Смекни!
smekni.com

Система соціального захисту в Україні (стр. 14 из 23)

Таблиця 2.4

Прожитковий мінімум за період 2000-2007 рр. (грн.)

20001 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007
1. Прожитковий мінімум на 1 особу на 1 місяць 270.10 270,10;14.04. -311,30 342,00 342,00 342,00;27.05. -362,00 382,00;01.09. -423,00 453,0001.04.465,0001.10.472,00 492,0001.04.525,0001.10.532,00
2. Прожитковий мінімум по демографічним групам:
2.1.діти віком до 6 років 240.71 240,7114.04. -276,48 307,00 307,00 307,0027.05.-324,49 335,0001.09. -376,00 400,0001.04.410,0001.10.418,00 434,0001.04.463,0001.10.470,00
2.2. діти - від 6 до 18 років 297.29 297,2914.04. -345,66 384,00 384,00 384,0027.05. -404,73 422,0001.09. -468,00 514,0001.04.527,0001.10.536,00 558,0001.04.595,0001.10.604,00
2.3. працездатні особи 287.63 287,6314.04. -331,05 365,00 365,00 365,0027.05. -386,73 409,0001.09. -453,00 483,0001.04.496,0001.10.505,00 525,0001.04.561,0001.10.568,00
2.4. особи, які втратили працездатність 216.56 216,5614.04. -248,77 268,00 268,00 268,0027.05. -284,69 300,0001.09. -332,00 350,0001.04.359,0001.10.366,00 380,0001.04.406,0001.10.411,00

1 Дані наведені згідно Закону України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2000 рік» від 05.10.2000р. і введені в дію з 01.11.2000р.

Джерело: Законодавча база про розмір прожиткового мінімуму - http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/.

Рис. 2.1. Динаміка зростання прожиткового мінімуму з 2000 по 2007 рік

Аналізуючи динаміку зростання прожиткового мінімуму можна узагальнити, що в порівнянні з 2000 р. прожитковий мінімум виріс в 1.9 рази по усіх демографічних групах.

Відповідно, можна зробити висновок про застосування маніпуляцій при визначенні прожиткового мінімуму і використання цього стандарту як технічного нормативу для забезпечення пенсійних виплат відповідно до реальних можливостей Пенсійного фонду та держбюджету. Крім того, поетапне підвищення прожиткового мінімуму негативно позначається на соціальних виплатах, які здійснюються на підставі гарантованого мінімуму, збільшення якого протягом року не передбачається.

Розділ 3. ефективність політики соціального захисту в Україні та світі

3.1. Основні проблеми соціальної політики та шляхи

їх подолання для України

Проблеми рухають світ, історію, думки людей. Передовсім про­блеми соціальні — незадоволення рівнем життя, низькою зарплат­нею чи відсутністю засобів до існування через безробіття, поганим житлом, недостатнім чи надто дорогим медичним обслуговуванням, неякісною освітою, незахищеністю в старості тощо. Як стверджує Г. Лейчер, існує універсальне визнання бажаності кращої освіти, здо­ров'я та безпечнішого життя для всіх, однак немає, й ніколи не було, загальної згоди щодо засобів досягнення такої мети[90].

Більш того, саме визначення соціальних проблем доволі супереч­ливе, а відтак цілі й цінності політики, спрямованої на їх пом'якшен­ня, відмінні у різних країнах. Коли говорять про соціальну політику у глобальному вимірі, то найчастіше згадують про бідні країни. Про­те, наприклад, одна з найбагатших та найпотужніших країн світу — США, котра надає допомогу багатьом іншим країнам, не позбавле­на власних проблем. Серед них називають такі:

- проблема бідності - кожен восьмий американець бідний;

- зростає кількість звернень за терміновою допомогою в харчуван­ні та притулку;

- рекордно високою є нерівність доходів (крива Лоренца);

- щорічно 5 тисяч дітей гинуть від рук своїх батьків, а 30 тисяч стають інвалідами внаслідок знущання та занедбання (недосконалість соціального захисту дітей)[91].

Всі ці соціальні проблеми вважаються такими, що порушують норми та цінності суспільства. І хоча такі труднощі й перешкоди інколи розглядають та оцінюють як проблему самої людини (напри­клад, звинувачують бідних у тому, що вони, мовляв, лінуються за­робляти), проте досить часто провину за скрутне становище певного сегменту населення несе на собі система, оскільки вона не забезпечи­ла адекватних програм для запобігання бідності й допомоги вразли­вим групам. Насправді ж., істина перебуває посередині — звинуваченнями особи й звинуваченнями системи. Адже зрештою си­стему формують люди й вони впливають на неї. Для розв'язання цих проблем не існує єдиного рішення, кожна країна вирішує їх по-своєму.

Варто зауважити, що науковці віддавна прагнуть об'єктивно оці­нювати соціальну ситуацію та проблеми соціального розвитку, інколи й у розріз із офіційним, політичним дискурсом щодо цієї теми. Так, у 70-ті роки XX століття двоє американських учених — М. та М.-Л. Мірінгофф запропонували використовувати щорічний показник — "Індекс соці­ального здоров'я", який включає вимірювання стану розв'язання 16 ключових соціальних проблем. При розрахунку цього показника до уваги беруть, зокрема рівень безробіття, відсоток дітей, які зроста­ють у бідності, середній тижневий заробіток, рівень знущання над дітьми, забезпеченість медичними страхуванням[92]. Запропонована система оцінювання була орієнтована передовсім на визначення й порівняння ситуації в різних місцевостях США, але сам підхід до вив­чення соціального становища є досить цікавим, бо він враховує знач­но більше детермінант соціального благополуччя, аніж зайнятість та прибуток.[93]

Найвідомішим показником, який часто використовують у со­ціальній політиці, є Індекс людського розвитку, який розрахо­вують, виходячи з очікуваної тривалості життя при народженні, рівня освіти та розміру реального ВВП на душу населення [див. Додаток 3][94].ООН, роблячи оцінку країни, нині зважає й на такі аспекти людського розвитку України, як подолання бідності, соціальне забезпечення, управління, збере­ження та охорона довкілля, подолання ВІЛ/СНІДу[95].

Сьогодні комплекс проблем соціального захисту насе­лення України розглядається крізь призму стану суспіль­ства, стану «перехідності», коли нові реалії громадського та економічного життя замінюють старі та відживші. Для цього періоду характерне відставання розвитку нормативів та стандартів правового регулювання повсякденних потреб суспільства. Це відставання найбільш вразливе у по­рівнянні з соціальними стандартами (нормативами) Європейських країн. І хоча, Україна вже визнана країною з ринковою економікою, нажаль в питаннях соціального захисту населення ми ще відстаємо від розвинутих країн світу.

Суспільство та його правова система не зав­жди демонструють готовність до скорішого запровадження та ефективного регулювання нових процесів, у тому числі в галузі соціального захисту населення. Але прагнуть до підвищення якості процесів. В умовах відсут­ності адекватного правового регулювання практики реформ вони, навіть у найкращому випадку, здійснювались повільно, формально та безсистемно. Звідси виникають і відповідні соціальні, економічні та соціально-психологічні наслідки реформування, комплекс питань, пов'язаних із забезпечен­ням правового та соціального захисту населення в умовах здійснюваних перетворень. Тому не дивно, що завдання ефективного розвитку галузей економіки та соціальної сфе­ри не завжди узгоджуються з проблемами соціальної гар­монії, адаптації населення, перш за все його вразливих про­шарків, до швидких змін у житті, забезпечення гарантій не­працездатній частині населення (пенсіонери, інваліди, ба­гатодітні сім'ї тощо).

Аналіз існуючої ситуації свідчить, що в умовах перехідної економіки у суспільстві відбуваються два принципових інституціональних процеси [96]:

Руйнування, демонтаж та дезагрегація старих економіч­них, соціальних і правових інститутів.

Створення, синтез, формування та закріплення нових, раніше невідомих суспільству інститутів: власності, ринкових відносин, демократії, свободи економічного вибору, нової ролі держави тощо.

У контексті основних проблем соціального захисту насе­лення на різних інституціональних рівнях недостатньо уваги приділяється розробці «компенсаційних» захисних механізмів для суспільства, які б допомагали його громадянам адаптува­тися до специфічних умов формування нових інститутів та інституціонального середовища.

Тому нова економічна політика держави має передбачати максимальну мобілізацію всіх ресурсів країни, сприяння роз­витку господарської ініціативи і самодіяльності населення, насамперед у формі малого та середнього бізнесу, посилення соціальної орієнтації в розвитку підприємств, регіонів і еко­номіки країни загалом. Ця довгострокова соціальне орієнто­вана політика повинна бути спрямована на зниження реаль­ного рівня безробіття, посилення економічної активності і мобільності населення, підвищення його доходів, рівня доб­робуту, тобто покращення соціального захисту населення. На базі соціально орієнтованої економіки сучасного типу перед­бачається наближення рівня життя населення до середніх європейських стандартів його якості та показників людсько­го розвитку[97].