Для сучасної функціональної структури Банку Франції (малюнок 1) характерна централізація адміністративної влади в руках керуючого. Він і два його заступники призначаються директором ради міністрів Франції строком на 6 років без права відзиву і не можуть займати ці посади більше двох строків. Такий порядок призначення – свого роду гарантія незалежності центрального банку. Керуючий, вік якого не повинен перевищувати 65 років, приносить присягу Президенту республіки. Керуючий, який має широкі повноваження і права, здійснює керівництво Банком Франції, визначає загальні напрямки діяльності усіх його підрозділів. Він має право назначати службовців на всі посади в Банку, за виключенням директора філіалу Банка. Його кандидатуру він може лише запропонувати, а назначає на цю посаду міністр економіки і фінансів Франції.
Функції заступників керуючого Банком чітко розмежовані: один з них відповідає за питання грошової політики, інший – за адміністративні питання.
Керівництво Банком Франції здійснює Генеральна рада, до складу якої входить Рада по грошовій політиці, яка створена в 1993 році згідно Закону про Устав Банку Франції. Рада по грошовій політиці розробляє напрямки грошової політики і слідкує за динамікою грошової маси і її агрегатів; визначає порядок проведення Банком Франції позичкових, облікових, заставних, валютних операцій, угод із зворотнім викупом, надання гарантій по даним видам операцій; встановлює параметри політики обов’язкових резервів.
До складу Ради по грошовій політиці входять Керуючий Банком Франції (керуючий Ради), 2 його заступники і 6 висококваліфікованих спеціалістів в галузі грошово-кредитних проблем, фінансів і економіки, які призначаються радою міністрів країни, їх кандидатури представляють керівники палат парламенту і голова Економічної і соціальної Ради. Строк повноважень кожного члена даної Ради (окрім керуючого і його заступників) визначається жеребкуванням: для двох представників встановлюється строк в 3 роки, для двох інших -–6 років і для двох останніх – 9 років. Члени Ради не можуть бути призначені на другий строк, за виключенням лише представників, які здійснюють свої повноваження на протязі трьох років.
Рада по грошовій політиці скликається за ініціативою його голови (керівника Банку Франції) один раз на місяць. Рішення Ради мають силу закону при наявності не меньше 2/3 його членів. При відсутності кворуму Раду по грошовій політиці скликають повторно, і тоді рішення може бути прийнято простою більшістю голосів. При рівному числі голосів “за” і “проти” вирішуючим є голос голови.
В засіданнях Ради мають право прийняти участь прем’єр-міністр і міністр економіки і фінансів, але без права голосу, але вони можуть запропонувати на обговорення Ради любий проект рішення.
В Генеральну раду окрім членів Ради по грошовій політиці входять представник Державного казначейства (який призначається радою міністрів Франції) і представник від службовців Банку Франції, які обираються строком на 6 років.
Головою Генеральної ради є керуючий Банку Франції, який визначає порядок дня засідання Ради. В компетенцію Генеральної Ради входить:
- розгляд загальних питань керівництва Банком, в часності, кадрової політики і штатного розкладу;
- прийняття бюджету Банка і вияснення змін до нього;
- складання і затвердження балансового звіту;
- розробка проекту використання прибутку;
- визначення дивідендів, які відраховуються державі, інше.
Керуючий Банку Франції має і ряд повноважень, які надаються йому Генеральною радою: він може самостійно встановлювати порядок інтервенційних операцій і розмір процентних ставок; від імені Генеральної ради керуючий щорічно представляє президенту Франції звіт про діяльність Банку. Рішення Ради, які приймаються більшістю голосів, мають силу лише при участі в засіданнях не менше 7 її членів.
Специфічним для Генеральної ради є та обставина, що на її рішення здійснює великий вплив фінансовий інспектор, який призначається міністром економіки і фінансів і представляє в Банку Франції уряд країни. Фінансовий інспектор може приймати участь в засіданнях Державної ради і має право оскаржити її рішення або настоювати на повторному слуханні яких-небудь питань.
На засіданнях Генеральної ради присутні також 2 аудитора, які призначаються Радою для проведення перевірки фінансових звітів Банку Франції.
Організаційна структура Банку Франції представлена центральними підрозділами в Парижі і розгалудженою мережею філій (212), які розташовані по всій країні. Кожну філію очолює директор, які призначається міністром економіки і фінансів за пропозицією керуючого Банку Франції. При кожній філії є консультативний орган – рада, кількість радників в якій (з числа відомих підприємців) складає від 6 до 17 осіб в залежності від розмірів філії. Призначення радників строком на 3 роки здійснюється Генеральною радою з рекомендації керуючого Банка Франції. Радники зобов’язані надавати директору філіалу інформацію про стан і перспективу економічної діяльності в даному регіоні і надавати відповідні рекомендації.
В функції філій входить: випуск банкнот в обіг; обслуговування клієнтури, наприклад по операціях з цінними паперами; організація клірингових розрахунків через розрахункові палати; збір інформації про діяльність кредитних установ; оцінка банківських ризиків; консультування підприємств з питань фінансового аналізу і експертизи; збір і аналіз економічної і фінансової інформації на регіональному рівні за допомогою коньюнктурних досліджень в різних галузях економіки.
Таким чином, організаційна структура, яка склалася в Банку Франції, забезпечує виконання тих задач, які на нього покладені. Цьому сприяє збільшення ступеню незалежності центрального банку, яке досягнуто завдяки прийнятому в 1993 році Закону про Устав Банка Франції.
Банк Франції виконує всі основні функції центрального банку, а в деяких випадках, в певні періоди він виконує більш специфічні економічні функції.
Так він має функціїї, які не виконують центральні банки інших країн. Цей банк веде рахунки приватних осіб – поточні та по цінним паперам. Це склалося історично, коли Банк Франції був приватним кредитним інститутом. Вказана діяльність банка обмежена статутом 1993 року, який прямо забороняє йому відкривати нові рахунки. Нині Банк Франції веде біля 80 тис. рахунків приватних осіб, причому половина з них належить службовцям банку або його пенсіонерам. Через свої філії банк може надавати кредити приватним особам переважно під заставу цінними паперами, надає деякі інші види послуг приватним особам.
Цей банк на відміну від інших центральних банків до 1945 року не приймав активної участі у грошово-кредитному регулюванні. Резервування комерційними банками коштів у Банку Франції було введено після другої світової війни. Саме тоді вплив Банку на комерційні банки значно посилився.
З 1991 року органами законодавчої влади на Банк Франції покладено зобов’язання вести справи комісій із надзаборгованності приватних осіб. До функцій філій банку входить укладання переліка боргів та доходів осіб,що мають надхзаборгованність.За цими справами філії ведуть спеціальну картотеку – файл сумнівного погашення кредитів, що надані приватним особам.
Банк Франції веде й інші картотеки.Центральна служба з ризиків реєструє всі кредити, які надані на суми, що перевищують встановлений рівень, прострочену заборгованість по виплатам до Фонду соціального страхування та до Фонду субсідій. Картотека ведеться за типами кредитів, секторами економіки, та регіонами. Цією інформацією можуть користуватися як державні органи, так і банки та небанківські установи.
Банки другого рівня
Основу банківської системи Франції складають комерційні банки - банки універсального типу. Після Другої Світової війни було націоналізовано 4 найбільших депозитних банки. Після того , як у 1966 році два з них злилися, на чолі французьких депозитних банків за сумою балансу стоять: “Банк Насіональ де Пари”, “Сосьєте Женераль”, “Креди Лионне”. Завдяки державним гарантіям ці банки сконцентрували більше половини поточних рахунків підприємств, операцій з цінними паперами, 67% депозитів та кредитів. Мають біля 6 тис. філій. На їх долю припадає більше 40% сукупного балансу зареєстрованих банків.
У лютому місяці 1982 року було націоналізовано ще 36 банків з 90 філіями.
В середині 80-х років на державний банківський сектор припадало більше 80% депозитів та кредитів. Під впливом та за участю держави відбувався і процес концентрації капіталу у банківській сфері Франції. Так у 1966 р. державою було зформовано найпотужніший комерційний банк у країні завдяки злиттю державного Коммерс та Індустрі та Національного відділення врахування векселів у Парижі. Таким чином було створено Національний банк Парижу (БНП). Лише з другої половини 1980-х років, виходячи з економчної ситуації в країні, французський уряд прийняв п’ятирічну програму приватизації у банківській сфері (закони 1986 та 1987 рр.).
Починаючи із 70-х років у французській банківській системі відбувалося зростання чисельністі кредитних інститутів, що пояснювалося створенням спеціалізованих кредитних установ, а також збільшенням кількості філій іноземних банків, працюючих у Франції (33 у 1946,64 у 1972, біля двохсот наприкінці 90-х років). До цього часу мала місце зворотня тенденція, так в 1946-72 рр. кількість банківських установ зменшилась, що пояснювалось закриттям дрібних регіональних банків, місце яких займали відділення великих банків.
До другої світової війни французські комерційні банки не мали обмежень у виконанні банківських операцій. Згідно з законом 1945 року було офіційно проведено розподіл комерційних банків на 3 групи у відповідності до характеру операцій: депозитні, фондові (інвестиційні ,або ділові), банки довгострокового та середньострокового кредиту.
Банки відрізнялися не тільки своїми активними операціями, а й структурою пасивів. Так, у банків другої та третьої групи питома вага власного капіталу становила більше 20%, тоді як у депозитних банків - 2%.