Розвиток кредитної системи супроводжувався не лише спеціалізацією кредитних установ на здійсненні окремих функцій та операцій, але й універсалізацією комерційних банків, які нині практично виконують всі функції, за винятком емісії банкнот, яка здійснюється центральними банками . Тому комерційні банки є банками універсального типу.
У зв язку з тим, що протягом історичного розвитку відбувалася спеціалізація кредитних установ, сучасна кредитна система має декілька ланок.
За характером функцій, що виконуються, всі кредитні установи можуть бути розподілені на емісійні, які є центральними у кредитній системі, комерційні – банки універсального типу, спеціалізовані кредитно-фінансові установи, які виконують окремі функції або обслуговують окремі галузі економіки.
За формою власності усі кредитно-фінансові установи можуть бути приватними або державними. Найбільш поширені приватні, які у свою чергу можуть бути індивідуальними (капітал установи належить одній особі), товариствами (партнерствами), акціонерними та кооперативними.Провідне місце серед них звичайно належить акціонерним кредитним установам.Державними кредитними установами є центральні банки, у багатьох країнах – ощадні каси, зовнішньоторговельні та деякі іпотечні банки та інш.
Державні кредитні установи виникають двома шляхами:при організації нових кредитних установ державою; або при націоналізації приватних банків (шляхом викупу в акціонерів їх акцій у порядку їх обміну на облігації державної позики.) Такі установи необхідні для вирішення загальнонаціональних задач, які з ряду причин не можуть виконувати приватні кредитні установи (неприбутковість вкладень, великий строк їх окупності та інш.).
За своєю структурою банківські системи різних країн істотно відрізняються. Разом з тим є ряд ознак, які властиві всім банківським системам, що функціонують в ринковій економіці. Це, перш за все, двохрівнева побудова.
На першому рівні знаходиться один банк ( або декілька банків як у США), який виконує функції центрального ємісійного.Він несе відповідальність за підтримання сталості національніх грошей та забезпечення сталості функціонування всієї банківської системи.
На другому рівні банківської системи знаходяться всі інші банки: комерційні (універсальні) та спеціалізовані.Вони покликані обслуговувати економічних суб’єктів, виконуючи базові операції грошового ринку:мобілізацію коштів, надання їх в позички, здійснення розрахунків між економічними суб’ єктами.
Банківська система потребує постійного контролю з боку спеціальних органів, що пов язано із життєво важливим значенням для національної єкономіки стану та перспектив її діяльності.В кожній країні існує система правових актів, які регламентують різні аспекти банківської діяльності. Особливості історичного розвитку та дія різних політико-економічних чинників обумовили специфіку форм та методів нагляду та контролю за діяльністю банків, що забезпечує стабільність всієї системи.
Важливою формою забезпечення стабільності банківської системи є надання гарантій вкладникам повернення їх депозитів. Нині практично в усіх країнах існує та чи інша форма страхування банківських депозитів(детальніше – у розділі 4).
Діяльність небанківських кредитно-фінансових інститутів дає змогу заповнити окремі ніші на ринку банківських послуг, які з якихось причин залишилися незайнятими.Такі установи не мають статусу банку, бо не виконують комплексу базових операцій грошового ринку, їх діяльність , на відміну від банків, не змінює маси грошей в обігу. Тому немає потреби контролювати їх діяльність так ретельно як банківську.
1.3. Види кредитних установ
Світова практика дає багато прикладів існування та розвитку різних видів кредитних установ (Додаток 1).
Основою будь-якої кредитної системи є банки. Перші банки виникли ще в Х11 ст. Термін “комерційний банк” виник на ранішних етапах розвитку банківської справи, коли банки обслуговували переважно торгівлю (commerce). Їх основною клієнтурою були торговці. Звідси й назва “комерційний банк”. Банки надавали позики на транспортування,збереження та інші операціі, які були пов’язані із товарним обміном. З розвитком промислового виробництва виникли операції з короткострокового кредитування виробничого циклу: позики на поповнення оборотного капіталу, створення запасів сировини та готових виробів, виплату заробітньої плати та інш. Строки кредитів поступово збільшувалися, частина банківських ресурсів почала використовуватися для вкладання в основний капітал, цінні папери та інш. Так термін “комерційний” у назві банку втратив свій первісний зміст.
Перші банки капіталістичного типу з явилися в Англії. За формою організації вони були індивідуальними.Згодом з явилися акціонерні банки.Перший акціонерний банк було створено у 1694 р. - Банк Англії, потім, у 1695 р. – Банк Шотландії. У 18 ст. З’являються акціонерні банки і в інших країнах. Початок швидкому зростанню банків було покладено промисловим переворотом, який призвів до бурного розвитку капіталістичного господарства (остання третина 18-початок 19 ст.) .Сьогодні комерційний банк може запропонувати клієнту більше 200 видів банківських продуктів та послуг. Така поширена диверсифікація операцій дозволяє банкам зберігати клієнтів та залишатися прибутковими навіть в умовах несприятливої кон”юнктури.
Сучасні банки постійно розвиваються. Змінюються форми операцій, методи конкуренції, системи менеджменту, поширюється сфера діяльності, яка сьогодні охоплює весь світ завдяки формуванню інтернаціональних фінансових ринків.Оскільки інтереси суспільства не завжди співпадають з інтересами банків, зокрема з приватними інтересами їх власників і вкладників, розвиток кредитної системи призвів до необхідності регульованого підходу до організації кредитних відносин, що зумовило виникнення особливої ланки банківської системи –центрального емісійного банку.
До 19 ст. між банками не існувало розподілу функцій. Ті ж самі банки виконували функції комерційних та емісійних. У створенні емісійних банків ще не було гострої необхідності бо банкноти у грошовому обізі займали незначне місце. Швидкий розвиток кредитної системи після промислового перевороту супроводжувався зростанням значення банкнотного обігу.Це об’єктивно потребувало заміни емісії багатьох комерційних банків емісією одного спеціального банку. Практичне ж здійснення створення такого банку залежало від багатьох причин, в тому числі суб’єктивного характеру. Так, спроба централізувати банкнотну емісію у США була зроблена ще наприкінці 18 ст., однак її успішному здійсненню заважали комерційні банки. Лише із створенням федеральних резервних банків за законом 1913 р. банкнотна емісія була централізована.
До початку ХХ ст. централізація банкнотної емісії була завершена лише в європейських країнах. У більшості країн емісійні банки було створено у ХХ ст., головним чином, у період між двома світовими війнами.
Емісійні банки створювалися на основі спеціальних банківських законів двома шляхами. Перший – це коли законом надавалося переважне право банкнотної емісії найпотужнішому комерційному банку країни, внаслідок чого він поступово перетворювався на центральний емісійний банк. Саме так перетворився на емісійний Банк Англії. Другий шлях передбачав створення банку як емісійного центру країни з самого початку його організації. Таким шляхом створені центральні банки у більшості країн.
За формою організації емісійні банки можуть бути акціонерними та державними, причому держава часто виступає одним з акціонерів. В одних країнах ці банки з самого початку створювалися як державні, в інших - вони ставали державними внаслідок їх націоналізації шляхом викупу державою акцій на сприятливих для акціонерів умовах. Після другої світової війни центральні банки було націоналізовано в Англії, Франції та інших країнах.
Нині в більшості країн емісійні банки є державними. Лише в деяких країнах капітал частково належить кредитним установам та приватним особам. Наприклад, державі у центральних банках належить: у Бельгії та Австрії –50%, в Японії – 55%, у Швейцарії –57%.
Для визначення політики, якою керуються у своїй діяльності центральні банки, форма організації значення не має. Незалежно від форми власності центральні банки є юридично самостійними, тобто не підпорядкованими уряду, що діють в інтересах всього суспільства. Акціонерні банки завжди знаходились під контролем держави, і форма управління ними мало чим відрізнялася від форми управління державними банками.
Дещо своєрідною є організація 12 федеральних резервних банків США, які виконують функції центрального емісійного банку країни. Основний капітал цих банків складається з пайових внесків комерційних банків т – членів Федеральної резервної системи. Однак законодавчі норми, що ними визначається порядок формування керівних органів та діяльність банків, визначаються державою.
Для центральних банків всіх країн світу характерними є такі функції:
-розробка і реалізація державної грошово-кредитної політики;
-емісія грошей;
-функція “банку банків”;
-функція банку уряду.
Крім цих функцій центральний банк може виконувати й інші. Він зберігає централізований золото-валютний запас ( якщо він не переданий скарбниці), здійснює нагляд і контроль за банківською діяльністю (не в усіх країнах ця функція знаходиться у виключній компетенції центрального банку).
Виконання цих функцій визначає місце і роль центрального банку в економіці, дозволяє найбільш ефективно організувати діяльність дворівневої кредитної системи.
Другий рівень банківської системи представлений в розвинутій екомоміці різноманітними видами банків, які можна поєднати у дві групи: комерційні та спеціалізовані.