2.Аналіз сучасного інвестиційного клімату в Україні
2.1.Динаміка інвестиційної діяльності в Україні
в роки незалежності
Підвищення конкурентоспроможності української економіки, якісне оновлення її виробничо-технологічного комплексу і на цій основі інтеграція у світовий простір на умовах партнерства неможливі без глибокої структурної перебудови. Вона вимагає збільшення обсягу інвестицій, консолідації всіх джерел інвестування та активізації зусиль інвестора.
Сьогодні інвестиційна діяльність держави та інших учасників інвестиційного процесу не відповідає цим вимогам. Незважаючи на появу, після семирічного спаду обсягів інвестицій, перших позитивних зрушень до їх зростання у 1998 р., це зовсім не ті обсяги і не той рівень інвестиційної діяльності, які могли б стати базою економічного відновлення.
Поставлені завдання висувають набагато серйозніші вимоги до інвестиційної політики щодо її координованості з іншими складовими економічної політики, гнучкості і дієвості важелів регулювання, орієнтації на довгострокові чинники та цілі, системи гарантій і відповідальності.
Стратегія інвестиційної діяльності в умовах перехідного періоду розпочала формуватися з перших років розбудови економіки незалежної української держави і включала серед інших завдань формування законодавчої бази і адекватних ринковим умовам інвестиційного механізму та інвестиційної інфраструктури.
Цей процес не був послідовним. Пошук моделі розвитку економіки молодої незалежної держави здійснювався шляхом проб та помилок, з урахуванням набутого власного досвіду та досвіду інших країн з перехідною економікою. У різні періоди розбудови економіки незалежної України формувалися й різні підходи до формування інвестиційного механізму і ці довгі пошуки визначили сучасний стан інвестиційної діяльності.
Запровадження моделі «шокової терапії без терапії» у перші роки незалежності в умовах монополізму виробників і відсутності підвалин для дії ринкових механізмів призвело до глибокої економічної кризи, яка поглинула майже всі ресурси виживання підприємств та населення і навіть змістила на задній план інституційні реформи та структурну перебудову. Багато часу було витрачено на досягнення макроекономічної та фінансової стабілізації. Розпочалися негативні структурні зрушення в економіці.
Інвестиційна політика, що проводилася протягом перших років незалежності, знаходилася під впливом курсу на прискорену лібералізацію. Прийняті у 1991—1992 рр. закони України «Про інвестиційну діяльність», «Про підприємства в Україні», «Про власність», «Про підприємництво», «Про бюджетну систему України», «Про оподаткування доходів підприємств і організацій», «Про банки і банківську діяльність», «Про цінні папери і фондову біржу» передбачали зміни в інвестиційному механізмі у напрямі його децентралізації та збільшення ролі підприємств і нових ринкових структур,
Аналіз змісту цих законодавчих актів та наслідків їх дії у виробничій та інвестиційній сферах протягом 1993—1996 рр. свідчить про недостатнє врахування особливостей перших років трансформації економіки, неузгодженість низки їх положень, які негативно вплинули на результати інвестиційної діяльності.
Так, передчасне згортання ролі держави у мобілізації фінансових інвестиційних ресурсів, надання повної самостійності підприємствам та покладання на дію ринкових механізмів в умовах високої інфляції та кризи виробництва призвели до інвестиційної кризи, наслідки якої ще досі не вдається подолати.
Для консолідації капіталів у країні та відпрацювання нових інвестиційних механізмів потрібен був час, проте в умовах високої інфляції та неврегульованості правового поля мотивація для інвестування була практично відсутньою.
Головним наслідком інфляції 1992—1993 рр. стало згортання економічної діяльності, розрахованої на довгостроковий ефект та створення реального продукту, переорієнтація на швидкоокупні посередницькі операції. Лібералізація взаємовідносин між державою та підприємствами з прийняттям у 1992 р. Закону України «Про підприємства в Україні» сприяла послабленню фінансової дисципліни, скороченню легальної економічної діяльності.
Відновлення адміністративних методів управління і блокування реформ з вересня 1993 р. посилило тенденції переміщення економічних операцій з легальної сфери до тіньової. Закономірним результатом цих процесів стало катастрофічне скорочення джерел фінансування капітальних вкладень: і державних, і коштів підприємств.
Продовжуючи дотувати збиткові підприємства та виконувати свої зобов'язання щодо соціального захисту населення в умовах інфляції та обвального падіння виробництва, держава значно скоротила обсяги інвестиційних програм. З 1991 до 1996 рр. бюджетні інвестиції скоротилися у 7 разів при загальному скороченні внутрішніх інвестицій у 4 раза.
Структура інвестицій за джерелами фінансування
(у порівняних цінах 1996 р.)
| Показник | 1991 | 1992 | 1993 | 1994 | 1995 | 1996 | 1997 | 1998 |
| Загальний обсяг внутрішніх ін вестицій, млн грн | 51439 | 32448 | 29075 | 22521 | 16097 | 12557 | 11449 | 12151 |
| з них: | ||||||||
| кошти державного бюджету млн грн | 13580 | 9446 | 6426 | 5224 | 3526 | 1907 | 967 | 1011 |
| у % до загального обсягу | 26,4 | 29,1 | 22,1 | 23,2 | 21,9 | 15,2 | 8,4 | 8,3 |
| власні кошти підприємств, організацій та інші джерела фінансування млн грн | 37859 | 23002 | 22649 | 17297 | 12571 | 10650 | 10516 | 11140 |
| у % до загального обсягу | 73,6 | 70,9 | 77,9 | 76,8 | 78,1 | 84,8 | 91,6 | 91,7 |
Основним джерелом внутрішніх інвестицій сьогодні, як і в минулі роки, залишаються власні кошти підприємств (прибуток та амортизаційні вкладення), на які припадає понад три четвертих загального обсягу інвестицій. Але їх обсяги зменшилися за 1991—1995 рр. у 3 рази і в подальшому відновити цей процес не вдалося [87].
Упродовж перших років становлення економіки незалежної держави прискорена лібералізація економічних відносин спричинила скорочення власних коштів підприємств не тільки внаслідок знецінення їх через інфляцію, але й завдяки перетоку національного капіталу з виробничої сфери у сфери швидкого обігу. Підприємства не мали можливості накопичити необхідні для довгострокових проектів інвестиційні ресурси, а в умовах значної інфляції та невизначеності відносин власності і не мали бажання вкладати кошти у нове будівництво. Споживацькі настрої переважали. Лібералізація валютного курсу українського карбованця восени 1993 р. в умовах постійних інфляційних очікувань сприяла відтоку українських капіталів за кордон, внаслідок чого Україна позбулася значного джерела інвестиційних ресурсів.
Згодом посилилася дія додаткових чинників скорочення прибутку і його інвестиційної складової — падіння виробництва та його масова збитковість (частка збиткових підприємств у промисловості зросла з 83% їх загальної кількості у 1993 р. до 53% у 1998 р.), неефективна система оподаткування, платіжна криза, незавершеність реформування власності, а відтак і пасивність підприємців щодо легального розвитку їх бізнесу [87].
Неплатежі практично зупинили процес інвестування, проблематичним стало не тільки розширене, а й просте відтворення. У структурі пасивів бухгалтерських балансів підприємств практично всіх галузей економіки сумарні кошти амортизаційного фонду, фінансування капітальних вкладень та довгострокових кредитів менші, ніж частка кредиторської заборгованості: у будівництві у 2,5 раза, промисловості та сільському господарстві у б разів, житлово-комунальному господарстві у 37 разів.
Суттєвим упущенням перших років становлення української економіки в умовах незалежності було фактичне руйнування амортизації. Амортизаційні відрахування, на відміну від прибутку, є в усіх підприємствах, включаючи й збиткові. Вони можуть бути стабільною базою фінансової самостійності підприємств у відтворенні основних фондів.
Унаслідок несвоєчасної та часткової індексації основних фондів протягом 1992—1993 рр. і непроведення її у 1994 р. амортизаційні відрахування скоротилися до мізерної величини, перехід до нової системи амортизації та значно вищих її норм гальмувався до 1997 р. У результаті цього загальмувалося, а в подальшому фактично припинилося оновлення основних фондів, збільшилася частка фондів з перевищенням нормативних строків служби.
Надана підприємствам з 1990 р. самостійність у використанні амортизаційних відрахувань, відсутність належного контролю з боку держави за їх цільовим використанням призвели до ситуації, коли з джерела фінансування капітальних вкладень вони стали джерелом поповнення обігових коштів. Це також сприяло переважанню споживацьких, сьогоденних інтересів, проїданню основного капіталу майже в усіх суб'єктів господарювання.