Хоча офіційна рентабельність фінансово-комерційної сфери є невисокою, значні тіньові доходи у ній приваблюють капітал. Ухил у невиробниче прикладання іноземного капіталу підтверджується його регіональним розподілом: 40 % усіх іноземних інвестицій зареєстровано у Києві. За іншими відомостями, тут “прописано” 80 % сукупної грошової маси. Але ж Київ — то не найбільший промисловий центр. Зрозуміло, що переважна маса грошового капіталу зосереджена тут у банківських, фондових, торговельних та посередницько-комерційних операціях.
Форсування позик та прямих інвестицій у цих умовах приховує у собі небезпеку транзитного проковзування частини грошей і наростання при цьому зовнішніх боргів, що не дають віддачі. На думку експертів, триває відплив капіталу з України, оцінюваний у 2—3 млрд. дол. на рік. Не знайшовши ефективного застосування, зникають як новостворені капітали, так і частина залучених. Експерти оцінюють обсяг вивезених з України капіталів у 20—ЗО млрд. дол. Стратегічне завдання полягає не тільки у тому, щоб залучати інвестиції, а й у тому, щоб припинити відплив капіталів, створювати умови для їх осідання і продуктивного функціонування.
З іншого боку, стагнація виробництва є значною мірою наслідком нестачі ліквідних оборотних засобів і капітальних вкладень. Неплатежі — одна з провідних причин спаду, що триває. Заборгованості досягли астрономічних сум. Сфері виробництва конче потрібні додаткові гроші, щоб запустити механізм його дії. Вітчизняні й зарубіжні інвестиції здатні виконати роль пускового імпульсу. Послідовність процесів є такою: “пускові” інвестиції — пожвавлення і початок піднесення виробництва — інвестиційне піднесення. Тактика залучення інвестицій на першому і наступних етапах має бути різною.
На першому етапі необхідно стимулювати загальне пожвавлення економіки і підвищити на цій основі інвестиційну привабливість виробничих підприємств. Для цього потрібна певна кількість грошей, яку можуть дати портфельні інвестиції і короткострокові позички комерційних банків. Має підвищитися рівень монетаризації економіки, зокрема, за рахунок кредитування оборотних коштів. Причому дуже важливо направляти потоки грошей у реальну економіку, можливо, навіть обмежуючи комерційних посередників. Водночас мають стимулюватися і стратегічні інвестиції, але під суворим контролем за цільовим та ефективним використанням коштів. Допускаються індивідуальні пільги для інвесторів.
На другому етапі, коли економіка почне набирати обертів, а інвестування стане привабливим, потрібні переважно відпрацювання загальних умов стратегічного інвестування і контроль за додержанням національних інтересів.
Оскільки для інвестиційної політики України поки що актуалізується перший етап, зупинимося докладніше на його особливостях. Проблема зводиться до відшукування джерел “пускового” капіталу, щоб ліквідувати брак оборотних коштів, забезпечити організаційну і технічну модернізацію. Звичайно, не всі виробництва здатні перебудуватися і перейти у режим ефективної роботи. Але треба надати шанс тим, хто здатний на це.
Вибір потенціальне кредитоспроможних підприємств, які мають передумови для підвищення рівня завантаженості, забезпечення нормального обороту коштів і підвищення ефективності, — це справа комерційних банків, що визначають доцільність надання кредитів. Обсяги банківських ресурсів мають бути значно збільшені, а кредитні ставки — знижені. У 1995—1996 рр. кредити комерційних банків перебували на недопустимо низькому рівні, у 1997 р. становище почало змінюватися на краще: кредитні вкладення банків зросли і, за попередніми розрахунками, становлять понад 7 %ВВП. Мабуть, нарешті відбулося зрушення у розумінні ситуації, і політика НБУ коригується.
Провідна роль в активізації та спрямованості інвестиційних процесів має належати державі, яка мобілізує для цього кошти бюджету і спеціальних небюджетних фондів. Державні органи управління повинні визначати перспективні “точки росту”, спроможні позитийно вплинути на сектори економіки, і направляти туди державні субсидії або державні кредити, субсидовані комерційні кредити, а також законодавче створювати тимчасові протекціоністські прикриття, податкові пільги. До речі, скорочення бюджетного дефіциту за рахунок капіталовкладень взагалі економічно шкідливе, оскільки зменшує вплив держави на економічне піднесення. Виявлення перспективних “точок росту” може бути покладене на галузеві міністерства разом з Міністерством економіки.
Капітал, вкладений у “точки росту”, створює осередки економічного пожвавлення, по-перше, втягуючи в орбіту свого тяжіння суміжні ви-робництва; по-друге, забезпечуючи виплату заробітної плати й податків і тим самим підвищуючи купівельну спроможність населення та бюджетних організацій; по-третє, своїми замовленнями поширюючи нові вимоги до суміжних та обслуговуючих виробництв і сприяючи формуванню кластерів інновацій. Поширюючися від таких “точок росту”, хвилі пожвавлення створюють передумови піднесення усієї економіки.
Головне завдання нинішнього етапу — перехід до загального пожвавлення і виявлення перспектив для стратегічного інвестування об'єктів та програм. Для цього поряд з уже вжитими заходами необхідно пожвавити фондовий ринок, який виявляє найефективніші, економічно привабливі об'єкти і тим самим торує шляхи стратегічним інвесторам. Звичайно, портфельні інвестиції відносно менш бажані: вони можуть швидко змінити напрям руху і дестабілізувати економіку, бо значною мірою орієнтуються на спекулятивний ефект, а не на структурні зміни. Проте пускову роль у поєднанні з іншими джерелами вони можуть виконувати, приносячи додаткові гроші, які сприяють загальному пожвавленню. Портфельні інвестори приходять раніше від стратегічних. Це свого роду розвідники, які ризикують, вкладаючи потроху у різні об'єкти: вони розвивають ринок капіталів, допомагають проявлятися потенційним “точкам росту”. Потім настає черга великих інвестицій, що переростають у стратегічні.
Сьогодні в іноземних портфельних інвесторів з'явився інтерес до акцій українських підприємств, але поки таких акцій на ринку ще мало. Капіталізація (вартість акцій підприємства, що склалася на ринку) багатьох солідних емітентів становить десятки й сотні мільйонів доларів. Портфельні інвестори готові сплатити гроші за 5—10 % статутного фонду, але не більше. І хоча для серйозної реконструкції великих заводів цих коштів замало, вирішити багато які проблеми, пов'язані з браком оборотних коштів, вони можуть.
Портфельні інвестиції — то лише одна із загальних передумов пожвавлення. Самі по собі вони не створять міцної інвестиційної основи економічного піднесення. Тому треба турбуватися про стратегічне інвестування, яке б формувало прогресивну структуру економіки і закладало підвалини технічного оновлення та піднесення. Завдання держави у стимулюванні стратегічного інвестування визначаються такими основними положеннями:
-створення загального правового поля, яке б стимулювало економічних агентів, як вітчизняних, так і іноземних, до інвестування;
-активне формування структури економіки з використанням власних коштів, а також спрямованих пільг для інвестицій у пріоритетні об'єкти (політика структуралізму);
-надання податкових і митних пільг для великих стратегічних інвесторів, які вкладають капітал у пріоритетні об'єкти, принципово важливі для прогресу економіки.
Викликають сумнів надто тривалі строки дії пільг, тому вони мають бути докладно обумовлені не взагалі, а по кожному конкретному виду податку (відрахування). Можливий також варіант регресивних (таких, що постійно зменшуються) пільг.
Пропонується і такий проект стимулювання інвестиційних кредитів: податки, що іх позичальник мусить сплатити з приросту випуску продукції (з потужностей, створених завдяки кредиту), ідуть на погашення боргу; прискорення виплати позички і процентів економить вартість кредиту, після сплати кредиту податки у нормальному режимі сплачуються у бюджет. Таким чином, “податкові канікули” встановлюються не для кредитора, а для реципієнта, а остаточна вигода позначається на надходженнях у бюджет. Пропозицію поки що не деталізовано, потрібне визначення режиму різних податків, обов'язкових відрахувань та зборів (наприклад, лишаються відкритими питання про те, як акумулюватимуться кошти пенсійного та соціального страхування).
Щоб розв'язати стратегічне завдання “запуску” первинних ланок, необхідно зміцнити власну інвестиційну базу підприємств. Ці ресурси, як відомо, складаються з прибутку, що залишається після сплати податків, обов'язкових відрахувань та зборів, а також з амортизаційних відрахувань. Кредити комерційних банків дають змогу збільшити власні інвестиційні ресурси.