Вид - Свиня дика — Sus scrofa scrofa L.
Російське — кабан, вепр, свиня дика.
Розглянутий матеріал — 49 екземплярів (чучела і шкури), 12 черепів. Розміри кабанів із західних областей: довжина тіла 127,5—198 см. довжина хвоста 15—21 см, висота 73—98 см. загальна довжина черепа 30,2—47,5 см (середня — 380,3 мм), кондилобазальна довжина черепа 273—416 мм (середня 139.8 мм), вилична ширина 120—177 мм (середня — 140 мм), довжина верхнього ряду зубів 81—131 мм (середня — 109,0 мм), міжочна ширина 93—96 мм (середня — 78.7 мм). Середня вага кабанів, що їх здобували, 120 -180 кг.
Вертикальне поширення кабана в Східних Карпатах досягає субальпійського пояса. Ми часто зустрічали лігва і сліди діяльності цих звірів у ландшафті криволісся на висоті 1700—1800 м над рівнем моря.
В жовтні три свині дикі нами спостерігались майже під самою вершиною гори П’єтрос (Чорногорії) на висоті 1900 м над рівнем моря. На Кавказі кабан підіймається в гори вище деревної рослинності до 2600 м, а в горах Середньої Азії його вертикальне поширення досягає 3000 м над рівнем моря.
В західних областях улюбленим біотопом свині дикої є букові, буково-грабові і дубові ліси в рівнинних і гірських районах. У цих місцях свині знаходить найбільшу кількість корму і затишні сховища. Денні лігва кабан влаштовує на густих заростях букової порості, у важкопрохідних хащах криволісся, в густих молодих ялинниках і соснових посадках. Інолі кабан проводить день в гірських пралісах, а на рівнині — в очеретових глухих заростях серед боліт або в невеликих чагарниках серед полів і лук.
Про живлення кабана в західних областях є дуже уривчасті дані. Так, в Кременецькому і Яремчанському районах у Прикарпатті, а також у Воловецькому районі Закарпаття ми знаходили в лісі молоді ялиці і смереки, кора на яких була здерта кабанами більш як на 1.5 м від землі. Місцеві мисливці повідомили нас, що їм доводилось бачити, як дикі свині стають на задні ноги і, захопивши зубами кору, обривають її високо над землею. Ми бачили, що в багатьох місцях, де кабани численні і сильно пошкоджують зазначені породи, молоді ялини засохли. У Карпатах кабани поїдають коріння, підземні цибулини деяких альпійських трав'янистих рослин і не пропускають нагоди знищити мишу або полівку. У полі і па лісових узліссях ми бачили, як свині дикі розривали нори полівок сірих. Свині поїдають у великій кількості і вегетативні частини різних трав'янистих і чагарникових рослин, проте основним видом корму є плоди бука і дуба — горішки і жолуді. Різко помітна сезонна зміна в раціоні свині дикої. Так, якщо взимку і ранньою весною вони їдять кору і хвою ялиць, сосен і смерек і, розриваючи сніг, шукають плоди бука і дуба, то влітку вони в основному живляться зеленими вегетативними частинами рослин, а восени і на початку зими здебільшого плодами бука. У шлунках кабанів, здобутих з жовтня по січень, доводилось знаходити білу масу ядер букового насіння і їх тригранні покриви.
Місцеві жителі скаржаться, що свині дикі завдають їм істотної шкоди, вириваючи картоплю і поїдаючи початки кукурудзи. Однак ці скарги надзвичайно перебільшені і не можуть бути причиною віднесення кабана до шкідливих тварин.
Гони у кабана в західних областях починаються в першій декаді листопада і продовжуються до кінця грудня, рідко затягуючись до десятих чисел січня. Молодняк з’являється рано, мабуть в березні, або в лютому в Миколаївському районі Дрогобицької області була здобута самка з сімома великими ембріонами. У фондах Науково-природознавчого музею Львівського філіалу АН УРСР є молоденькі смугасті поросята, здобуті у Тернопільській (Бучач) і Львівській (Сокаль) областях 10 квітня і 3 травня. Проте в холодну весну 1954 р. 15 червня були здобуті приблизно тритижневі смугасті поросята в. Ужгородському районі Закарпатської області.
У свині дикої виявлено паразитичних черв'яків, зокрема Ascaris suilla, Metastrongylus elongatus, Gnathostotum hispidum, Taenia hydatigena, Echinococcus granulosus, Gastrodiscoides hominis та iн.
Залежно від пори року кабани заселяють ті або інші ландшафти в різних рослинних поясах. Так, весною вони піднімаються в гори, і їх найчастіше можна зустріти біля верхньої межі лісу в ландшафті криволісся. Вночі кабани виходять на полонини, де пасуться і виривають підземні частини субальпійських рослин. У горах в кінці жовтня стада кабанів починають спускатися все нижче і нижче, з'являючись в передгір'ях, а потім і на рівнині. Всю пізню осінь і зиму кабан живе в передгір’ях і в рівнинних лісах і дуже рідко зустрічається в поясі гірського букового лісу, а в тайзі він нами зовсім не відзначений. На початку березня свині починають поступово повертатися в гори, де в густих хатах самки пароджують малят. У Львівській, Ровенській, Тернопільській і Волинській областях такі міграції нами не відзначені, але в карпатських областях (Станіславська, Дрогобицька і Закарпатська) такі переміщення чітко виявлені.
Таким чином, на наш погляд, слід розрізняти: а) сезонні міграції, зв'язані з періодами року, і б) корінні міграції, зв’язані з кормністю угідь, кліматичними умовами року, промислом і культурно-господарською діяльністю людини.
Кабан — звір, шо тримається закритої експозиції, тому вирубування лісів негативно впливає на чисельність його поголів'я. З метою створення сприятливих умов для кабана та інших промислових лісових звірів і птахів слід провадити тільки вибіркові рубки, обов'язково залишаючи перемички завширшки не менше 50 м.
Для збереження промислової чисельності кабана в західних областях УРСР треба суворо регламентувати здобування цього звіра і встановити точний облік його чисельності, а в малокормні і багатосніжні зими організувати в мисливських господарствах підгодівлю звіра відходами сільсько-господарського виробництва.
Вид - Козуля європейська - Capreolus capreolus capreolus.
На обстеженій території зареєстрована повсюдно, однак чисельність її не скрізь однакова. На 1000 га припадає близько 35 особин. Довжина її тіла 130 cм, а висота холці - до 75 см. Невеликі роги на кінці розділяються на 2-3 гілки, а основи їх стовбурів вкриті буграми. Живиться козуля як і всі олені трав'яною, деревною і чагарниковою рослинністю. Нерідко козулі пасуться і на озимі.
Раз на рік, весною козуля народжує 1-2 і навіть троє малят, які протягом тижня лишаються на місці народження, затаївшись у траві. На 7-8 день козуленята вже починають ходити за матір'ю, у двотижневому віці бігають так швидко, що не відстають від дорослих, у місячному віці починають живитися травою. Козуля - цінний мисливський звір. У неї смачне поживне м'ясо. Вона охороняється законом, а чисельність її регулюється ліцензійним відстрілом.
Розглянутий матеріал — 41 екземпляр (шкури і чучела), 23 черепи, 216 пар рогів. Розміри і забарвлення тіла, як і будова рогів у самців, типові. Літньо-весняне линяння у козуль, шо водяться на північних карпатських схилах і в Придністров'ї, закінчується до двадцятих чисел квітня. У Сихівському лісі вдалось бачити трьох козуль (2 і 1) , які мали літнє хутро, а роги у самця були цілком очищені. Зимове хутро виростає на кінець жовтня.
Тепер козуля нами відмічена у усіх лісових районах дослідженої території. Улюбленим місцезнаходженням козулі в західних областях є букові ліси, що чергуються із заростаючими порубками і ділянками оброблюваних пилів. Влітку козулі піднімаються високо в гори, де тримаються біля верхньої межі лісу, проводячи тут весь день, а увечері виходять пастись на полонину. Взимку козулі не піднімаються високо в гори: найчастіше їх можна зустріти а буковому рідколіссі, де вони розривають сніг, відшукуючи плоди, які охоче поїдають.
У верхів'ях Дністра козулі постійно живуть в очеретових заростях, які простягаються на кілька десятків кілометрів, займаючи значну площу (Самарські болота). Так, 1 грудня за два дні полювання на зайців в районі сс. Конюшки Семенівські ї Чайковичі ми бачили 11 козуль.
Про живлення козулі, в західних областях конкретних даних нема. У двадцятих числах січня 1950 р. в Кам'янко-Бузькому районі коло лісового болотця Лусениці ми бачили, як невелике стадо козуль об’їдало з дубів лишайники, причому деякі з тварин ставали на задні ноги, впираючись колінами передніх ніг у стовбур дерева.
Підійшовши до краю болота, де росли вікові дуби, тварини почали розривати копитами неглибокий сніг і вишукувати жолуді.
Мабуть, такі шукання були вдалими, бо сніг був розритий під більшістю могутніх дубів.. В Карпатах взимку козулі у великій кількості їдять бруньки бузини, стебла тирлича. На нижніх гілках буків козулями були об'їдені кінці гілок і бруньки, а на кущах ожини об'їдене зелене листя, що проглядало з-під снігу. Велику кількість лігв цих копитних знаходили в околицях с. Підмонастир Бобрського району в листопаді 1952 р. і в лісі біля села Страдч Івано-Франківського району в січні 1953 р. Розміри лігв козуль: 53X91 см, 86X95 см, 60X79 см, 48X100 см, 62X87 см, 38Х7І см.
Гони у козуль збігаються з закінченням другого покосу на низинних луках (приблизно остання декада серпня). У 1949 р. перший гучний рев самця було чути 7 вересня. У 1951 р. самців, що билися, вдалось спостерігати 30 серпня на дикому гірському схилі в Чорногорах (Рахівський район Закарпатської області).