 років знаходяться у будинках-інтернатах.

Дитина, яка росте і виховується в умовах будинків інтернатного типу, як правило, не засвоює навичок продуктивного мовлення. Її поведінка нервова і поспішна: такі діти водночас потребують уваги вчителя-вихователя, а потім, змінюючи свій настрій на агресію або пасивне відчуження. Вони потребують любові і уваги, не вміють поводити себе таким чином, щоб з ними спілкувалися відповідно до їх потреби.

Неправильна форма спілкування призводить до того, що дитина займає по відношенню до інших негативну позицію. Діти без батьків ділять світ на «свій» і «чужий», на «ми» і «вони».

Виділяють такі проблеми у мовленні дітей, які виховуються в інтернатних умовах:

Невміння висловлювати свою думку повним реченням.

Їх речення не співпадають із реальною дійсністю.

При висловленні своїх емоцій, переживають (розумово відсталі і з затримкою психічного розвитку), наступає нервове збудження.

Текст у окремих частинах може належати до різних тем.

Всі описані вище обставини впливають на психічний стан дитини, появляється невпевненість у собі, байдуже ставлення до оточуючих, що є одними із причин відсталого розумового розвитку.

Будинку-інтернаті здійснює наступні види діяльності:

надання невідкладної допомоги при погрозливій ситуації;

проведення комплексу заходів, спрямованих на виведення дитини з кризової ситуації, і створення умов для залучення його в нормальний життєвий процес; консультування дітей, батьків, працівників дитячих установ в екстрених випадках;

здійснення медико-психолого-педагогічної корекції;

проведення соціально-педагогічної реабілітації, включаючи професійно-трудові, учбово-пізнавальні, соціокультурні й оздоровчі програми;

реабілітаційна допомога (відновлення втрачених контактів з родиною й усередині родини: пошук найбільш прийнятних і комфортних умов для життєдіяльності дитини; оздоровлення системи міжособистісних відносин, відновлення його соціального статусу в колективі однолітків за місцем навчання, роботи; визначення і зняття психотравмуючих ситуацій серед найближчого оточення дітей; юридична допомога і правовий захист неповнолітніх).

Враховуючи фізіологічний, розумовий розвиток дитини, особливостями наочно-образної пам’яті, основним видом роботи є гра – це вид їхньої діяльності і спілкування.

Діти, які приходять до школи, мають недостатній розвиток внутрішньої мови, внутрішнього плану дій, малий досвід активної роботи мовного центру лівої півкулі і центру, пов’язаного із перекодуванням, низький рівень вольової регуляції, сприймання, пам’яті, уваги.

На сьогоднішній день проблема педагогічної занедбаності молодшого школяра є не досить вивченою, але у науці і практиці пропонуються конкретні шляхи для її подолання в навчально-виховному процесі в умовах школи-інтернату.

Існують чотири шляхи подолання занедбаності, які пропонує сучасна дидактика:

педагогічна профілактика;

педагогічна діагностика;

педагогічна терапія;

виховна дія.

Педагогічна профілактика – це система попередніх заходів, які пов’язані із усуненням зовнішніх причин, факторів, умов, що викликають певні недоліки в розвитку дітей. Все це зумовлює пошук оптимальних педагогічних систем, а також нових педагогічних технологій, проблемного і програмованого навчання, використання активних і ефективних методів та форм [48, с. 117].

В залежності від вікових особливостей дітей виділяють 4 групи методів профілактики [48, с. 118].

І. Психолого-педагогічний вплив і стимулювання активності дитини:

приклад;

виховання самоповаги;

очікування радості;

вимогливість.

ІІ. Спілкування і взаємодія у різних ситуаціях:

педагогічна вимога;

довіра;

переконання;

осуд.

ІІІ. Організація життя і діяльності дитячого колективу:

створення ситуації особистісної та групової експективи;

колективні ігри;

колективні змагання;

колективне самообслуговування.

ІV. Стимулювання і мотивація навчально-пізнавальної діяльності:

створення ситуацій емоційного перевантаження;

ігротерапія;

створення ситуацій з опорою на життєвий досвід;

створення ситуацій успіху в навчально-пізнавальній та ігровій діяльності.

Педагогічна діагностика – це системний контроль і оцінка результатів навчання, а також вчасне виявлення недоліків у засвоєнні навчального матеріалу, що спрямовано на підвищення ефективності цілісного процесу.

Виділяємо 3 основні методичні критерії комплексної діагностики педагогічної занедбаності у дитячому віці:

виявлення домінуючих тенденцій, а також рівня розвитку;

діагностика цілісної індивідуальності;

єдність (взаємозв’язок) діагностичних і прогностичних функцій.

Педагогічна терапія призначена для складання заходів, які б забезпечували усунення відставань у навчанні (у вигляді додаткових індивідуальних занять).

Виховна дія. Основна причина неуспішності пов’язана із недоліками у вихованні, тому із занедбаними учнями слід проводити індивідуальну виховну роботу, яка включає і роботу з батьками.

Педагогічна занедбаність виникає у сім’ях, які не приділяють уваги власним дітям. «Якщо в дошкільному віці, – писав В. Сухомлинський, – дитина надана сама собі, якщо старші не дають того потоку інформації, без якого неможливе звичне оточення людини, дитячий розум перебуває в інертному стані: зникає допитливість, цікавість, розвивається байдужість до всього» [72, c. 515]. Як наслідок, дитина не є підготовленою до навчання у школі й дуже легко потрапляє до категорії педагогічно занедбаних.

У сім’ях, де атмосфера взаємовідносин не є благополучною, у дітей порушуються психічний та фізичний розвиток, і педагогам-вихователям потрібно виправляти помилки у навчально-виховному процесі.

Якщо аналізувати їх загальний розвиток, то ми можемо побачити, що вони характеризуються низьким рівнем розвитку окремих сторін психічної діяльності (пам’ять, мислення, увага).

Досліджуючи особливості розвитку мислення дітей із неблагополучних родин, відомий психолог М. Мурачковський зазначав, що вони не володіють раціональними прийомами запам’ятовування. Таким дітям важко зосереджувати увагу на одному предметі, у них швидко настає втома, спостерігається низька концентрація уваги.

У будинки-інтернати потрапляють різні діти, нормально розвинені діти, розумово відсталі, із затримкою психічного розвитку.

Тому педагог повинен трепетно ставитись до вихованця, виховувати і навчати, звертаючи увагу на індивідуальні особливості.

«Знедолена природою людина, – писав В. Сухомлинський, – не повинна знати про те, що вона малоздібна, що у неї слабкий розум. Виховання такої людини повинно бути в сто разів чуйнішім, ніжнішим, дбайливішим» [68, c. 590].

У розумово-відсталих і у дітей з затримкою психічного розвитку спостерігаються або надмірна рухливість або надмірна повільність.

Діти з затримкою психічного розвитку неуважні, вони не можуть довгий час зосереджувати увагу на предметі чи явищі, почувши будь-який рух чи звук, відволікаються, викрикують; не можуть до кінця осмислити сказане; не можуть спокійно сидіти; вдаються до різних рухів і за власним бажанням можуть встати і піти.

Розумово-відсталі діти ведуть себе спокійно, інертно, уважно слухають сказане, але, здебільшого не сприймають того. Все це пов’язане з особливостями їх нервової системи (швидка стомлюваність). Іноді навіть розумове навантаження викликає роздратованість і небажання його виконати.

Щоб навчити дітей, про яких вище написано, потрібно їх зацікавити, створити їм ситуацію успіху.

Інтелектуальну готовність до розумової діяльності дітям-учням з вадами розвитку (розумового) ми вивчали і розглядали в контексті проблеми психолого-педагогічного забезпечення корекційної спрямованості їх навчання. Така готовність є предметом колекційного впливу на дітей і розглядається як властивість особистості, що включає систему розумових якостей (узагальненість, усвідомленість, самостійність, усталеність), а також індивідуальний спосіб діяльності. Вона визначає успішність здійснення інтелектуального компонента праці та ефективність виконання завдань і дає змогу людині довільно регулювати діяльність.

На мою думку і на думку багатьох вчених, дітей з вадами розумового розвитку навчити можна тільки граючись. Тому великого значення в роботі з дітьми набуває гра як «найважливіший шлях включення дітей до навчальної діяльності, спосіб емоційного відгуку на виховні впливи і нормальних умов життєдіяльності». У дітей, з таким розумовим розвитком, повільніше проходять усі психічні процеси і властивості, тому, граючись, у них в підкірці головного мозку відкладаються яскраві моменти, хоч і до кінця неусвідомлені.

Основою інтелектуальної готовності є якості, що характеризують розумову сферу на всіх рівнях організації психіки та на всіх етапах навчальної діяльності. Найбільше вони можуть виявлятися та брати участь у довільній регуляції інтелектуальної праці на рівні вмінь як усвідомлених способів дій. Розумові якості насамперед впливають на загально трудові вміння інтелектуального характеру: аналізувати завдання, планувати, контролювати та корегувати його виконання.

Спосіб діяльності як певна послідовність дій або операцій, відтворює об’єктивні й суб’єктивні умови виконання завдань.

Дітям із вадами розумового розвитку дуже важко засвоїти ази мінімальних знань. Їм дуже важко проводити психологічні процеси, тому вихователь повинен підібрати низку завдань.