З середини 70-х років посилився вплив неокласичних та монетаристських концепцій. Банк Англії відмовився від прямих методів контролю за банківськими позиками та розпочав використовувати операції на відкритому ринку з купівлі-продажу цінних паперів. Для поширення продажу державних зобов”язань за межи банківської системи Банк Англії зробив ряд змін у механізм регулювання державного боргу, для того, щоб підвищити його . Важливішою метою грошово-кредитного регулювання стало стабільне зниження темпів зростання грошової маси та співвідношення державних позик до валового внутрішнього продукту.
Відносно значний рівень інфляції у Великибританії у післявоєнний період призвів до зниження курсу фунту стерлінгів до долара США (з 2,02 долл.в 1975 до 1,64 дол. у1998) та інших валют.
Головним видом грошей у Великобританіі є депозитні гроші.Готівкові гроші – банкноти та розмінна монета складають десь 32% всієї грошової маси в обігу.
В англійській статистиці використовується декілька агрегатів грошової маси в обігу. Показник грошової маси М0 охоплює готівкові гроші в обізі та касові резерви банків. Агрегат М1 включає М0 та депозити до запитання в банках , за якими не сплачуються відсотки. М1 – це показник «вузьких грошей». М2 включає М1 плюс так звані роздрібні депозити, тобто депозити в банках та будівельних товариствах до запитання та термінові до 100000 ф.ст. з повідомленням не більщ ніж за один місяц, та депозити в ощадних банках. Агрегат М3 включає окрім складових М1, термінові депозити в банках та депозитні сертифікати в фунтах стерлінгів, а також депозити в банках та депозитні сертифікати в іноземній валюті. М4 додатково до М3 включає депозити та акції будівельних товариств.
Окрім Казначейства, яке випускає монети, емітентами
грошей у Великобританії є Банк Англії та комерційні банки. Банк Англії монопольно здійснює випуск банкнот в сумі, що визначається казначейством та затверджена парламентом.
12.2. Грошова система США
У 18 ст. грошовий обіг на американському континенті
обслуговувався англійськими фунтами стерлінгів та іспанськими срібними доларами. В 1785 році конгрес США визначив національною грошовою одиницею долар, який містив 24.34 гр. срібла, а в 1792 році прийняв закон, згідно якого в країні офіційно вводилась біметалева система подвійної валюти. Співвідношення між золотом і сріблом встановлювалось 1:15. В 1834 році воно було змінено на 1:16. В першому випадку срібло було переоцінене, у другому – недооцінене. Тому практічно до 1834 року в обігу переважало срібло, потім - золото. Одночасно в США відбувався децентралізований випуск власних банкнот приватними банками, тобто здійснювалась банкнотна емісія.
Під час громадянської війни 1861-1865 років банки штатів припинили розмін банкнот на золото і срібло, золоті і срібні монети поступились паперово-грошовій системі. З цього часу і до початку 1879 року в обігу переважали паперові банкноти та "грінбекі" - білети казначейства США, випущені для покриття військових видатків.
В 1873 році був прийнятий закон про заборону вільної чеканки срібних монет, що означало перехід від біметалізму до золотого монометалізму. Проте фактично біметалізм зберігався до 1900 року, коли в США був прийнятий закон про золотий стандарт, який остаточно затвердив грошову одиницю - долар з вмістом в ньому 1.50463 г. золота.
Закон 1875 року передбачав реставрацію металевої грошової системи шляхом обміну золота на"грінбекі", проте надмірна емісія останніх призвела до їх різкого знецінення і фактично обмін був відновлений лише в 1879 році.
До початку 60-х років 19 ст. робилися спроби централізувати та впорядкувати грошову емісію, головною особливістю якої в той час була абсолютна хаотичність. Уряд двічі (в 1791 та 1816рр.) створював емісійні установи для випуску банкнот, проте це закінчувалось безрезультатно. В цей час емісію банкнот здійснювали головним чином штатні банки, яких на 1861 рік нараховувалось 1601, в обігу знаходилось більше 7000 банкнот різного типу, з яких тільки 1500 - дійсно функціонуючих в цей період банків.
В 1863 році був прийнятий федеральний закон про створення національної банківської системи. Тільки національні комерційні банки, які були створені згідно цього закону, мали право емісії банкнот, але в межах куплених кожним з цих банків та зданими на зберігання в казначейство суми облігацій держзайму. При цьому до 1873 року загальна сума емісії банкнот всіх національних банків не повинна була перевищувати 300 млн. дол. Для того, щоб позбавити штатні банки можливості емісії і змусити їх прийняти статус національних, в 1865 році був введений 10% податок на банкнотну емісію штатних банків. Створенням національних банків уряд не тільки врегулювував банкнотний обіг, але й використовував ресурси цих банків як джерело державних позик. Таким чином, розмір емісії визначався не потребою товарообігу в готівці як у засобі обігу і платежу, а був поставлений в залежність від суми придбаних банками облігацій.
Головним недоліком системи грошової емісії США на початку 20 ст. була її нееластичність. В періоди криз, коли виникала гостра нестача грошей, в обігу були різні їх замінники, такі як сертифікати розрахункових палат і поштові марки. Тому однією з головних цілей Федерального резервного акту в 1913 р. було створення системи еластичної грошової емісії, контрольованою державою. Цей акт був прийнятий конгресом 23 грудня 1913 року. У відповідності з Федеральним резервним актом вся теріторія країни була поділена на 12 округів, в кожному з яких був створений федеральний резервний банк з правом емісії банкнот. Одночасно змінилось забезпечення банкнот - з цього часу банкноти федеральних резервних банків забезпечувались не меньше ніж на 40% золотом, а інші 60% - короткостроковими комерційними векселями.
В роки першої світової війни США, на відміну від європейських країн, не відміняли розміну банкнот на золото. Це пояснюється незначними військовими видатками країни. Більш того, в ці роки значно покращався стан платіжного балансу, США перетворилися з країни-боржника на країну-кредитора. Значно збільшилися золоті запаси країни, бо значна частина золотих грошей була тезаврована приватними власниками і банками, до того ж банки вносили золото в федеральні резервні банки як резерви за депозитами. Саме це дозволило забезпечити збереження вільного обміну доларових банкнот на золото в монетній формі. З цього моменту долар почав завойовувати становище міжнародної розрахункової та резервної валюти. В 1922 р. на конференції в Генуї міждержавними угодами була створена друга світова валютна система, яка функціонувала на базі золото-девізного стандарту і валют провідних країн - англійському фунті стерлінгів та американському долару.
Світова економічна криза 1929-1933 рр. викликала значне зростання банкрутств банків, повністю підірвала довіру до банківської системи серед населення, почалось масове вилучення вкладів з банків з одночасним обміном їх на золото. Це змусило США в березні 1933 р. припинити розмінювати банкноти на золото.
Погіршення економічної ситуації в світі взагалі та в США зокрема, змусило уряд піти на девальвацію власної валюти. Законом від 31 січня 1934 р. долар був девальвований на 40.9%, вміст золота в доларі знизився з 1.50463 до 0.888671 г. чистого золота, а купівельна ціна золота казначейством США відповідно збільшилась з 20,67 до 35 доларів за тройську унцію. Громадянам і юридичним особам в США було заборонено володіти золотом в
монетарній формі. Розмін грошей на золото скасовувався.Девальвація дала можливість федеральним резервним банкам збільшити банкнотну емісію на 69% при тих самих золотих запасах, одначасно долар ставав більш дешевим для іноземців, що розширювало експортні можливості
Закон 1934 р. про срібло вимагав від казначейства купувати срібло в країні і за кордоном до тих пір, поки запас срібла не досягне 25% загального металевого запаса. На суму закупленого срібла випускались срібні сертифікати, які стали елементом грошової маси. Формально закон був прийнятий з метою розширення металевої бази грошового обігу, в дійсності ж казначейство допомогло підняти ціну на срібло, яка в 1932 р. впала до 25 центів за унцію. Казначейство, щоб досягти необхідної норми, скуповувало за ціною 64-90 центів за унцію все срібло, яке добувалось в США.
Офіційна ціна на золото (35 доларів за тройську унцію) довгий час була об'єктом державного регулювання США для підтримки незмінного золотого вмісту американської валюти. Проте до другої світової війни долар в якості резервної валюти використовувався головним чином країнами американського континенту, а в ролі міжнародної розрахункової та резервної валюти займав лише друге місце - після англійського фунта стерленгів.
В роки другої світової війни значно посилилось економічне та валютне становище США завдяки значному зростанню промислового і сільськогосподарського виробництва і незважаючи на те, що грошово-кредитна система США широко використовувалась для фінансування військових видатків. За роки війни грошова маса в обігу зросла до 103 млрд. дол. в 1945 р. проти 32.4 млрд. дол. в 1939 р., готівка за цей же період зросла в 4.6 раза ( з 5.7 млрд. дол. до 26.3 млрд. дол.), депозити банківської системи - приблизно в З рази (з 26.7 млрд. дол. до 76.8 млрд. дол.), а купівельна спроможність долара впала на 25%. Але інфляція в США була значно меньша, ніж у інших країнах. Це дало можливість США домогтися в 1944 р. офіційного визнання долара основною валютою світу. В 1944 р. Бреттон-вудською угодою була оформлена третя світова валютна система, яка існувала до 1976 р. Згідно цієї угоди, золото-девізний стандарт зберігався лише в міждержавних відносинах, статут створеного Міжнародного Валютного фонду зобов'язав членів МВФ здійснювати урядові операції з золотом тільки за офіційною ціною (35 дол. = 1 тройська унція) для підтримки незмінного вмісту американської валюти. Світова грошова система базувалась на нерозмінних кредитних грошах і проголошувався статус долара і фунта стерлінгів як резервних валют - особливої категорії конвертованих національних валют. що використовувались як міжнародні платіжні та резервні засоби.