Індивідуальний підхід до приватизації підприємств дасть можливість забезпечити ліквідність їх акцій. Разом з тим, деякі питання потребують законодавчого вирішення, внесення змін до законів України, що є досить проблематичним через небажання народних депутатів голосувати за все, що стосується приватизації.
Для забезпечення процедури відкритості, прозорості та одноетапності проведення конкурсів з продажу пакетів акцій підприємств і особливо тих, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, підготовлено зміни до процедури проведення конкурсів, передбачених Законом України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”. Така процедура незрозуміла для інвесторів, перешкоджає придбанню пакетів акцій привабливих підприємств. В результаті протягом 1998 р. на конкурсній основі Фондом державного майна було укладено лише 8 договорів з нерезидентами про купівлю-продаж пакетів акцій (Миколаївцементу, Луцького підшипникового заводу, Запорізького феросплавного заводу та ін.).
Згідно з податковим законодавством інвестиції, що вкладаються покупцями пакетів акцій, зараховуються до прибутку підприємств і підлягають оподаткуванню. Це не стимулює інвесторів брати участь у конкурсах, оскільки для них вартість пакета акцій фактично зростає на суму податку. Виходить, що покупець пакету акцій сплачує податок за право внесення інвестицій у стратегічно важливе для економіки України підприємство. І це тоді, коли за державою зберігаються значні контрольні функції щодо діяльності підприємства, а покупець вже сплатив до бюджету 80% вартості пакету акцій. Іншими словами, інвестиції є “подарунком” або безпроцентним кредитом покупця підприємству, оскільки його корпоративні права після цього не розширюються.
З огляду на таку ситуацію значна частина покупців або намагається уникнути виконання інвестиційних зобов'язань, або шукає інших шляхів покриття додаткових витрат, що спричиняє до виникнення юридичних конфліктів та втручання судових органів. Тому потрібно законодавчо врегулювати питання оподаткування інвестицій та можливість коригування статутного фонду ВАТ на розмір внесених інвестицій з метою розширення корпоративних прав інвесторів, в чому вони завжди зацікавлені як підприємці. На часі ухвалення законодавчих актів щодо послаблення податкового тиску на діяльність, пов’язану з придбанням цілісних майнових комплексів з добудовою об’єктів незавершеного будівництва тощо».
Олександр Кіреєв, заступник голови правління Національного банку України акцентував увагу на тому, що Національний банк України зацікавлений у створенні нормального інвестиційного середовища в країні. Приміром, наприкінці березня 1998 р. НБУ зняв обмеження на участь іноземного капіталу у банківському секторі (раніше встановлений ліміт становив 15%). Він також наголосив на тому, що «нас не задовольняє чинна система законодавчого врегулювання питання щодо капіталів банків. У 1996 р. були запроваджені дискримінаційні заходи стосовно участі іноземного капіталу в банківському секторі. Мінімальний статутний капітал для банку за участю українських засновників мав становити 1 млн. екю, для спільного підприємства з участю іноземного капіталу коефіцієнт повинен бути не менше 3, а для банків із 100%-ним іноземним капіталом, які засновуються в Україні, не менше 5. Ми підготували пропозиції до Верховної Ради України з тим, щоб зняти дискримінаційну перепону як для участі іноземного капіталу у банківському секторі, так і для українських засновників банків. Останнім фактично було запропоновано постійну “гонитву за власним хвостом”, тобто вони мали підтримувати мінімальний статутний капітал відносно екю. Оскільки ж цінні папери випускаються і номінуються у національній валюті, то у іноземних і українських засновників банків повсякчас виникала дилема: або збільшувати статутний капітал шляхом капіталізації, або забезпечувати його достатність відповідно до вимог українського законодавства.
Банківська система з 1998 р. перейшла на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку, які вимагають, щоб основним оціночним показником був не статутний капітал, який постійно треба збільшувати, а капітал в цілому. На жаль, законодавці сьогодні не готові визнати положення, що розмір статутного, або початкового, капіталу береться до уваги тільки при заснуванні банку (як це прийнято в міжнародній практиці). Далі ж оцінка нормативного рівня капіталу і діяльності банку має визначатися за загальною сумою капіталу (внески акціонерів, резерви, фонди тощо). Позиція Національного банку щодо створення капіталів банків виходить з директив Європейської Комісії, сформульованих ще наприкінці 80-х років для країн-учасниць. За цими директивами мінімальні вимоги до статутного капіталу повинні ставитись лише на момент заснування банку, а далі банк зобов’язаний підтримувати капітал у сумах, не менших початкового капіталу, тобто розмір капіталу не повинен зменшуватись (через збиткову діяльність або з інших причин) нижче рівня, внесеного акціонерами.
Українська законодавча база створення загального інвестиційного клімату вкрай недосконала. Ми й досі послуговуємося не законом, а декретом про валютне регулювання. Перше читання закону про валютне регулювання відбулося у ВР ще в грудні 1995 р., нині він перебуває на другому читанні і найближчим часом його ухвалення не передбачається. За таких умов дуже складно порадити іноземним інвесторам, як їм відрегулювати і забезпечити свої права. Для того, щоб сектор іноземного інвестування в Україні не зменшувався, а збільшувався, потрібно докласти чимало зусиль, але складається враження, що парламент не збирається створювати відповідне законодавче поле (в усякому разі до виборів Президента).
Що ж до Розпорядження Президента, де у п. 2 Національному банку рекомендується призупинити операції з зовнішньоекономічної діяльності СП, зазначу, що за чинним законодавством діє близько 30 нормативних актів, коли тільки рішення суду і податкова адміністрація мають право зупинити рух на рахунку і накласти арешт на кошти, що знаходяться на ньому. Якщо немає рішення суду чи розпорядження податкової адміністрації, банк ніколи не зупинятиме операції на рахунку».
Андрій Бігун, комерційний Аташе Посольства США в Україні також негативно оцінив зміни в інвестиційному кліматі України. Він відмітив наступне.
«Представляючи інтереси інвесторів США в Україні, повинен зазначити, що процеси інвестування почали звужуватися від серпня 1998 р. Це спричинилося фінансовою кризою у Росії й іншими чинниками. Звуження сектора іноземного інвестування найпомітніше у Львові і деяких містах України. І хоч не так вже багато американських підприємств вийшло з ринку України, але ті, що залишилися, також звузили свою діяльність.
Важливою подією для американських підприємств було рішення Держдепартаменту США від 18 лютого 1999 р. про надання Україні у подальшому американської технічної допомоги у повному обсязі. Незважаючи на певну обумовленість допомоги, питання все-таки було вирішене позитивно.
Не менш значним чинником розвитку інвестиційного сектору є рішення Ради директорів Міжнародного валютного фонду про надання Україні кредиту. Американські інвестори чекають на висновки Ради. Сподіваймося, що воно буде позитивним і стане ще одним фактором поліпшення інвестиційної атмосфери.
24 березня 1999 р. на засіданні малої торгової палати США міжнародні представники розглядали можливості інвестиційної діяльності на українському ринку порівняно потужних американських інвесторів. Проте “Розпорядження 37-ох” значно стримуватиме українсько-американські бізнесові відносини, створюватиме атмосферу недовіри. Не вдаючись у юридичні подробиці стосовно того, чи воно має силу прямої дії, чи остаточно набуде її через певний час, воно однозначно матиме негативний вплив. Є така американська приказка: “наступ – це найкраща оборона”. Тож, я гадаю є нагода чітко і назавжди визначити інвестиційну політику держави. І вона має бути не декларованою, а активною, діючою політикою. Потрібно на найвищому рівні проголошувати постійно, щоденно, якщо не щогодини, таку політику інвестиційної діяльності, яка сприяла б піднесенню рівня економічного зростання в Україні. Потребують оприлюднення всі законодавчі акти, постанови, слід, нарешті, нормалізувати і податкову площину (рівень та методи оподаткування), щоб переконати західних інвесторів у тому, що інвестиційна політика в Україні є найважливішою складовою державної політики».
Критичні оцінки сучасного інвестиційного клімату мали місце і в наукових працях таких учених як Л.В.Лисяк, М.В.Стирський, В.М.Шумський, опублікованих в журналі «Фінанси України».
Отже, переважання негативних оцінок сучасного інвестиційного клімату України вимагає його глибокого наукового дослідження, розробки та реалізації низки заходів з метою його поліпшення.
1.3.Фактори формування інвестиційного клімату
Створення сприятливого інвестиційного клімату залежить від дії низки факторів. Під фактором будь-якого процесу розуміють рушійну силу цього процесу. Отже, рушійні сили, які формують інвестиційний клімат в країні, можна назвати факторами інвестиційного клімату.
В науковій літературі приводяться різні види класифікацій факторів. Однією з таких, що заслуговує на увагу при виконанні економічного аналізу та фінансового аналізу, є класифікація факторів, викладена М.І.Яцківим. Він виділяє групи факторів за системою відповідних ознак, що "подаються ранжировано до їхнього значення":
1) За економічним змістом (виробничо-економічні та соціально-економічні фактори);
2) За ступенем впливу (основні і другорядні фактори);
3) За ступенем залучення резервів (інтенсивні та екстенсивні фактори);
4) За внутрішнім змістом (кількісні і якісні фактори);