На цих підковоносах виявлені такі ектопаразити: Spinturnix vespertilionis L., Spinturnix psi Kol., Ixodes pospelovae Emt., Neomyobia chiropteralis Mich., Nycteridopsylla pentactena Kol., Rhinolophopsylla unipectinata Tasch.
Вид - Нічниця велика – Муоtіs mуоtіs mуоtіs Borkhausen.
На обстеженій території України найпоширеніший вид рукокрилих окультуреного ландшафту. Ми виявили цих нічниць у таких пунктах: у печері Синякового Тернопільської області; у печері с. Залісся (хутір Млинки); влітку на дзвіниці церкви м. Бережан та в різних пунктах м. Тернополя; у печері Мокрій с. Локитки Івано-Франківської області, де навесні зареєстрована найбільша у Середньому Придністров'ї колонія (понад 1000 особин) самок.
Великих нічниць ми кільцювали у Медових печерах (всього 3 і 2); 18 особин (12 і 6) окільцьовано. у катакомбах с. Страдча у печері Мокрій с. Локитки окільцьовано 50 звірят (З8 і 12). Усі самки у печері Мокрій мали малят, з яких деякі погано літали. Кільцювали дорослих і молодих самок, молодих самців. Повторно там же виявлено самця “Х”-715 520 і самку “Х”-215587, які були окільцьовані 23 і Окільцьована нами в с. Локитках. самка «Х»-715589 здобута І.VII.1966 р. у с. Великий Бичків Закарпатської області. Ця особина подолала гірські хребти Карпат і віддалилась від місця кільцювання майже на 200 км. Разом з іншими звірятами її завезли до м. Києва і. відпустили. Другого дня її знайшли на відстані 3 км від цього місця (вул. Ів. Сірка, 2). Матеріали щодо кільцювання великих нічниць викладено у нашій статті “Підсумки кільцювання рукокрилих в Українській РСР за 1939—1967 рр.”.
З ентропаразитів зареєстровано бліх Ischnopsyllus hexactenus Wagner, гамазових кліщів Ischoronyssus flavus Kolen.
Вид - Нетопир малий — Рірistrellus pірistrellus pірistrellus Schreber.
На заході України поширений скрізь. В Українських Карпатах влітку підіймається до висоти 1200—1300 м над рівнем моря (верхня межа гірських букових лісів). Робить періодичні міграціі, відлітаючи на зиму на південь, зокрема на Балкани, та ін., Особини цього виду кільцювалися у селах Великій Доброні та Порошкові, м. Ужгороді на Закарпатті. Слід відмітити, шо в Ужгороді малі нетопирі кільцювались у вересні листопаді та грудні. Тобто -восени та взимку. Помічені особини були відловлені повторно у тому ж самому місці—будинку хімічного факультету Ужгородського університету — у грудні—січні через 389 і 426 днів після кільцювання.,. між рамами вікна хімічного корпусу УжДУ ми знайшли 6 самок, які знаходились у стані зимового заціпеніння, а один малий нетопир виявлений у будинку, де є форелевий інкубатор урочища Заньки Нижньоволовецького лісництва. За свідченням лісничого М. О. Дідранцева, цей звірок залетів у приміщення інкубатора ще у жовтні 1971 р. і всю зиму 1971 — 1972 рр. провів у тому ж самому місці —на стіні кімнати під стелею. Цей факт досить цікавий, бо, як правило, малі нетопирі зимують групами по кілька десятків особин і в горах зимою до цього часу не були зареєстровані.
Екзопаразитофауна представлена блохами Ischnopsylla intermedius Roths., I. Octactenus Kol., kлопами Сіmех рірistrelli Jn., С. 1есtu1аrіus L., гамазовими кліщами shoronyssus flavus Kol.
Вид - Кажан пізній — Vespertilio serotinus serotinus Schreber.
У межах Закарпаття, Поділля та Прикарпаття один з масових, фонових видів рукокрилих. Виявлений у ряді обстежених нами пунктів. Веде осілий спосіб життя. На відміну від інших видів рукокрилих, пізній кажан не має екологічної схильності до певного біотопу. Влітку ми знаходили його під корою і в дуплах дерев на Погулянці й Личаківському кладовищі у Львові, серед каміння на Високому замку, у коридорах Львівського університету, у підвалах великих будинків міст Львова, Тернополя, Кременця, Ковеля. На зимівлі вони траплялися у природних печерах (Медовій, Вертебі, Вітровій), катакомбах с. Страдча, у льохах міських будинків. Пізній кажан — синантропний вид. Найчастіше його розселення пов'язане з населеними пунктами. У Чернівецькій області зареєстрований поблизу сіл Лопушного і Бергомета. Характеризується високою чисельністю і рівномірним розселенням по стаціях. В цього виду у західних областях вивчена відносно повно.
З екзопаразитів виявлено бліх Nycteridopsylla pentactena Kol., Ischnopsyllus intermedius Roths., I. Octactenus Kol., гамазових та іксодових кліщів Spinturnix psi Kol., S. Carnifex Koch., Ixodes ricinus Latr., I. Vespertilionis Koch., мух-кровоносок Nycteria vaxata Westw.
Родина рукокрилих були дослідженні за допомогою методу при відповідній частоті зустрічей, а також на підставі фотозйомки.
Вид - Куниця лісова — Маrtes mаrtes mаrtes L
На заході України найбільш густо заселює старі високостовбурні ліси в Українських Карпатах, на Волинському Поліссі, на півночі Тернопільської області і на правобережжі середнього Дністра. Найвища щільність 6 - 8 особин в 1000 га у високостовбурних широколистяних лісах з дуба, граба, липи, осики старших класів віку. У темнохвойних виділах трапляється рідко хоча в літературі зазначається, що цей вид на Буковині щільніше заселює хвойні масиви. Такого явища ми не констатуємо, незважаючи на те, що куниці здобувались у смузі карпатської тайги коло сіл Брустури, Косова, Микуличина, Ворохти, Майдану, Перегінського, Осмолоди, Верховинського та інших. Середня щільність цього хижака у Карпатах близько 3 особин на 1000 га. Приналежність лісової куниці до широколистяних лісів закономірна. Тут вона забезпечена різноманітною їжею (ягоди, плоди дерев, дрібні ссавці) і зручними сховищами. в одному з лісових масивів в околицях м. Кременця здобуто молодого звірка (довжина тулуба 30 см, хвоста — близько 20 см). День звірки проводять у дуплах сторічних буків. Такі дерева у Рахівському районі Закарпатської області називають «куничниками». За ніч куниця проходить більше 8—9 км.
З екзопаразитів виявлено бліх Ctenocephalides felis Bouche, Ceratophyllus sciurorum Schrank та іксодових кліщів Іхоdes ricinus Latr., I. Crenulatus Koch.
Куниця лісова — хижак середніх розмірів, з довгим пухким хвостом, короткими лапами, гнучка. Заселяє гірські карпатські ліси. Забарвлення вовни (волосся) від буроватої до темно-бурої з палевим відтінком, з характерною ознакою жовтого або жовто-гарячого кольору плямою на груддях та горлі. Сліди куниці у сніговий період вказують на те, що вона рухається в горах тільки по «грунях», у «звори» не заходить. Пересувається як низом, так і по деревах в старих високоповнотних насадженнях смерекових і змішаних лісів, плигаючи по гіллях дерев. Однак більше часу перебуває, шукаючи їжу на землі. Сполохана куниця миттю піднімається по стовбурі дерева і зникає, в кроні.
Гнізда свої мостить звичайно в дуплі дерева і займає його, як довго виховує молодь. У тимчасовому пристановищі затримується, коли кочує в пошуках їжі. Живиться такими птахами як рябець, сойка, дятел, дрізд, синиця, мишовидними, гризунами, ягодами, буковими горішками, комахами, слимаками, а зимою падлом.
Парується в липні-серпні. Після 236-270 днів латентної вагітності народжує при кінці квітня-травня 2-6 малят. Малята ростуть швидко. У вересні починають жити самостійно. У 12-16 місяців стають статево зрілими. У неволі не розмножуються. Активна протягом року. По глибокому і пухкому снігу пересувається легко. Наприкінці зими слідова активність куниць більшає.
Облік і таксацію куниць рекомендується проводити опитно-анкетним методом. У Делятинському лісництві була замічена лісничим у пяти різних місцях біля підніжжя гори.
Вид - Ласка, ласиця —Mustela nivalis vulgaris.
Найменший звірок серед хижаків — вагою від 60 до 120 гр. Довжина тіла 13-28 сантиметрів. Забарвлення хутра як у соболя, але на зиму не так біліє і хвостик завжди однакового кольору. В літку забарвлення світло-буре. Живе там де багато листовидних гризунів, на полях, серед бур′яну, в кущах, на заростаючих вирубках, на окраїнах села, в скиртах соломи, в копицях сіна, але коли там немає її конкурента – куниці. Живиться дрібними гризунами землерийками, лісовими полівками, жуками, комахами, трапляються випадки коли вона живиться птахами і дрібними зміями, а також рослинами. Основне місце в раціоні займають мишовидні гризуни. Біологія розмноження вивчена не достатньо. Вагітні самки трапляються як зимою так і літом. Переважно парується у березні-квітні і жовтні-листопаді. Вагітність триває біля 54-58 діб. Народжується 3-12 малят. Ласка відноситься до корисних видів хижаків тому що вона винищує мишовидних гризунів, шкідників сільського та міського господарства, також відноситься до цінних хутрових тварин. Досліджено опитувально-анкетовим методом.
Вид - Тхір темний (лісовий, або звичайний) –Putorius putorius putorius L.
Серед представників кунячих найбільш масовий хутряно-промисловий вид. Зовнішній вигляд притаманний як і усім куницевим. Характерне темне забарвлення тіла з рідким волосяним покривом. Своєрідне забарвлення мордочки,яке нагадує маску. У тхора добре розвинені анальні залози, які виділяють рідину із різким (смердючим запахом). Довжина тіла 48 см, хвіст 17 см, маса тіла 1,5 кг. Живе біля лісу на лісопосадках біля людських помешкань. Харчується мишовидними гризунами, домашньою птицею, жабами, і іншими птахами, також нападає на зайців. Розмножується осінню а також весною, народжує 4-6 немовлят. Шкодить людям тому що знищує домашню птицю. Був досліджений обліком по відносній частоті зустрічей в селі Бистриця було замічено 2 гнізда під стодолою одне не далеко від іншого.
Вид - Лисиця звичайна — Vulpes vulpes crucigera Beschtain.
На Передкарпатті найбільш масовий фоновий вид серед хижаків. Зареєстрована в усіх обстежених пунктах Передкарпаття в Богородчанському, Солотвинському, Манявському лісництві Богородчанського району. Довжина тіла 60-90 см, довжина хвоста 40-60 см, вага 6-10 кг. В більшості випадків забарвлення спини світло риже з неясним темним узором, черево буває чорне, буває біле. Рідко з них трапляються альбіноси. Лисиця живе у лісах, узліссях, лісових посадках, приміських і присільських зонах, де є густі кущі. Але всюди більше часу вона проводить на відкритих площах. Лисиця хоч належить до хижаків вона харчується самою найрізноманітнішою їжею. Найбільшу частину її раціону становлять гризуни в основному полівки. Можна сказати, що від популяції гризунів залежить і популяція лисиці. Впевній мірі вона поляє на зайців, деколи лисиця нападає на дитят косулі. Харчується також птахами як дикими так і домашньою птицею. Траплялися випадки, що лисиця ловила рибу, також їсть комах. Рослинна їжа займає одне із важливих місць в її харчуванні, особливо в період достигання ягід. Індивідуальна площа, яку займає пара або сім′я повинна забезпечувати хижаків не тільки достатньою кількістю їжі, але і спосібним безпечним місцем для нори. Лисиця риє нору або сама або займає інших тварин, яку приспособлює до свого життя. Часто лисиці селяться на склонах гір горбів, вибираючи ділянки з добре дренованим пісчаним грунтом, захищеним від заливання дощовою водою та талою водою і грунтовою водою. Нора має декілька входів, а також декілька виходів, із довгими тунелями і обширною гніздовою камерою. Подекуди лисиці використовують печери, розколи скал, дупла старих дерев. В більшості випадків закриту густою рослинністю. Але його демаскірують далеко тянущіся стежки, а поблизу великі викиди грунту біля входу, великі остатки їжі, екскременти. Нерідко біля нір розвиваються бур′яни. Як правило лисиці користуються постійними житлами, тільки в період виховання молодого покоління, а решту часу відпочивають у відкритих місцях на снігу або на траві. Але спасаючись від переслідування лисиці норяться в любий час, ховаючись в перші попавшися нори, яких буває немало в місцях її проживання.