Смекни!
smekni.com

Фінансове право України, Шкарупа (стр. 53 из 63)

Протилежним підходом є розгляд юридичної відповідальності в ретроспективному аспекті.

Ретроспективна відповідальність передбачає встановлену законом міру державно-владного впливу, що застосовують до суб'єкта правопорушення. Сутність юридичної відповідальності в ретроспективному змісті (на відміну від позитивного) визначає державний примус. Юридична відповідальність виконує функцію гаранта дотримання приписів правових норм, реалізації суб'єктивних прав і виконання юридичних обов' язків учасниками правовідносин.

Порушенню фінансового законодавства притаманні обов'язкові ознаки: 1) антисоціальний характер, що знаходить прояв у суспільній небезпечності (якщо правопорушення є злочином, передбаченим Кримінальним кодексом) або суспільній шкідливості; 2) протиправність; 3) винність; 4) караність.

Антисоціальний характер є матеріальною та необхідною ознакою порушень фінансового законодавства. Діяння, що порушують норми фінансового права, чинять шкоду нормальному здійсненню фінансової діяльності держави та місцевого самоврядування і підривають економічну систему держави.

Протиправність вказує на передбачуваність конкретного діяння в актах фінансового законодавства. Протиправність слід розглядати, як юридичну оцінку антисоціального характеру діяння з боку законодавця, що закріплена в нормах фінансового права. М.П.Кучерявенко вважає, що положення п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України щодо визначення виключно законами засад окремих видів юридичної відповідальності слід поширити також і на засади відповідальності за порушення фінансового законодавства.

Винність як ознака правопорушення вказує на наявність суб' єктивного зв' язку між протиправним діянням і його наслідками та особою, яка вчинила таку дію або бездіяльність у формі умислу чи необережності.

Караність є ознакою, яку логічно зумовлено антисоціальним характером правопорушення, негативною оцінкою з боку суспільства та безпосередньо випливає з його протиправності.

Теоретичне дослідження правової природи порушень фінансового законодавства, а також безпосередньо практичні потреби застосування відповідальності за їхнє вчинення вимагають законодавчого закріплення об' єктивних і суб' єктивних ознак цих правопорушень. Сукупність передбачених законом юридичних ознак, які визначають вчинене діяння правопорушенням, охоплено таким теоретичним поняттям як склад правопорушення. Однак, для надання характеристики правопорушення необхідно визначати родовий об'єкт фінансових правопорушень. А при цьому слід враховувати, що система фінансового права розглядається як сукупність фінансово-правових інститутів, що охоплюють відокремлені групи специфічних фінансових правовідносин. Отже, склади фінансових правопорушень законодавчо відображені в різних галузях законодавства та передбачають відповідальність за порушення, податкового, валютного, митного, банківського, бюджетного законодавства і т.д. Внаслідок цього більш детальне розкриття складу правопорушення надається при висвітленні загальної характеристики відповідальності за порушення фінансового законодавства в п.4 цього розділу.

Окремі види юридичної відповідальності є невід' ємними елементами різних галузевих режимів правового регулювання. Спробуємо надати характеристику окремих галузей щодо відповідальності за порушення фінансового законодавства та скоєння правопорушень, що посягають на фінансову систему України.

12. Адміністративна відповідальність за порушення фінансового

законодавства.

На сучасному етапі розвиту суспільства в Україні законодавець ставить за мету описати якомого більше адміністративних проступків, які прямо чи опосередковано можуть зашкодити фінансовій системі нашої держави. Основний масив складів адміністративних правопорушень сконцентрований у Главі 12 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка має назву «Адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницької діяльності». Деякі склади перетинають спільні проблеми на стиках фінансів, підприємництва, приватизації, обігу цінних паперів тощо. Розглянемо докладніше деякі склади адміністративних проступків щодо зазначених питань:

Статтею 162 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за незаконні скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави. Безпосереднім об'єктом цього проступку є кредитно-фінансова система України в сфері законних операцій з валютними коштами. Національний банк України є головним органом валютного регулювання , він видає генеральні та індивідуальні ліцензії на здійснення операцій з валютними коштами. Об' єктивна сторона правопорушення може виявитись в таких незаконних (без відповідного дозволу НБУ) формах: 1) скуповування; 2) продажа; 3) обмін; 4) використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави. При цьому в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.04.1997р. за № 5 «Про практику застосування судами законодавства щодо порушення правил про валютні операції», наведений перелік незаконних валютних операцій є вичерпним, тому інші операції з валютними коштами, які не вказані в диспозиції ст. 162 КУАП (розмін, позика, дарування, передача за заповітом або отримання валютних коштів в порядку успадкування) не містять склад правопорушення, передбаченого цією статтею. Разом з цим отримання відсотків валютними коштами по договору позики необхідно вважати як використовування їх в якості платежу за надану послугу. Порушення правил про валютні операції слід вважати закінченим з моменту здійснення відповідної незаконної угоди з валютними коштами, в процесі якої відбулась їх повна або часткова передача іншій особі. Суб' єктивна сторона проступку характеризується виною в формі прямого умислу. Винна особа розуміє, що вона порушує правила про валютні операції, і бажає укласти незаконну угоду, предметом якої є валюта. Суб' єктом проступку можуть бути громадяни України (приватні та посадові особи), іноземні громадяни, особи без громадянства, які н момент здійснення проступку досягли шістнадцяти років.

Статтею 164-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за ухилення від подання декларації про доходи від заняття кустарно-ремісничим промислом, іншою індивідуальною трудовою діяльністю чи про інші доходи, що оподатковуються прибутковим податком, та в інших випадках, коли подання декларації передбачено законодавством, або несвоєчасне подання декларації, чи включення до неї завідомо перекручених даних. При застосуванні даної статті необхідно враховувати суттєві зміни, які відбулись в податковому законодавстві України Ці зміни мають пряме відношення до дотримання вимог законодавства щодо обов' язкового надання громадянами декларацій про доходи у встановленому порядку. Для визначення складу правопорушення по цій статті необхідно мати на увазі, що податкове законодавство зобов' язує громадян у встановлені терміни після закінчення календарного року подати до податкового органу за місцем проживання декларацію про суму сукупного доходу, отриманого як за основним, так неосновним місцем роботи. Суб' єктами правопорушення за діючим законодавством є всі громадяни - фізичні особи, що займаються підприємництвом, громадяни, що отримали доход від інших форм трудової діяльності, що не враховується за місцем основної роботи, інші особи, які за законом зобов' язані надавати декларації про свої доходи. Склад правопорушення свідчить про те, що порушення, як правило, є умисним діянням, але вина в деяких випадках може бути і в формі необережності.

Статтею 164-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за приховування в обліку валютних та інших доходів, непродуктивних витрат і збитків, відсутність бухгалтерського обліку або ведення його з порушенням установленого порядку, внесення неправдивих даних до фінансової звітності, неподання фінансової звітності, несвоєчасне або неякісне проведення інвентаризацій грошових коштів і матеріальних цінностей, порушення правил ведення касових операцій, перешкоджання працівникам державної контрольно-ревізійної служби у проведенні ревізій та перевірок, невжиття заходів щодо відшкодування з винних осіб збитків від недостач, розтрат, крадіжок і безгосподарності. Правопорушення, вказане в цій статті, посягає на фінансові інтереси держави. Відповідно до п.1 ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування» Платники податків і зборів (обов' язкових платежів) зобов' язані: 1) вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені законами; 2) подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов' язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов' язкових платежів); 3) сплачувати належні суми податків і зборів (обов' язкових платежів) у встановлені законами терміни; 4) допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов' язані з утриманням об' єктів оподаткування, а також для перевірок з питань обчислення і сплати податків і зборів (обов' язкових платежів). Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерським обліком є процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень. Отже, ст.164-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність за порушення встановленого порядку ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Суспільні відносини, що встановлюють зазначений порядок, складають об' єкт посягання зазначеного проступку. З об' єктивної сторони це правопорушення може бути виражено в таких діях або бездіяльності: - не відображення в обліку валютних та інших доходів, непродуктивних витрати та збитків;- відсутність бухгалтерського обліку або ведення його з порушенням встановленого порядку;- внесення неправдивих даних в фінансову або статистичну звітність;- ненадання фінансової звітності;-несвоєчасне або неякісне проведення інвентаризації грошових коштів та матеріальних цінностей; - порушення правил ведення касових операцій. Під фінансовою звітністю слід розуміти бухгалтерську звітність, яка містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. При вивченні документів про фінансовий стан підприємства слід враховувати, що у зв' язку з прийняттям Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні») 05.04.2001р.