Смекни!
smekni.com

Юридична відповідальність за порушення у сфері економіки (Жорін) (стр. 35 из 50)

Нічого нового, окрім організаційних заходів, вищезазначений закон не привносить, розмиваючи, натомість, силу кримінального закону. Унаслідок неадекватного розуміння цього феномена правильне з погляду формальної логіки, але відірване від реальності визначення «організованої злочинності» призвело до того, що такою стали вважати будь-яке угрупування молоді, що під впливом алкоголю чи наркотиків домовилися пограбувати кіоск. Саме тому Головне управління боротьби з організованою злочинністю щорічно доповідає про викриття тисяч організованих злочинних угрупувань. Зокрема, за даними МВС, 2001 року виявлено 1166 злочинних угрупувань та 4673 особи, що скоїли злочини в їхньому складі. Але формально і домовленість трьох старих селянок, щоб четверта продавала молоко від їхніх корів у місті, можна розглядати як злочинне угрупування для незаконного здійснення підприємницької діяльності.

20 вересня 2002 року на Першому Національному телеканалі демонстрували відеозапис від 13 вересня 2002 року щодо факту доставки до штабу партії «Батьківщина» великої суми доларів з одного з 16 відомих органам МВС незаконних центрів конвертування валюти, що нібито фінансували виборчу кампанію Ю. Ти­мошенко. То чому ці центри не було викрито, а причетних осіб не притягнуто до кримінальної відповідальності ще 4—5 місяців тому? І які збитки завдали ці центри кредитно-фінансовій системі держави за цей час? Таку практику затягування застосування юридичної відповідальності можна вважати потуранням організованій злочинності. Ситуація, коли держава не реагує адекватно на кожний випадок порушення закону, і є корупцією.

Нинішньому судочинству майже невідома практика застосування заходів кримінальної відповідальності до осіб, причетних до фіктивного збанкротування державних підприємств із метою їх подальшої приватизації за безцінь. Це незважаючи на те, що скоєння такої протиправної діяльності здійснюється не однією людиною. Майже 10 років такі злочини кваліфікувалися тільки як порушення адміністративних актів щодо порядку приватизації.

Газета «Вечерние вести» від 20 лютого 2002 року (№ 25 (721)) надрукувала статтю «Украинская мафия — мировой лидер в торговле оружием, наркотиками и людьми». У ній підкреслюється, що 1998 року в Україні діяло 1157 злочинних угрупувань (для порівняння — у Російській Федерації їх нараховували 12,5 тис.), за період 1992—1998 років було викрадено майже третину запасів зброї та боєприпасів від часів СРСР та продано за кордон, що принесло злочинцям близько 34 млрд доларів. У цій статті та у виступах на міжнародній Європейській конференції від 17—19 вересня 2002 року щодо боротьби з торгівлею людьми та сексуальною експлуатацією жінок, підкреслюється, що Україна входить у трійку держав, що лідирують у справі насильницького вивезення жінок за кордон для зайняття проституцією. Наводяться дані — більше 500 тис. громадянок України перебувають у такому становищі тільки в Туреччині, Греції і Голландії.

Разом з тим, немає фактів щодо того, щоб відповідні правоохоронні структури України порушували за цими приводами кримінальні справи, викривали осіб, причетних до работоргівлі та притягували їх до кримінальної відповідальності. Не треба бути висококваліфікованим юристом, щоб передбачити наявність організованого злочинного зв’язку між окремими особами керівництва Ради національної безпеки і охорони, ДМСУ, СБУ, Збройних та Прикордонних військ України, за допомогою якого і здійснюється викрадення та вивезення за кордон такої кількості зброї (залізничні ешелони та вантажні судна неможливо не помітити).

Неодноразово з депутатськими запитами зверталися до Генеральної прокуратури члени Комісії Верховної Ради з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, особисто народний депутат Г. Омельченко з викладенням конкретних фактів та причетних осіб. Але навіть такі авторитетні джерела з невідомих причин не стають приводами для порушення кримінальних справ та активізації справжньої боротьби з організованою злочинністю.

Як висновок — законодавчої бази для боротьби з будь-якими видами правопорушень у державі досить, але міжкланові, корпоративні, мафіозні інтереси перебуваючих у офіційній та нелегальній (кримінальній) владі осіб не дозволяють реалізуватися правовим інститутам, вимогам своєчасного застосування відпо­відного виду юридичної відповідальності.

Ситуація така, що не тільки судова гілка влади працює неефек­тивно, але й структури виконавчої влади не використовують правовий важіль для наведення правопорядку в державі.

Підкреслимо, що в Програмі та методичних вказівках до вивчення курсу «Юридична відповідальність за правопорушення у сфері економіки» до кожної теми наведено питання щодо пер­спектив розвитку законодавства. У даному методичному посібнику ці питання не розглядаються. Передбачається, що з часом, за поступового розвитку суспільно-економічних відносин, будуть змінюватися адекватно і правові інститути, норми адміністративного, цивільного, кримінального, трудового та інших галузей права. Ознайомлення з цими новими нормативними документами, їхній правовий аналіз — і буде становити завдання як для викладачів, так і для студентів.

Разом з тим, посібник містить основні нормативні документи — закони, укази Президента України про Національну концеп­цію і Програму боротьби з організованою злочинністю і корупцією. Предметне знайомство з цими документами дозволить май­бутнім юристам усвідомити ставлення керівництва держави до цього негативного суспільного феномена, прослідкувати, як реалізовувалися організаційні заходи відносно його подолання в конкретні періоди становлення української державності, та самостійно визначитись щодо обґрунтованості підстав звинувачення України міжнародною спільнотою в неефективності боротьби з корупцією.

Підсумовуючи, уважаємо за доцільне наголосити, що корупція, як негативне суспільне явище, не може існувати без державного апарату. Її не слід розглядати як різновид злочину. На наш погляд, це політико-правова оцінка стану правової свідомості, законослухняності співробітників окремого відомства або державного апарату в цілому.

Подолання цього явища неможливе в умовах, коли посадові особи у відомстві, регіоні або в державі мають незаконні джерела збагачення.

Найбільш ефективним юридичним засобом боротьби з корупцією є кримінальний закон, зокрема закони про злочини в службовій сфері. Зрозуміло, що профілактика цього негативного су­спільного явища повинна здійснюватися і засобами адміністратив­но-правовими, дисциплінарними. Але необґрунтованою є позиція, коли кримінальний закон розмивається, підмінюється адміністративними документами, що виготовляються особами, визна­ними як потенційні суб’єкти корупційних діянь.


Питання 4. Правове визначення організованої злочинної діяльності

Актуальність проблеми посилення боротьби з організованою злочинністю є загальновідомою для теорії і практики роботи правоохоронних органів України. Розв’язання цієї проблеми часто турбує, насамперед, практиків, адже залежно від визначення правознавцями, кримінологами і соціологами суті та поняття організованої злочинності, можна виявити ознаки і, безпосередньо, самі злочини, які до неї належать.

Панівною є думка, що поняття організованої злочинності, як і злочинності загалом, є не кримінально-правовим, а кримінологічним, з чим варто погодитися. Проте слід нагадати, що більшість кримінологічних категорій ґрунтується на кримінально-право­вому понятті злочину. Тобто, до сукупного тлумачення злочинності кримінологи відносять лише ті діяння, які мають кримінально-правові ознаки. Виникає питання, чи слід у розумінні поняття «організована злочинність» виходити з того, що воно охоплює такі самі злочини, що й категорія «злочинність» загалом, чи йому притаманні специфічні ознаки.

В Україні, як і в Росії, поширилося уявлення, згідно з яким злочини, що належать до сукупності «організована злочинність», відрізняються від інших організаційними формами їх вчинення. Відповідно до цього погляду вони ідентифікуються через визначення нових форм співучасті, що мають більший ступінь організованості. Ця позиція знайшла відображення і в новому Кримінальному кодексі України, у статті 28 якого визначено такі чотири форми співучасті:

· група осіб;

· група осіб за попередньою змовою;

· організована група та злочинна організація, де також визначено ознаки цих форм, які є переважно організаційними, і лише стосовно злочинної організації, названо деякі змістовні ознаки вчинених злочинів: тяжкі або особливо тяжкі;

· керівництво чи координація злочинної діяльності інших осіб; забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

У статті 27 ККУ поняття «організатор злочину» значно розширено функціональними ознаками діяльності такої особи: утворення організованої групи чи злочинної організації або керівництво нею, або забезпечення фінансування, чи організація прихо­вування злочинної діяльності згаданих угруповань. Крім того, до Особливої частини Кодексу долучено окремий склад злочину «Створення злочинної організації» (стаття 255), в якому, крім згаданих дій, передбачено відповідальність за організацію, керівництво чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення важелів організаційного, матеріального забезпечення чи координації злочинної діяльності даних об’єднань. Залишаючи поза розглядом обґрунтованість названих трансформацій інституту співучасті, можна дійти висновку, що новий Кримінальний кодекс України стосовно злочинів, що належать до поняття «організована злочинність», визначив особливі організаційні форми вчинення останніх, відніс до їх кваліфікації функціональні (організаційні, координаційні, забезпечувальні) дії відносно злочинних угруповань, а змістовні ознаки злочинів (крім деяких, що скоюються злочинною організацією) не назвав.