У Франції нагляд за банками здійснюють декілька комітетів та комісій.Частина з них очолена керуючим Банком Франції, інші – міністром фінансів.
Нові тенденції у питанні нагляду за діяльністю банків пов’язані із створенням Європейського центрального банку (ЄБЦ - знаходиться у Франкфурті-на-Майні, Німеччина) як єдиного центру, що може емітувати євро і контролювати його пропозицію. ЄБЦ виконує усі функції, притаманні центральному банку і які поширюються на зону євро. Безперечно, перспективи євро тісно пов’язані з успіхом монетарної політики Європейського центрального банку та зі ступенем довіри до нього.
ЄЦБ разом із національними центральними банками країн-членів утворюють Європейську систему центральних банків (ЄСЦБ). Ящко ЄЦБ відповідає за рішення з питань монетарної політики в Євросоюзі, то національні центральні банки виконують рішення з питань монетарної політики ЄЦБ та здійснюють емісію.
Грошово-кредитна політика вплітається в канву загальноекономічної політики в рамках Європейського союзу шляхом розмежування міри відповідальності різних установ за проведення економічної політики.
Раз на рік Рада міністрів фінансів країн-членів ЄС визначає основні напрями економічної політики Союзу. Потому Рада здійснює нагляд за політикою різних гілок влади в аспекті її відповідальності схваленим основним напрямам. Рада правління ЄЦБ як колегіальний орган є підзвітною Європейському парламенту і Раді міністрів фінансів країн-членів ЄС. Грошово-кредитна політика ЄСЦБ – важливий орієнтир для визначення основних напрямів економічного розвитку кожної з країн ЄМС та процедур нагляду і контролю за їх реалізацією. На практиці взаємодія між різними гілками влади – монетарної (яку уособлює центральний банк) і виконавчої (яку уособлює уряд) - здійснюється шляхом участі члена або представника уряду в засіданнях керівних органів центрального банку, який є відповідальним за прийняття рішень.Складність місії ЄЦБ полягає в тому, що йому доводиться взаємодіяти з 11 незалежними органами фіскальної влади, які мають різні бюджетні цілі. А це унеможливлює традиційне балансування монетарної та фіскальної політики. Грошово-кредитна політика нової структури не має аналогій, тож попередній досвід є малопридатним. ЄЦБ змушений все починати заново, накопиючи базу знань про характер реакції реальної економіки на його грошово-кредитну політику.
Головною метою монетарної політики ЄЦБ є забезпечення цінової стабільності та сприяння економічній політиці Євросоюзу. Критерієм цінової стабільності і кінцевою метою монетарної політики є рівень гармонізованого індексу споживчих цін нижче 2% річних. За проміжну мету монетарної політики визначено річну процентну зміну грошової маси М3 у межах 4,5%. Щоб забезпечити досягнення проміжної та кінцевої мети монетарної політики, ЄЦБ використовує три групи спеціальних інстументів.
Перша група - процентні ставки, які оголошуються ЄЦБ для проведення власних операцій з комерційними банками.
Друга група – проведення різних видів кредитно-депозитних операцій на відкритому ринку з комерційними банками для підтримання іх ліквідності.
Третя - рівень обов’язкових резервів комерційних банків та контроль за його дотриманням. Обов’язкове резервування встановлене ЄЦБ на рівні 2% від обсягу залучених депозитів терміном до двох років. За залишки на рахунку обов’язкових резервів сплачуються відсотки.
Головним позитивним результатом монетарної політики для членів єврозони стало досягнення цілей цього етапу інтеграції: створення більш рівних можливостей для співробітництва та розвитку конкуренції всередині єврозони і підвищення загальної ваги країн Євросоюзу у світі.
Проблеми стабільності банківської системи та її можливості повертати вклади виникла на самих ранішніх етапах розвитку банківської справи. Перші спроби створення формальної системи страхування з участю державних влад відбулися ще в 1829 р. в США. Ці спроби успіху тоді не мали.
Наприкінці 19 ст. кооперативні банки Німеччини створили першу недержавну систему взаємного гарантування вкладів, яка успішно розвивалась і стала основою сучасної системи.
Вирішальне значення мало введення федеральної системи страхування депозитів в США в 1933 р. Дискусії з цього приводу точилися протягом 10 років. Було розглянуто приблизно 150 законопроектів. Інтерес до цього питання в США можна пояснити особливостями побудови банківської системи. В США існує багото тисяч дрібних та середніх банків, пізня порівняно з європейськими країнами централізація банкнотної емісії , численні банківські кризи. Створення Федеральної корпорації страхування депозитів (ФКСД) в умова[ світової економічної кризи мало визначальне значення для подальшого розвитку банківської системи США.
Досвід США в цьому питанні було використано для створення систем страхування в Канаді, Великобританії, Японії, Індії та деяких інших країнах(Додаток 3).
У деяких континентальних країнах Західної Європи (Нідерланди,Австрія, Швейцарія,Франція) розвиток пішов за німеціким шляхом недержавних міжбанківських систем гарантування.
Нині практично у всіх країнах існує та чи інша форма страхування депозитів, за допомогою яких вкладникам надаються гарантії повернення їх депозитів.При великому розмаїтті конкретних організаційних форм можно виділилити дві основні форми : американську та німецьку.
У США ФКСД користується незаперечним авторитетом у населення. Вкладники переконані, що корпорація тримає на контролі стан справ у кожній без винятку фінансово-банківській установі і в разі необхідності вживе заходи. ФКСД є державної корпорацією, яка працює під контролем Конгресу та федерального уряду при значному ступені самоуправління. ФКСД управляється Радою директорів. В її складі 5 членів.
В Німеччині держава не має будь якого прямого відношення до страхових фондів, які належать банкам- співучасникам. В ряді країн існують системи змішаного типу.
Участь банків у системі гарантування може бути обов язковою та добровільною, останне характерно для континентальних краї Західної Європи . В США ( для банків-членів Федеральної резервної системи) Великобританії, Канаді та Японії участь банків є обов’язковою.
Як правило, страхування розповсюджується на всі види депозитів, за виключенням міжбанківських, як юридичних так і фізичних осіб. Практично в усіх країнах існують ліміти відповідальності страхових фондів по вкладам. Ці ліміти можуть виражатися гранічною сумою застрахованого вкладу , процентом покриттям вкладу страхуванням Гранична сума залежить від достатку країни.
У США гарантія складає до 100 тис. дол. на 1 вкладника.Різні рахунки одного клієнта в банку сумуються, але рахунки в різних банках страхуються окремо.Встановлена в США гранична сума вкладу є найвишою в світі. Директива органів ЄС рекомендує страхувати вклади до 20 тис.євро, а для бідних країн ця сума складає 15 тис. євро.( В Україні - 500 грн.).
Часто страхова винагорода встановлюється у відсотках. Так, в Великобританії це співвідношення встановлено у 75%.
Акумуляція коштів банків для фінансування систем гарантування здійснюється або шляхом створення страхового фонду, або шляхом покриття банками фактичних витрат пропорційно сумам залучених депозитів. В США банки сплачують щорічні внески, які останнім часом зростають. Зараз вони складать 0,15% загальної суми депозитів. Згідно прийнятого закону ці внески не повинні пепревищувати 0,325%.ФКСД має право диференціювати ставку для банків, які знаходяться у різному фінансовому стані. Менш стабільні та більш ризиковані банки сплачують більш високі внески, ніж надійні та стабільні.
Фінансова участь держави може мати такі форми:
- надання страховому фонду всього або частини первісного капіталу для запуску системи ( Японія, Індія);
- регулярні внески до страхового фонду (Іспанія, Індія, Аргентина);
- держава забезпечує резервні кошти для підкріплення фонду ( в США законодавчо дозволено ФКСД позичати кошти у державіи до 3 млрд. дол.)
Кошти страхового фонду можуть бути інвестовані насамперед у державні цінні папери, переважно короткострокові. Іншою формою є відкриття рахунку в центральному банку. Деяка части активів фонду може бути використана для надання кредитів та участі у капіталі комерційних банків.Разом з цим, дохідність інвестування не є головним принципом.Головнішими є надійність та ліквідність.
При банкрутстві банку страховий орган виплачує в обумовлені строки страхове відшкодування вкладникам в обумовлені строки. Але, як правило, страхові органи разом з центральними банком намагаються не доводити справу до процедури банкрутства. Банкрутство банку, особливо великого негативно відбивається на стані усієї банківської системи. З цією метою страховий орган може надати кредити проблемним банкам, організувати злиття банків тощо. Це значно дешевше, ніж виплата страхового відшкодування.
Остання чверть сторіччя стала періодом глибоких змін у кредитних системах всього світу.Ці зміни насамперед пов’- язані із такими процесами:
-дерегулювання фінансових ринків;
-посилення ролі небанківських фінансово-кредитних інститутов;
-посилення конкуренції у банківській справі;