Юридична відповідальність за порушення у сфері економіки (Жорін) (стр. 13 из 50)

17. Марчук Є. П’ять років української трагедії. — К., 1999.

18. Матишевський П. С. Преступления против собственности и смежные с ними преступления. — К., 1996.

19. Навроцький В. Злочини проти власності: Лекції. — Л., 1997.

20. Опришко В. Ф. Проблеми вдосконалення законодавчого регулювання економікою України // Правове регулювання економіки: Збірник. — К.: КНЕУ, 2000. — Вип. 1.

21. Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. ст. 192 із змінами, внесеними постановами № 1009 від 27 серпня 1996 р., та № 34 від 20 січня 1997 р. // ЗП. — 1996. — № 6.

22. Про практику застосування судами України законодавства у справах розкрадання державного та колективного майна. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 вересня 1981 р. № 7, з наступними змінами // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України...,С. 81—87; Юридичний вісник України. — 1998. — 15—21 січня.

23. Романцев М. Мне снизу видно все — ты так и знай // Сегодня. — 2000. — 4 февраля.

24. Указ Президента України «Про комплексну цільову програму боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки» № 837/96 від 17.09.1996 р.

25. Указ Президента України «Про національну програму боротьби з корупцією» № 319/97 від 10 квітня 1997 р.

26. Цивільне право: Підруч.: У 2 ч. / Ред. кол. Д. В. Бодрова та ін. — К.: Вентурі, 1997. — Ч. 1.

27. Шнайдер Г. Криминология. — М.: Прогресс, 1994.

ТЕМА 3

Правопорушення у сфері господарської діяльності

Питання 1. Загальні положення про правопорушення в галузі господарської діяльності.

Питання 2. Протидія законній підприємницькій діяльності.

Питання 3. Фіктивне підприємництво.

Питання 4. Використання або незаконне збирання з метою використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, та розголошення комерційної таємниці.

Питання 5. Приховування стійкої фінансової неспроможності та фіктивне банкрутство

3.1. Методичні поради

Під час вивчення даної теми курсу необхідно спершу ознайомитися з чинним законодавством, що регулює суспільно-економічні відносини у сфері господарської, підприємницької діяльності в Україні. У навчальному посібнику висвітлено окремі проблеми юридичної відповідальності за найбільш поширені правопорушення, пов’язані з початком підприємницької діяльності, та на стадії її завершення.

Разом з тим, доцільно звернути особливу увагу на кваліфікацію суб’єктів цієї групи правопорушень. Зокрема, протидію законній підприємницькій діяльності чинять не тільки суб’єкти, передбачені VII розділом Кримінального кодексу, але й посадові особи. Це зумовлює необхідність уміти відрізняти розглядувані правопорушення від злочинів, що скоюються у сфері службової діяльності (розділ XVII ККУ).

Ознайомлення з положенням Закону України «Про державну службу в Україні» та відповідними статутами і інструкціями сприятиме чіткому розмежовуванню студентами злочинів та інших правопорушень і тим самим забезпечить правильний вибір виду юридичної відповідальності.

Навчальний курс зосереджує основну увагу на об’єктивній та суб’єктивній сторонах складу злочинів та правопорушень. Інші аспекти розглядаються детальніше в процесі вивчення курсів кримінального, цивільного, адміністративного та господарського права.

Питання 1. Загальні положення про правопорушення в галузі господарської діяльності

Перехід України до ринкової економіки привів до нечуваного зростання суспільно-економічної діяльності в різних формах господарської, підприємницької діяльності. Офіційно зміст і характер цих суспільних відносин було визначено прийнятими 1991 року (одними з перших у суверенній Україні) законами «Про підприємництво», «Про власність», «Про підприємства в Україні», а також Конституцією України.

Під господарською діяльністю визнається будь-яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, речовій або нематеріальній формах, якщо безпосередня участь такої особи в організації даної діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю розуміють зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через агента, довірену або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи [4].

Закон від 7 лютого 1991 року «Про підприємництво» проголошує, поряд з іншими принципами, свободу підприємницької діяльності. Проте ця свобода не може бути безмежною, перед-
усім на користь самим підприємцям і повинна — відповідно до Конституції України — не приносити шкоди інтересам інших громадян, суспільству в цілому та державі. Підприємці мають також організовувати свою діяльність таким способом, щоб не порушувати законних прав і інтересів своїх партнерів.

Якби ці положення дотримувалися всіма учасниками підприємницької діяльності, то інститут юридичної відповідальності виконував би роль потенційного важеля.

Та реальність у цьому аспекті виявилася зовсім іншою. Позбавившись тоталітарного режиму та командної економіки, значна кількість громадян, причетних до державного та приватного сектору економіки, м’яко кажучи, недостатньо свідомо поставилася до свого конституційного та законодавчого обов’язку дотримуватися взятих на себе громадських зобов’язань не допускати злочинів та інших правопорушень, своєчасно та в повному обсязі сплачувати податки, компенсувати спричинені збитки тощо. Про стан справ та рівень юридичної відповідальності суб’єктів господарювання може свідчити тільки той факт, що сума боргу підприємств, що взяли кредит під гарантії уряду на 2000 рік, становила 885,93 млн доларів США. І виплачувати кредити ніхто не поспішає.

У підприємницькій, або господарській, діяльності переважають цивільно-правові відносини, для яких характерна рівність волі сторін. Тому й регулювання, захист господарських правовідносин у контексті юридичної відповідальності здійснюється, переважно, засобами цивільно-правової відповідальності.

Разом з тим, практика свідчить, що ефективна підприємницька діяльність можлива тільки за наявності системи адміністративного регулювання та захисту прав власності суб’єктів господарської діяльності заходами кримінального закону.

Конкретизуючи й доповнюючи норми цивільного права, адміністративно-правові акти визначають статус суб’єктів підприємництва, їхні права та обов’язки, механізм регулювання цих прав й обов’язків органами управління (у тому числі з питань захисту прав суб’єктів власності). Зокрема, статтях 12 та 13 Закону України «Про підприємництво» визначають умови здійснення господарської діяльності, взаємодії підприємців і держави та гарантії захисту їхніх майнових та інших прав з боку держави. Норми адміністративного права, визначаючи сферу свободи соціального індивіда в інтересах суспільства, одночасно створюють і відповідний режим щодо захисту його прав. У межах цього режиму слід розглядати положення глави 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення, в якій закріплено та визначено порядок реалізації права фізичних і юридичних осіб на оскарження й опротестування постанов, рішень адміністративних органів та їхніх посадових осіб, порядок перегляду справ, наслідки скасування постанов тощо.

Якщо інші форми захисту не задовольнили їхні вимоги щодо відновлення порушених прав, визначення виду та змісту юридичної відповідальності винної особи, громадяни і суб’єкти підприємницької діяльності можуть апелювати до судового виду захисту.

Отже, юридичну відповідальність можна розглядати як визначений законодавством засіб забезпечення правомірної поведінки суб’єктів господарської діяльності, належного виконання ними своїх обов’язків та боротьби з правопорушеннями.

Юридична відповідальність настає тільки на підставі виникнення правовідносин між державою та суб’єктом правопорушення (зокрема цивільно-правових відносин), який своїми діями вчинив шкоду конкретному суб’єкту господарської діяльності. Об’єктивною умовою юридичної відповідальності є наявність у юридичної особи правоздатності, яка виникає з моменту її державної реєстрації або реєстрації її статусу. Тільки тоді можна говорити про цивільну дієздатність суб’єкта господарювання, тобто здатність набувати такої категорії прав і відповідати за зобов’язання, що виникають у процесі господарської діяльності.

Отже, якщо громадянин чи група громадян, що вирішили спільно провадити підприємницьку діяльність, офіційно не зареєструвалися у відповідному державному органі, то їхнє утворення не може розглядатися як суб’єкт підприємницької діяльності. А тому вони не мають права розраховувати на юридичний захист із боку держави, бо є суб’єктами правопорушення й підпадають під юридичну відповідальність.

Загалом, усі законодавчі норми, що приписують, визначають порядок проведення підприємницької чи господарської діяльності, несуть елемент юридичної відповідальності особи правопорушника. Держава та інші суб’єкти господарювання зацікавлені у встановленні чіткого правопорядку та у високій правовій дисципліні.

Підсистемою цього правопорядку є низка законів, що визначають кримінальну відповідальність за злочини у сфері підприємницької діяльності. Треба зауважити, що перехід до ринкової економіки значно розширив сферу захисту економічних суспільних відносин кримінальним законом.

Існування більшості з чинних нині 36 законів, статей VII розділу Кримінального кодексу України було неможливе за часів командно-адміністративної економіки. Вони передбачають, зокрема, такі склади злочинів: порушення правил зайняття господарською та банківською діяльністю стаття 202, зайняття забороненими видами господарської діяльності стаття 203, фіктивне банкрутство стаття 218, незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків стаття 208 тощо.