Відомо, що в антагоніческіх суспільно-економічних формаціях кожен клас має свою систему моралі, яка визначається умовами його життя, в той час як система права завжди виражає інтереси моралі різних класів. Мораль панівних класів підтримує правові норми і принципи, а мораль пригноблених класів нейтральна до права, вона протистоїть закріпленим у праві соціальним позиціям панівних класів, пов'язаних, перш за все з володінням власністю і політичною владою.
Спільність права і моралі, породжена єдиними суспільними відносинами, доповнюються спільністю їх функціонального значення, право і мораль формують еталони і стандарти, що включаються в ціннісно-нормативну орієнтацію суспільства. Приписи права і моралі виростають з діяльності людей, утворюючи "зв'язний ряд спілкування", які одержують у результаті багаторазової повторюваності нормативний характер і виступаючих регуляторами поведінки людей. Спільність права і моралі (за Гегелем) визначається, насамперед, спільністю їх субстанції волі. З одного боку, Гегель визначає допомогою поняття свободи моральність: "моральність є поняття свободи, що стало наявним світом і природою самосвідомості". З іншого боку, право Гегель визначає як "наявне буття вільної волі" Слід підкреслити, що всі політичні відносини завжди підлягають моральній оцінці (політичні акції держави, внутрішня і зовнішня його політика, діяльність політичних лідерів і т. п.) Таким чином, і правова і моральна системи політично насичені, і це об'єднує їх.
Видатний судовий діяч А. Ф. Коні велику увагу приділяв проблемі внутрішнього переконання судді. Суддя, на переконання А. Ф. Коні, повинен напружувати всі свої душевні сили для відшукання істини у справі. "В основі душевного вироку повинна лежати не тільки логічна неминучість, але і моральна обов'язковість". На думку Коні "совість - це найвищий прояв душі. Правосуддя не може бути відчужено від справедливості".
Право у всіх його проявах - як нормативна система, рух суспільних відносин, правосуддя має бути пронизане моральністю. Внутрішня моральність права - одне з важливих умов його ефективності. Право зовсім не претендує на те, щоб в системі соціальних цінностей стояти вище моральності. Однак, соціальні схеми, відсувають право на задній план, що роблять його чимось другорядним, в історії нашого суспільства поки нічого крім шкоди не приносили.
Правове життя суспільства не може розвиватися поза моральних категорій гуманізму і соціальної справедливості, совісті і честі, добра і людської гідності, свободи і відповідальності. Органічно включеність цих моральних ідеалів і принципів у реальні правові зв'язки і відносини - свідчення підвищення ідеалів і моральної цінності права. "Моральне вимір" права - невід'ємна умова його подальшого розвитку і вдосконалення, посилення його особистісної, гуманістичної орієнтації.
Правові та етичні норми мають загальне цільове призначення - вплив на поведінку людей. Разом з тим, різні соціальні регулятори, кожен з яких має свою специфіку.
Загальне в праві і моралі обумовлено ще й тим, що їх норми завжди є фіксацією сущого і формулюють на його основі належне.
Право і мораль як соціальні регулятори незмінно мають справу з проблемами свободи волі індивіда і його відповідальності за дії. Вони звернені до розуму і волі людини, допомагаючи йому адаптуватися в складному і мінливому світі суспільних відносин. Свобода і відповідальність - пружини історичної активності людини, спосіб його існування в правових і моральних відносинах. Разом з тим право і мораль виступають як мірила свободи індивіда, визначають її межі. Право є формально конкретно історично зумовленої мірою свободи. Причому мова йде не про абстрактну свободу, а про тих її масштабах, які детерміновані конкретним способом виробництва, соціальною структурою, культурним розвитком суспільства. "Право по своїй суті і, отже, за своїм поняття - це історично визначена і об'єктивно обумовлена форма свободи в реальних відносинах, міра цієї свободи, формальна свобода".
4. Взаємозв'язок права і моралі. Мораль і право тісно взаємопов'язані, більше того, можна говорити про глибоку взаємопроникненні права і моралі. Вони взаємообумовлюють, доповнюють і взаємозабезпечують один одного в регулюванні суспільних відносин. Об'єктивна обумовленість такої взаємодії визначається тим, що правові закони втілюють у собі принципи гуманізму, справедливості, рівності людей. Іншими словами, закони правової держави втілюють у собі вищі моральні вимоги сучасного суспільства.
На думку Ю.А. Агешіна: "... право, активно впливаючи на мораль, сприяє більш глибокого її укоріненню в суспільстві, в той же час воно саме під впливом морального чинника постійно збагачується: розширюється його моральна основа, підвищується авторитет, зростає його роль як соціального регулятора суспільних відносин". Таким чином, дії права на мораль супроводжує процес зворотного впливу моралі на право.
Мораль, як складені явище включає в себе різнорідні, з точки зору динамізму, елементи. Одні з них, як приклад, громадські права, володіючи крайнім консерватизмом характеризується і найменшою динамікою, інші ж, як наприклад, прогресивний моральний ідеал, в цілому випереджаючи досягнутий рівень соціально-економічного рівня розвитку, йдуть попереду права, стимулюючи динамізм правового розвитку.
Досліджуючи питання про взаємодію права й моралі, більшість правознавців відзначають, що всі, регульоване правом, так чи інакше, регулюється морально, тобто підлягає моральній оцінці. Правова система державно-організованого суспільства закріплює життєво важливі для всього суспільства вимоги моралі, моральну культуру населення країни, виходить з того:
- Що моральна основа права, є важливою складовою величиною загальної регулятивної потенції права;
- Що право повинне бути моральним, закони повинні бути справедливими і гуманними.
Найбільшу моральну цінність являють собою основні права людини - юридичне вираження його волі й достоїнства. Фактична реалізація цих прав є умовою знаходження людського щастя, тому що права людини по суті є його цілеспрямованість на щастя, визнане законом.
У роботі Гегеля "Філософія права" питання права трактуються в органічному зв'язку з питаннями моралі і моральності. Зв'язок права й моралі знаходить вираження й у теорії права, в інтерпретації ряду юридичних проблем. Мораль, на думку Гегеля, вимагає навіть, щоб, перш за все, було дотримано право і лише після того, як воно вичерпане, вступали б у дії моральні визначення ". Гегель зазначає що, щоб вчинок мав моральну цінність. Необхідне розуміння того, справедливий він або несправедливий, чи є він добрим чи поганим.
Історія розвитку цивілізації свідчить, що право і мораль як складові частини культури суспільства органічно пов'язані один з одним. На тісний взаємозв'язок права й моралі вказують історичні пам'ятники права Стародавнього світу, середніх віків і нового часу. Про це свідчить застосування морально-етичних понять в оцінці втримування законів, інших джерел права. Вислів древніх "Jus est ars boni et aegui" - "право є мистецтво добра і справедливості" розкриває органічний зв'язок права, юстиції й моралі.
Історично можна простежити, як моральне початок поваги і любові до ближнього, впливаючи на законодавство, поступово видозмінювало чинне право. Поєднуючи свою дію з дією інших прогресивних сил історії, воно сприяло удосконаленню права в сенсі наближення його до морального ідеалу. Вимагаючи, щоб правами наділялися всі члени суспільства, щоб особистість поважалася завжди і в усьому, воно сприяло поваленню вікових кайданів рабства і кріпацтва, гуманізації каральної системи, встановлення правосуддя, рівного для всіх.
Нормативність, як уже зазначалося, характерна і для різних форм свідомості - політичного, правового, морального, естетичного. Суспільна свідомість на основі практичної діяльності виробляє загальні принципи, цінності, оцінки, судження, які вплітаються в реальні суспільні відносини, виступаючи регулятором поведінки людей. Тому норма є сплавом суспільних відносин і свідомості, вона органічно проникає і у відносини, і в свідомість і надає їм енергію соціального регулятора.
"Право, - так вчить сучасна юриспруденція, - є результат боротьби різних суспільних сил - складний продукт їх взаємодії". Відображаючи на собі сліди цієї боротьби і цієї взаємодії, воно ніколи не може бути ні строго логічним, ні цілком досконалим. Прагнучи до примирення різних суспільних елементів, воно задовольняє їх, наскільки можливо, але ніколи цілком. Звідси вічне шукання нової правди, яке не може припинитися, як не можуть зникнути громадські відмінності і розбіжності. "Розвиваючись з протиріч і зіткнень, право прагне стати силою, яка панує над всіма іншими силами. Його мета на помсту хаосу зіштовхуються воль поставити закон однієї верховної волі. Але це можливо тільки за допомогою існуючих факторів, і особливо наймогутнішого з них. Утруднення збільшується ще тим, що не можна знайти такого принципу, на іскрінням визнання якого могли б зійтися всі партії. Людські інтереси не гармонують між собою. Немислимо тому, щоб право будь-коли одночасно віддати належне всім законним інтересам. Настільки ж мало здатне воно урізати однаково все домагання, бо для цього не існує ніякого масштабу. Воно незмінно буде містити в собі елементи партійності і несправедливості ".
Вплив моралі на право позначається в самому застосуванні права на практиці. Як би не була досконала відома правова система, вона все ж вимагає відомого пом'якшення в своєму додатку до життя. Правда і милість повинні царювати спільно.
Право має надзвичайно важливе значення для розвитку моралі. Одних внутрішніх мотивів для людей недостатньо, щоб стримати прояви їх ворожих пристрастей і усунути можливість громадських зіткнень. Необхідна тверда правова організація, яка могла б приєднати до внутрішніх мотивів стримуючу силу зовнішнього закону і охоронний нагляд влади. Тільки організація твердого правового порядку вносить у суспільство міцне і стійке замирення різних суспільних елементів. Але коли досягається ця мета міцнішого зовнішнього замирення, створюється і найкращий грунт для розвитку моральних відносин. Під охоронної покровом закону, що забезпечує громадський порядок, затверджуються і усталюються моральні зв'язку.