Юридична відповідальність за порушення у сфері економіки (Жорін) (стр. 33 из 50)

В Указі Президента України від 10 квітня 1997 року «Про Національну програму боротьби з корупцією» підкреслюється, що незважаючи на вжиті в останні роки заходи, зрушень у позитивний бік у цій справі не намітилося. А на засіданні Координаційного комітету боротьби з корупцією і організованою злочинністю 16 лютого 1998 року Президент України підкреслив, що на обліку в органах внутрішніх справ перебуває приблизно дві з половиною тисячі стійких злочинних угрупувань. З них 115 — бандитські, а 95 мають міжнародні зв’язки. Разом з тим, було поставлено питання, що заважає заарештовувати цих бандитів і відправляти до суду і тюрми? Сам Президент і народ України чекає відповіді вже майже 5 років.

А причина організованої та іншої злочинності полягає в неефективній діяльності судової влади та незастосування юридичної відповідальності в системі всіх державних органів.

Аналіз складених 2001 року 6902 адміністративних протоколів про корупційні дії, показує, що в органах та підрозділах внутрішніх справ майже 60 % припадає на адміністративні протоколи, з них 83 % складено на державних службовців різних рангів, 17 % — на депутатів різних рівнів. До суду направлено 3712 адміністративних протоколів, у тому числі 2972 — на державних службовців, 459 — на депутатів. Це беззаперечний доказ, що перебування при владі розбещує людину й потрібні заходи, щоб забезпечити чистоту моралі та відданість Україні.

На сьогодні корупцією вражені вищі рівні галузевого управління та органів самоврядування. Вже не викликає подиву арешт відповідальних осіб галузевих відомств, звинувачення їх у хабарництві, значних посадових розкраданнях, одержанні незаконної винагороди з подальшим приховуванням особистих доходів тощо.

Разом з тим, треба враховувати, що порівняно незначна кількість виявлених фактів хабарництва та їх розкриття частково пояснюється традиційно високою латентністю цього виду злочину, його виявлення, а також наявністю певних недоліків діяльності оперативних підрозділів МВС і СБУ, невисоким рівнем оперативної розробки хабарників та недостатнім використанням технічних засобів. Це ускладнює процесуальне закріплення факту вчинення злочину. Саме тому при загальній тенденції збільшення виявлених фактів корупції удвічі кількість кримінальних справ, закінчених провадженням і направлених до суду, зменшилась за останні роки на 40 %. А за матеріалами органів СБУ, порушується тільки близько 5—7 % загальної кількості кримінальних справ.

Боротьбу з хабарництвом у таких важливих сферах, як судова та державна виконавча гілки влади, обмежують законодавчі положення щодо оперативної розробки таких категорій посадових осіб, як судді та депутати. Ускладнює боротьбу з корупцією і депутатський імунітет, що використовується найчастіше для корпоративного захисту депутатів.

Окремі вчені економісти-правознавці й високопоставлені державні особи України та зарубіжжя переконані в тому, що в період первинного накопичення капіталу не мають значення джерела його походження. З такою думкою погодитись неможливо, оскільки Україна, згідно з Конституцією, є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною і, що найсуттєвіше, правовою державою. Відповідні норми українського законодавства повинні не лише не дозволяти використання її економікою «брудних» грошей, а й сприяти боротьбі з їх появою.

До негативних факторів криміналізації економіки слід віднести послаблення практики призначення покарання судами за справами про хабарництво. Аналіз судових вироків із кримінальних справ, розглянутих у касаційній інстанції вищого судового органу України, показує, що в переважній більшості засудженим за хабарництво та за інші економічні злочини призначалося більш м’яке покарання, ніж передбачено ККУ.

Небезпека сучасного стану криміналізації економіки України полягає в тому, що й сьогодні відсутні реально дієві механізми протидії цьому соціальному злу. Із реалій життя очевидно, що надзвичайно небезпечні явища в економіці, як правило, враховуються лише статистично. У масштабах держави дійсні причини системно не вивчаються і не прогнозуються, через що можливі соціально-економічні й правові наслідки.

Здійснення цих злочинів не тільки порушує нормальну діяльність владних і управлінських структур, підриває їхній престиж, але й створює в людей уявлення про можливість вирішити питання, отримати бажане, врятувати себе і інших осіб від відповідальності за рахунок підкупу службовців, що обіймають державні посади.

Небезпека отримання і дачі хабара зумовлена й тим, що вони досить часто поєднуються з іншими тяжкими й особливо тяжкими злочинами: організованим розкраданням майна; легалізацією грошових коштів і майна, отриманих незаконним способом; незаконним придбанням зброї. Крім того і саме хабарництво нерідко набуває стійких форм. Хабарники об’єднуються в організовані групи і злочинні співтовариства, хабарництвом і іншими злочинними формами корупції часто охоплюються цілі господарські і управлінські системи, воно проникає навіть у владні і адміністративні структури і до правоохоронних органів.

Питання 3. Проблеми кваліфікації правопорушень, пов’язаних із корупцією та організованою злочинністю

Відповідно до чинної правової бази, основні заходи боротьби з корупцією та організованою злочинністю повинні здійснюватися в межах Закону України «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 року та Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30 червня 1993 року. Закон визнає за корупцію діяння, пов’язані з:

а) незаконним одержанням особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв’язку з виконанням таких функцій, матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) способом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості;

б) одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством.

Стаття 2 Закону «Про боротьбу з корупцією» визначає, що суб’єктами корупційних діянь можуть бути державні службовці, народні депутати всіх рівнів. За вчинення таких діянь зазначені особи несуть адміністративну та дисциплінарну відповідальність. А питання про кримінальну та цивільно-правову відповідальність за правопорушення, пов’язані з корупцією, вирішуються відповідно до вимог чинного законодавства.

При цьому військовослужбовці та прирівняні до них державні службовці в разі вчинення означених діянь, несуть відповідальність у межах Закону про боротьбу з корупцією, тобто тільки адміністративну та дисциплінарну.

Якщо уважно проаналізувати положення вищезазначеного закону та відповідних статей Кримінального кодексу України Розділу 17 «Злочини у сфері службової діяльності», то важко, якщо не сказати неможливо, знайти розбіжності у визначенні, кваліфікації суб’єктивної і об’єктивної сторін злочинів і корупційних діянь. Але виділення даної категорії державних службовців в указі Президента України робить їх захищеними від впливу кримінального закону. Якщо ще й враховувати, що притягнення цієї категорії винних осіб навіть до адміністративної відповідальності потребує спеціальної згоди відповідної Ради народних депутатів на пленарному засіданні, то зрозумілим стає відсутність фактів притягнення до юридичної відповідальності народних обранців.

Зауважимо, що народний депутат П. Лазаренко, перебуваючи у в’язниці США за порушення закону США про імміграцію та несплату податків із грошей, що він незаконно вивіз з України, продовжував залишатися народним депутатом України майже два роки, і навіть робив спробу в судовому порядку відстояти свій депутатський мандат.

За наслідками банкрутства банку «Україна» та ходу розслідування кримінальної справи Президент України Л. Кучма висловив здивування, що незважаючи на заходи Генеральної прокуратури, він бачить у Парламенті, Кабінеті Міністрів України і Національному банку України осіб, причетних до цієї афери. Але далі «здивування» справа не просунулась.

Отже, виокремлення зазначеної категорії державних службовців робить їх фактично недоступними для кримінального закону. А що може означати для депутата адміністративне чи дисциплінарне стягнення, коли за словами Л. Кучми для багатьох депутатів зарплата — це кишенькові гроші, а за лобіювання законопроектів вони отримують десятки й сотні тисяч доларів США?

Позитивні результати боротьби з корупцією та іншими правопорушеннями з боку співробітників отримані в структурах МВС після проведення операції «Чисті руки». За станом на вересень 2002 року, за повідомленням міністра МВС Юрія Смірнова, дисциплінарні стягнення — від догани до звільнення — понесли близько 100 тис. співробітників, а 57 було притягнуто до кримінальної відповідальності. Тільки за наслідками кримінальної справи «Оборотні» різні види покарання було застосовано до
40 співробітників, у тому числі і 7 генералів органів МВС. Заслуговує на увагу оцінка осіб, яку надав міністр МВС Ю. Смірнов: «Зрадники були і будуть у кожному державному відомстві. Головне — їх своєчасно виявляти і притягати до кримінальної відповідальності».