Смекни!
smekni.com

Основи етики (стр. 59 из 70)

Книга написана давньокитайською мовою, складається (з найбільш поширеної версії) з двадцяти заголовків. Складання книги почалося після смерті Конфуція в кінці епохи Весни-осені і зайняло від 30 до 50 років.

Як однією з найбільших літературних пам'яток "Лунь Юй" став частиною конфуціанського Чотирикнижжя (Си шу).

№ 95. Філософсько-етична своєрідність китайського трактату "Дао де цзін"

Да́о Де Цзін (кит. трад. 道德經, нов. 道德经, піньїньDàoDé Jīng— один з найвідоміших класичних філософських творів Китаю, приписаний Лао-Цзи (VI — V вв. дон.э.). Є важливим джерелом традиції даосизму. Рукопис містить 5 000 іероглифів, складається з 81 вірша.

Існує багато перекладів назви з китайської. Варіанти:

"Канон Шляху і Благодаті",

"Три Вози" — тому що, написаний на бамбуку, займав три вози,

"Книга Про Шлях та Силу".

За легендою, був створений мудрою людиною, просвітленим Лао-Цзи, коли той, відходячи на Захід, перетинав кордон Піднебесної. Начальник застави нібито умовив мудреця залишити повчання про світ та місце людини у світі. Але історик Сима Цянь піддав цю версію сумніву та вважав, що автором книги міг бути інший сучасник Конфуція — Лао Лай-цзи або ж чжоуський державний діяч Дань, про якого відомо, що той відвідав цинського правителя Сянь-гуна 129 років після смерті Конфуція. Деякі вчені(Лян Ці-чао, Гу Цзе-гань) вважають, що існуючий текст "Дао Де Цзін" носить відбиток більш пізніх часів, ніж часи Лао-Цзи. Є припущення, що книга була створена в епоху Чжань-го (IV — III вв. до н. е.) та відношення до Лао-цзи не має. Їх опоненти(Го Мо-жо та ін.), не відкидають цього факту, але стверджують, що твір є письмовим викладенням наративу, переказу вчення Лао Цзи його послідовниками.

Зміст Дао Де Цзін — розкриття центральних категорій даосизму, Дао та Де. Також важливе місце належить розкриттю категорії У-Вей, або Недіяння.

Форма, якою написані вірші Дао Де Цзін — поетична. Через це, та ще через складність тлумачення основних категорій твору, існує можливість різних за змістом та навіть формою перекладів.

№ 96. Морально-етична проблематика твору Платона "Апологія Сократа"

"Апологія Сократа" - єдина монологічна робота Платона (всі інші написані у формі діалогу), в якій він виклав власну інтерпретацію захисної промови Сократа в афінському суді у 399 році до н.е. Згідно з тогочасним звичаєм справа слухалась один день. Спочатку виступали обвинувачі, потім звинувачений самостійно захищався, здебільшого виголошуючи спеціально написану логографами[...] для нього промову. Потім судді (501 чол.) вирішували шляхом голосування, чи винний обвинувачуваний. Після голосування у разі позитивного рішення обвинувачуваний мав право запропонувати собі меншу кару, ніж пропонували обвинувачі (наприклад, замість смертної кари вигнання з полісу, штраф тощо). Як правило, задля привернення на свій бік присяжних обвинувачі використовували різні прийоми (приводили заплаканих родичів, слізно благали про помилування, прикидались убогими і т. ін.). Після цього судді знову голосували з приводу міри покарання.

У зв'язку з цим "Апологія Сократа" Платона структурно розподіляється на три частини: (1) виступ Сократа після обвинувальних промов (тобто перед винесенням приговору); (2) після визнання Сократа винним; (3) після смертного вироку.

Перша частина починається з категоричної незгоди Сократа зі звинуваченнями, висунутими проти нього. Хоча й визнає, що обвинувачі говорили переконливо. "Я переконаний у правоті своїх слів", - говорить він. Тому не тільки відмовляється від промови, написаної для нього найвідомішим афінським логографом Лісієм, а й сам не підготував собі промови. Сократ вказує на два роди обвинувачів.

- Про які два роди обвинувачів говорить Сократ?

- І в чому звинувачували, з його точки зору, перші і другі?

- Хто для Сократа є більш небезпечним і чому?

Сократ - перший за народженням афінський філософ і головний персонаж більшості діалогів Платона

Особливу увагу зверніть на те, як сам Сократ пояснює причини своєї популярності, котра накликала на нього наклеп? І в чому він вбачає свою мудрість, відмінну від мудрості інших людей? І, зрештою, як він захищається від своїх обвинувачів обох родів?

Платон в "Апології" змальовує Сократа як високоморальну людину. Зверніть увагу на два цікавих факти, наведені у творі: (1) що Сократ практично не приймав участі у громадському житті Афін (хоча, як відомо, громадяни мали такий обов'язок); (2) що Сократ не став молити суд про пощаду всупереч афінському звичаю (а це було розцінено як нахабство і неповага до суддів, тому друге голосування засвідчило більшу кількість голосів проти нього). З'ясуйте, як сам Сократ пояснив, чому він саме так і в чому він вбачає своє покликання?

У другій частині, після визнання Сократа винним, Платон описує його реакцію на невтішні для нього результати голосування суддів. Проаналізуйте цю реакцію. Зверніть також увагу на те, яке покарання собі запропонував Сократ? Поміркуйте про те, чому Сократ не скористався численними можливостями уникнути смертної кари?

У третій частині Сократ звертається до тих, хто голосував за винесення йому смертельного вироку, та до тих, хто - проти. Що він говорить першим і що другим?

№ 97. Етична проблематика твору Платона "Бенкет"

"Бенкет"— діалог Платона, який оповідає міф про двостатеву шароподібну людську істоту, яка була через гнів богів поділена на дві частини, і через постійні пошуки однієї частини другої виникає любов.

В зазначеному діалозі розвивається ідея платонівського еросу — деймона-посередника між людським та божественним (явищами та ідеями). Він виникає у любові до людини. Мов по сходинках, піднімається все вверх до любові до усього красивого та, в результаті, до ідеї краси.

В "Бенкеті" Алківіад схвально відзивається про Сократа. Він говорить, що саме Сократ є цим деймоном-посередником. Спочатку він приваблює увагу до себе, спрямовуючи її на пізнання ідей.

№ 98. "Нікомахова етика"

або "Етика Нікомаха" (ін.-грец. Ἠθικὰ Νικομάχεια) - книга з розряду етичних творів Аристотеля, присвячена (точніше, адресована) імовірно його синові Никомаху.

Ще одне припущення про виникнення назви книги: один із синів, Нікомах, переписував саме цю частину, звідси й назва. У ній, зокрема, Аристотель коротко викладає вчення про душу, поняття про чесноти, класифікаціях і т. д. Аристотель стверджує, що предметом його етики є щастя, яке він визначає як "діяльність душі в повноті чесноти". Доброчесність, таким чином, стає засобом досягнення щастя. Вона лежить між двох крайнощів (щедрість лежить між крайнощами скнарості і марнотратства) і полягає в помірності (умінні знайти "золоту середину").

№99. "Протестантизм і дух капіталізму" М. Вебера

Над рукописом "Протестантська етика і дух капіталізму" М. Вебер працював протягом 1903 – 1904 років. Такі досить стислі строки певною мірою зумовлені прагненням "підготувати", як він сам говорив, часопис "Архів соціальних наук і соціальної політики", у якому двома поданнями було надруковано цю працю. Безпосереднім поштовхом до її написання стало знайомство М. Вебера з опрацьованим його учнем М. Оффенбахером статистичним матеріалом, який свідчив про перевагу протестантів серед баденських фінансистів, підприємців та кваліфікованого робітництва. Дані освітньої статистики Бадена, Баварії, Вютемберга, Рейнських земель і Угорщини також говорили про те, що число осіб протестантського віросповідання серед тих, хто отримав вищу і середню технічну освіту, значно більше, ніж число католиків та представників інших конфесій.

Вчений надав цим фактам принципового значення. Зіставивши їх із своїми особистими спостереженнями під час вивчення становища сільськогосподарських робітників у Східній Пруссії, М. Вебер висунув кілька гіпотез щодо причин, які спонукають протестантів надавати більшого, порівняно з католиками, значення таким фактам, як рівень своєї професійної кваліфікації, рівень заробітку і соціальний статус у цілому. Найбільш переконливим йому видалось припущення щодо існування певної внутрішньої "вибіркової спорідненості" між догматичними засадами протестантизму (особливо його аскетичних різновидів) і тим, що Веберів колега і опонент, відомий економіст В. Зомбарт, називав "духом капіталізму".

Не буде перебільшенням сказати, що якраз В. Зомбарт був, поряд із Г. Зіммелем, одним з найближчих ідейних попередників автора "Протестантської етики". Саме він висунув і обґрунтував концепцію капіталізму як системи господарювання, яка ґрунтується на прибутковості і економічному раціоналізмі, тобто доцільності, планомірності і обліку. "Капіталізм, – писав В. Зомбарт, – виріс з глибин європейської душі" (13, 316). Це трапилось тоді, коли притаманне новоєвропейській людині прагнення до діяльності, до влади і багатства злилося воєдино з прагненням до порядку і організованості. До схожих висновків прийшов і Г. Зіммель, який у своїй широковідомій праці "Філософія грошей" (1900) спробував всебічно осмислити роль грошей не лише як регулятора ринкових стосунків, а і як чинника, який впливає на все людське спілкування і культуру (14).

Погоджуючись із деякими висновками В. Зомбарта і Г. Зіммеля, автор "Протестантської етики" більшої ваги надавав питанню про специфіку того типу капіталістичних відносин, які утвердились у господарському житті розвинених країн Заходу. Це відносини, в рамках яких господарська поведінка власників засобів виробництва орі\11\єнтована не на задоволення їх традиційних потреб, а на одержання прибутку, на збагачення – однак на збагачення шляхом раціональної організації виробництва й мінімізації непродуктивних затрат. Сучасне капіталістичне підприємство ґрунтується на засадах рентабельності, уявлення про яку відсутнє як у традиційному селянському господарстві, так і в "капіталізмові" колонізаторів, авантюристів, завойовників і т. п. "Духом" же сучасного капіталізму М. Вебер називає певний, як сказали б сьогодні, "менталітет", коли люди цілеспрямовано прагнуть до збагачення в рамках своєї професійної діяльності, водночас свідомо обмежуючи себе у витратах на споживання і надаючи, знову ж таки цілком свідомо, своєму способові життя певних аскетичних рис. Люди з такою ментальністю здатні без особливих внутрішніх труднощів адаптуватись до вимог капіталізму як раціонально діючої економічної системи; з іншого боку, сама ця система швидко впроваджується і ефективно функціонує там, де такий менталітет набув масового поширення. У протилежному ж випадку розвиток "раціонального капіталізму" наштовхується на серйозні психологічні перепони, пов’язані з невмінням чи небажанням людей "раціонально" перебудувати свою економічну поведінку і, до деякої міри, весь життєвий уклад.