Смекни!
smekni.com

Система соціального захисту в Україні (стр. 2 из 23)

Термін “соціальне забезпечення”, що означає одну з форм соціального захисту громадян, офіційно закріплений у міжнародному Пакті про економічні, соціальні та культурні права, ухваленому Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року[9]. В ст. 9 цього документу йдеться про те, що “держави, які беруть участь у цьому Пакті, визначають право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування[10].”

Цей термін застосовується і в Концепції соціального забезпечення населення України, схваленою Верховною Радою України від 21 грудня 1993 р.[11] Проте, у Конституції України у ст.46 вживається вже згадуваний термін – “соціальний захист”. Із змісту цієї статті випливає, що “соціальний захист” – ширше поняття і включає в себе поняття “соціальне забезпечення[12].” На думку автора навчальних посібників “Право пенсійного забезпечення в Україні” та “Право соціального забезпечення в Україні” І.М. Сироти, ці терміни – слова-синоніми[13].

Проте, ряд економістів розглядають “соціальний захист” як ширше поняття, яке включає в себе поняття “соціальне забезпечення[14].” На думку автора навчального посібника “Порівняльна соціальна політика” Т.В. Симигіна “соціальний захист – термін, який активно вживали у радянські часи і яких охоплює соціальне забезпечення, а також часткове регулювання трудових відносин та інших сфер”.[15]

Разом з тим, вона зазначає, що термін “соціальний захист - означає сукупність соціальних і юридичних гарантій, метою яких є забезпечення державою для кожного члена суспільства реалізації його основних соціально – економічних прав, передовсім права на рівень життя, необхідний для нормального відтворення та розвитку особистості”.[16]

На сьогоднішній день, багато вчених пропонують різні підходи що до визначення терміна “соціальний захист”. Наприклад, у термінологічно-понятійному словнику за редакцією М.Ф. Головатого подано 2 підходи до визначення соціального захисту як:

- “систему принципів, методів, законодавче встанов­лених державою соціальних гарантій, заходів і закладів, які забезпечують оп­тимальні умови життя, задоволення по­треб населення. Соціальний захист створює гарантії допомоги на випадок настання соціаль­них ризиків, яких може зазнати будь-який громадянин упродовж життя: хво­роба, інвалідність, травматизм, старість, втрата годувальника, безробіття, мігра­ція та ін. Охоплює соціальне забез­печення, соціальне страхування і соці­альну допомогу (підтримку), сукупність дій, спрямованих на надання допомоги під час життєвих криз (у цьому значенні також вживають термін "соціальне забезпечення")”;

- “певні види колективного забезпечення, мета яких — підтримання добробуту людей, а також безпосередня допомога особам у складних життєвих ситуаціях, запровадження превентивних механізмів, спрямованих на запобігання виникненню таких ситуацій. Наприклад, захист працюючих здійснюється завдяки державному регулюванню мінімальної заробітної плати таким чином, щоб особа, яка працює, не опинилася за межею бідності. Для того, щоб необачлива людина, яка не дбала про свою старість упродовж трудового активного життя, не лишилася без засобів існування, необхідний механізм перерозподілу дохо­дів особи протягом її життя. Державний соціальний захист має будуватися таким чином, щоб, окрім розв'язання індивідуальних проблем кожної людини, забезпечувати й інтереси всього суспільства (навряд чи можна очікувати від країни з низьким рівнем освіти її громадян високого рівня розвитку). Отже, у широкому сенсі охоплює: соціальну допомогу; соціальне страхування; соціальні гарантії. Громадяни мають право на соціальний захист — забезпечення їх у разі часткової або повної втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших передбачених законом випадках. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Конституцією України (Ст. 46) передбачено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від встановленого законом прожиткового мінімуму”.[17]

Як бачимо, Головатий М.Ф. пропонує вживати соціальний захист як ширше поняття ніж соціальне забезпечення.

В енциклопедичній літературі економічного спрямування соціальний захист розглядається як два взаємопов’язаних поняття, з одного боку, - надання всім громадянам рівних можливостей у забезпеченні своєю працею гідного життя собі, з іншого, - державну підтримку непрацездатних і соціально-вразливих громадян[18]; або передбачає тільки турботу держави про громадян, які потребують допомоги та сприяння у зв’язку з віком, станом здоров’я, соціальним станом, недостатнім забезпеченням у наданні засобів існування[19].

Що ж до поняття “соціальне забезпечення”, то слід зазначити, що воно відноситься до числа найбільш багатогранних категорій. В правовій і економічній літературі це поняття вживається в різних значеннях, серед яких, на думку правознавця Р.І. Іванової: суспільно-історичний тип матеріального забезпечення людей у старості і непрацездатних; особлива форма розподільчих відносин; предмет соціальної політики; самостійна функція держави; правова форма матеріального забезпечення осіб, що мають соціально-правові підстави для такого забезпечення; форма опосередкованого стимулювання активної участі громадян у соціально-економічному житті суспільства; важливе соціально-економічне право громадян; галузь права та ін. Разом з тим, звертає увагу Р. І. Іванова, не можна не помітити, що при всій різноманітності проявів, в кожному з них так чи інакше відображаються загальні риси вихідного розуміння соціального забезпечення, що надається суспільством особливому контингенту осіб в особливих випадках особливими способами[20].

У згадовоному вже економічному термінологічно-понятійному словнику соціальне забезпечення формулюється як “держав­на система допомоги громадянам, які че­рез соціально значимі причини не мають самостійних засобів існування у вигляді винагороди за працю або отримують їх в обсязі, недостатньому для задоволення життєвих потреб. Категорії громадян, яких необхідно охопити, визнача­ються чинним законодавством. До них відносять: осіб, які перебувають за межа­ми юридичне встановленого працездат­ного віку (діти і підлітки до 14-16 років, люди пенсійного віку); осіб, які не мо­жуть бути повноцінними учасниками суспільного виробництва за станом здо­ров'я (мають вади фізичного або психіч­ного розвитку, тимчасово непрацездат­ні); жінок у період вагітності і догляду за дитиною; осіб, які виконують у сім'ї функції, що не можуть поєднуватися з роботою (догляд за малолітніми дітьми, інвалідами, людьми похилого віку). Система соціального забезпечення охоплює: пенсії, допомоги працюючим (за тимча­сової непрацездатності, вагітності і по­логів), одиноким матерям, багатодітним і малозабезпеченим сім'ям та ін. Здійс­нюється за рахунок державного бюджету і страхових внесків, що акумулюються в Пенсійному фонді України, фондах соціа­льної підтримки населення.”[21].

На думку авторів цього видання, соціальне забезпечення “реалізовує конституційне право грома­дян на матеріальне забезпечення у старо­сті, у випадку захворювання, повної або часткової втрати працездатності, втрати годувальника.”[22]

В універсальному словнику-енциклопедії подається стисле визначення соціального забезпечення як “системи заходів, покликаних застрахувати робітників та їхні родини від негативних наслідків втрати або обмеження змоги працювати, втрати годувальника, серйозних домашніх клопотів (хвороба, материнство, інвалідність, старість, смерть)”[23]. З наведених вище визначень випливає, що об’єктивними підставами соціального забезпечення можуть бути різні фактори, як наприклад, хвороба, старість, втрата годувальника, смерть та ін. Разом з тим не можна не помітити, що за своїми наслідками для людини вони однотипні: ними обумовлюється потреба в отриманні джерел життєзабезпечення не в обмін на нову затрачену працю. Тому цілком справедливо, що соціальне забезпечення розглядається як форма розподілу матеріальних благ не в обмін на затрачену працю для забезпечення життєво необхідних потреб людей у випадках і на умовах встановлених законом.

Особливістю соціального забезпечення є те, що воно підрозуміває поєднання двох аспектів – економічного і правового. Під кутом зору економіки соціальне забезпечення – це організаційні заходи держави зі створення соціальних фондів і використання їх за цільовим призначенням. З погляду права відносини із соціального забезпечення є об’єктом впливу правових норм[24], що означає, що в державно організованому суспільстві соціальне забезпечення здійснюється в межах правових форм на тих умовах і в порядку, які закріплені в правових нормах.

Перелік найважливіших видів соціального забезпечення визначений Конституцією України у ст.46 і ст.92[25]. Під видами соціального забезпечення слід розуміти соціальні виплати, пільги, послуги, що надаються непрацездатним громадянам безкоштовно чи на пільгових умовах за рахунок спеціальних джерел фінансування.

Соціальні виплати здійснюються у вигляді пенсій, допомог, в натуральній формі (отримання харчування, технічних засобів пересування, протезування, працевлаштування громадян, які частково втратили працездатність, утримання непрацездатних в будинках перестарілих та інвалідів і т.д.)