Усі ми є учасниками глобального економічного процесу, у ході якого з'являються такі масивні блоки, як Європейське економічне співтовариство (EEC) або Північноамериканський договір про вільну торгівлю (NAFTA), заключений між США, Канадою і Мексикою, у результаті якого з'явилося єдине співтовариство споживачів чисельністю в 350 млн чоловік.
EEC з населенням у 320 млн чоловік з 12 країн Європи є економічним союзом, що скасував національні обмеження не тільки на торгівлю, але і на переміщення праці і капіталу. Синергія, що виникає між усіма країнами-учасницями, благотворно позначається на їхньому розвитку. У міру того як розвиваються промислові, комерційні і туристичні зв'язки усередині EEC, необхідність у готельному обслуговуванні неухильно зростає.
NAFTA, можливо, стане аналогічним каталізатором розвитку готельного бізнесу у відповідь на збільшення торгівлі й обміну туристами між трьома зацікавленими країнами. Крім того, можливо, до цього союзу також приєднаються Аргентина, Бразилія, Чилі і Венесуела, після чого він стане іменуватися Торговельним блоком Америки.
З огляду на сучасні тенденції в розвитку міжнародної торгівлі і туризму, легко угадати, у якому напрямку будуть розвиватися міжнародні готельні корпорації. Очікується, що туристський потік у країни Тихоокеанського регіону буде збільшуватися тими ж темпами, як і в останні роки. У зв'язку з цим планується розвиток курортних готелів в Індонезії, Малайзії, Таїланду, В'єтнаму і Мексиці. Існують також передумови для подальшого розвитку готельної індустрії в країнах Східної Європи, у Росії й інших республіках, раніше, що входили в склад Радянського Союзу: там деякі готельні компанії перемінили стратегію збудівлі нових будинків на покупку старих.
В Азії стрімкий розвиток Гонконгу стимулювався бурхливим ростом економіки сусідніх країн і системою оподатковування, що і не снилася зацікавленим особам. У Гонконгу стягується універсальний 16,5%-ный корпоративний податок, 15%-вий прибутковий податок і не береться ніякого податку на доходиз капіталу або дивідендів. Деякі готельні корпорації мають штаб-квартири в Гонконгу, серед них –Mandarin Oriental, Peninsula, Shangri-La – усі вони знамениті на увесь світ п'ятизіркові готелі. Вони базуються в Гонконгу через низьке корпоративне оподатковування і можливість використовувати як адміністраторів фахівців з інших країн без особливих бюрократичних перешкод.
У 1989 р. гонконгська компанія New World Hotel (Holdings) Ltd., розвиваючи диверсифікаційну інтеграцію на глобальному рівні, придбала компанію Ramada, Inc. Далі вона оперативно розпродала усю свою власність, крім 108 готелів Ramada International і 14 готелів Renaissance, що розташовуються на території США. Зараз Ramada International працює переважно в Європі, Північній Америці й Азії. Європейський ринок вона розглядає – через налагоджений завдяки загальному ринкові зв'язків між європейськими країнами – як потенційно найбільш перспективний.
У країнах, що розвиваються, у міру досягнення ними політичноїстабільності, розвиток готельної справи йде паралельно ззагальним економічним і соціальним ростом. Прикладом можуть служити країни колишнього Східноєвропейського блоку, а також країни, що колись входили в Радянський Союз, де за останні кілька років створені прекрасні можливості для розвитку готельних корпорацій.
Майбутнє готельної індустрії зв'язаноз її глобалізацією. Компанії не можуть рости, не виходячи за межі США. Активний розвиток міжнародних готельних корпорацій почався з появою на міжнародних лініях наприкінці 1950-х років Boeing-707 і Boeing-747 – на початку 1970-х. Тоді в міжнародному бізнесі і туризмі почався бум, а разом з ним з'явилася потреба в розширенні міжнародних готельних мереж. У країнах, що розвиваються, був великий попит на американські готелі і їхній управлінський досвід, уряд кожної з них хотіло, щоб у їхніх столичних містах були «фірмові» готелі. Деякі мережі належали авіакомпаніям або мали авіакомпанії як партнерів. Для деяких така ситуація збереглася донині.
У 1948 р. уряд США в пошуках шляхів підйому економіки в країнах Латинської Америки звернувся до декількох готельних компаній із пропозицією почати будувати свої філії в цих країнах. Наприкінці 1950-х тільки одна Pan American Airways погодилася на це. Так у Pan Am з'явилися дочірні підприємства, іменовані Intercontinental Hotels, у Венесуелі, Бразилії, Уругваєві, Чилі, Колумбії, Мексиці, Кюрасао, на Кубі й у Домініканській Республіці. До 1981 р. 85 таких готелів було розкидано майже по 50 країнам. Потім Pan Am продала свою готельну мережу Saison Japanese Corporation, а та, у свою чергу, перепродала її Grand Metropolitan. У 1992 р. Pan Am після довгого і томливого падіння з вершин успіху оголосила про своє банкрутство і припинила існування.
Конрад Хілтон також був піонером освоєння Сполученими Штатами міжнародного ринку готельних послуг. У 1948 р. він підписав контракт на керування готелем Caribe Hilton у Сан-Хуану (Пуерто-Рико). Хілтонобійшов всіх інших американських претендентів і одержав контракт насамперед завдяки тому, що тільки він зміг відповісти на лист, написаний по-іспанськи. До 1974 р. Hilton International керувала шістдесят одним готелем (23 263 номера) у 31 країні за межами США. У 1964 р. компанія Hilton International відокремилася від Hilton U.S., а в 1967 р. була придбана компанією TransWorld Air Lines (TWA). Зараз Hilton International власність британської Ladbroke Group Pic.
Sheraton Hotel Corporation, дочірня компанія ITT, має у своєму розпорядженні 131 007 номерів у 422 готелях, що знаходяться в 62 країнах світу. По розмаху своїх операцій вона уступає тільки французької компанії Group Accor, що працює в 66 країнах під вивісками Novotel, Sofitel, Pullman, Motel 6 і Formule 1.
Міжнародні інвестиції в американські готелі
Іноземні інвестори не раз купували і продавали не тільки окремі американські готелі, але і цілі готельні мережі. Так, компанія Bass Pie (Великобританія) купила Holiday Corporation, Grand Metropolitan (Великобританія) – Intercontinental Hotels, Group Accor (Франція) – Motel 6.
Наприкінці 1980-х і початку 1990-х років кілька американських готелів були придбані також японськими інвесторами. За словами КристофераМіда, директори спільного підприємства Mead Ventures, японцям уже зараз належать цілкомабо частково 296 американських готелів, і в найближчому майбутньому кількість американських готелів, у які вкладені японські гроші, може перевалити за чотири сотні.
Цікаво відзначити одну статистичну деталь – кожна тисяча доларів, вкладена в покупку або будівництво одного готельного номера, щоб компенсувати інвестиції, повинна вести до збільшення ціни номера на $1. Виходячи з цих розрахунків вартість номера в отеленні Bel Air повинна бути $ 1200 у добу. Очевидно, вартість готелю була завищена, і при його покупці орієнтувалися не на витягдоходів, а керувалися, швидше за все, престижними розуміннями.
В другій половині 1980-х років у японських інвесторів було багато готівки, і вони могли дозволити собі купувати нерухомість в Америці. Цьому сприяв ріст курсу ієни в порівнянні з доларом. Земля і власність у США коштували набагато дешевше, ніж у Японії, і створювалося враження, що вони продаються японцям зі знижкою. На ділі ціни на власність, у тому числі і готелі, виявилися завищеними. Наприклад, так відбулося з La Costa Resort and Spa у м.ЛаКоста в Каліфорнії. Ця власність (470 номерів і площадки для гольфа) була в 1986 р. придбана компанією Sports Shinko за $250 млн, тобто кожен номер обійшовся в $531 914. З приводу цієї угоди варто згадатидва цікавих моменти. Перший – за ті кілька місяців, що пройшлиз дня підписання документів, до дня фактичного платежу покупець за рахунок росту курсу ієни стосовно долара заощадив $26 млн. Другий момент ще цікавіше: за перший рік роботи під наглядом нових хазяїнів підприємство втратило $26 млн. Частково це відбулося через «недостатню ретельність». Однак при ретельному вивченні положення справ можна було виявити той факт, що для підтримки готелю в належному стані потрібні були дуже значні грошові витрати. Очевидно, оформляючи покупку, нові хазяї дивилися далеко вперед, очікуючи, що вартість землі в Південній Каліфорнії, без сумніву, значно зросте в найближчі роки. А поки, не тривожачися про тимчасові збитки, вони у всю використовували місця уздовж площадок для гольфа, будуючи і продаючи дорогі кондомініуми.
Приблизно в 1990 р. японські інвестиції в американські готелі досягли свого піка, а потім пішли на збиток. Інші, особливо гонконгські, тайванські і корейські, почали займати їхнє місце. Наприклад, багата гонконгська родинаЧенгів перекупила в компанії Nestle (Швейцарія) мережу готелів Stouffer. ЧенгЮдун також володіє контрольним пакетом у New World Development Co. Ltd. компанії-засновника Ramada International, до складу якої входить 124 готелі, і New World Hotels, що володіє 11 готелями в Азії. Ченгам також належить Regent і Grand Hyatt у Гонконгу.
Лекція 1.2 Особливості надання послуг гостинності у стародавньому світі
План
1. Еволюція індустрії гостинності у стародавньому Римі та Греції. Перші постояли двори та таверни.
2. Перші готельні комплекси у Стародавній Персії.
3. Історія розвитку гостинності у Європі та Англії.
Рекомендована література до вивчення теми [ 1,3,4,11 ]
1. Еволюція індустрії гостинності у стародавньому Римі та Греції. Перші постояли двори та таверни.
Перші підприємства індустрії гостинності – таверни відомі з часів античної Греції й античного Рима. Кодекс вавілонського царя Хаммурапі (приблизно 1700 р. до н.е.) згадує, що таверни користувалися сумнівною репутацією, виконуючи часом функції будинків терпимості. Кодекс Хаммурапі зобов'язував хазяїнів цих закладів доносити владі на відвідувачів, з розмов яких виявлялося, що вони замишляють учинити злочин. Недонесення каралося стратою. Смерті могли піддати і за розведене пиво! Так що утримувати таверни в ті часи було досить небезпечним заняттям.
Розвиток торгівлі і зв'язаних з нею роз'їздів привели до необхідності організації для подорожуючого нормального нічлігу. Пересування по країні було повільним, а сама подорож – довгою та важкою, багатьом подорожанам приходилося розраховувати на гостинність у приватних будинках. Ідея першого в історії «ланча ділової людини» належить Секвію Локату, римському трактирникові. Він ще в 40 р. до н.е. полегшував життя маклерів на галерній пристані, що не мали часу сходити додому пообідати. Але римські кухарі вважали себе елітою і нагороджували один одного голосними титулами. В часи правління імператора Адріана (117–138 р. н.е.) римські шеф-кухарі заснували на Палатинському пагорбі власну Академію кулінарного мистецтва.