Ще однією гарантією незалежності народних засідателів повинна стати заборона їх звільнення з основної роботи (військової служби) або переведення на іншу роботу (місце служби) без його згоди під час виконання ним обов’язків у суді та з мотивів виконання обов’язків народного засідателя. Також на законодавчому рівні потрібно визначити і підстави для звільнення народного засідателя від виконання ним обов’язків у суді аналогічно з присяжними. Законом можуть бути встановлені й інші підстави для звільнення народних засідателів від обов’язків по здійсненню правосуддя. Процесуальний порядок залучення народних засідателів та їх функції при здійсненні правосуддя на даний час не врегульовані, тобто конституційний припис щодо участі народних засідателів у здійсненні правосуддя потребує законодавчої конкретизації. Ми вважаємо, що ці положення необхідно закріпити в нових КПК і ЦПК України.
Проблемною є новація, що міститься в статті 127 Конституції України, якою передбачено, що суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. Ця норма відкрила доступ до суддівських посад у спеціалізованих судах особам, які не мають юридичної освіти, але є фахівцями в галузі спеціальних правовідносин (мають відповідну освіту), що належать до юрисдикції цих судів. Тобто законодавцем зроблено крок, що змінює усталені уявлення стосовно вимог до кандидата на професійну суддівську посаду. Світова судова практика вже давно допускає неюристів до розгляду судових справ і, більше того, - зобов’язує приймати рішення по справах певних категорій лише за участю галузевих фахівців-неправників. У такий спосіб формуються комерційні суди у Бельгії, суди фінансової юрисдикції, сімейні суди в Австрії[250] [259]). За нормами Конституції України судді спеціалізованих судів можуть здійснювати правосуддя лише при колегіальному розгляді справ. Обмежень для того, щоб ця категорія фахівців мала право бути суддями апеляційної чи касаційної інстанцій, не передбачено.
Швидке зростання, починаючи з 1991 року, обсягу правових відносин, що стали сферою юрисдикції судів, зумовлює об’єктивну необхідність використання досвіду країн з розвинутими правовими системами. Специфіка зазначених правовідносин різна і самих лише знань у галузі права сучасному юристу виявляється замало, тому потреба швидкого й кваліфікованого здійснення судочинства об’єктивно потребує участі тих осіб, які мають відповідну освіту й належний практичний досвід у конкретній галузевій сфері.
Статтею 127 Конституції України визначено право законодавця встановлювати для певних категорій суддів додаткові вимоги щодо стажу, віку і фахового рівня. Це стосується суддів спеціалізованих судів, як це зроблено в багатьох державах Європи, суддів апеляційних, вищих спеціалізованих судів і Верховного Суду України. Остаточно ці питання повинні бути врегульовані новими законами про судову систему та процесуальними кодексами України.
Одним з важливих чинників незалежного здійснення правосуддя є професійність суддів. Це поняття становить професійне підгрунтя діяльності суддів і забезпечує належний судовий розгляд різних категорій справ. Професійні судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Загальними вимогами, необхідними для зайняття посади судді будь-якого суду загальної юрисдикції, є наявність громадянства України, термін проживання в Україні не менш як десять років і володіння державною мовою. На наш погляд, такі вимоги в повній мірі стосуються і суддів спеціалізованих судів, для зайняття посади якими необхідна і наявність фахової підготовки з питань юрисдикції цих судів.
Положенням частини 4 статті 127 Конституції України встановлено, що ці судді здійснюють правосуддя лише у колегіальному складі (див. також “Додаток Р”). Підтримуючи таку точку зору, зазначимо, що фахова підготовка для суддів спеціалізованих судів не є єдиною вимогою. Має бути витримана єдність статусу суддів системи судів загальної і спеціалізованої юрисдикцій, кандидати на суддівські посади спеціалізованих судів повинні відповідати всім вимогам, встановленим частиною 3 статті 127 Конституції України, а вимога про наявність фахових знань повинна бути додатковою до них.
Стосовно залучення до здійснення судочинства суддів-неюристів, то світова правова практика має деякі напрацювання. Інтерес із цього питання являє собою експеримент по залученню народних засідателів до розгляду справ, який проводиться в арбітражних судах Російської Федерації. Відповідно до Положення про експеримент по розгляду справ із залученням арбітражних засідателів від 5 травня 1995 року, затвердженого Пленумом Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації, до розгляду справ у судах першої інстанції можуть бути залучені арбітражні засідателі, які є не молодшими 25 років, мають вищу освіту, спеціальні знання і досвід роботи у сфері підприємницької діяльності та повинні бути занесені до списків народних засідателів арбітражних судів, які визначені Положенням для проведення експерименту. Досвід такої практики може бути використаний в Україні [251] [260]).
Не суперечить вимогам статті 129 Конституції України щодо незалежності суддів і підпорядкування їх тільки закону і вимоги до суддів військових судів, оскільки обрання офіцера суддею військового суду абсолютно не залежить від військового командування. Згідно зі ст. 60 Закону України “Про судоустрій України” офіцер-юрист за особистою заявою звертається до кваліфікаційної комісії суддів військових судів України з проханням про його рекомендацію на посаду судді військового суду. Відповідно до ст.74 Закону до складу цієї кваліфікаційної комісії, крім суддів військових судів, входять дві особи від Міністерства юстиції України, дві особи, уповноважені відповідною обласною (Київською міською) радою, а також представник від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Вважаю, що військова освіта для офіцерів-суддів військового суду і є додатковою фаховою підготовкою. З цього вбачається, що принципи, закладені у статті 127 Конституції України, при здійсненні правосуддя суддями військових судів, як суддями спеціалізованих судів, ніяким чином не порушуються. Крім того, військові звання всім суддям військових судів присвоює Президент України, а не військове командування, за поданням Голови Верховного Суду України, а не військових посадових осіб. При здійсненні ж правосуддя судді військових судів керуються відповідним процесуальним законодавством, яке є однаковим для всіх судів України. Викликають сумнів і твердження про те, що дисциплінарні стягнення на суддів військових судів накладаються військовим командуванням. Такі посилання є невірними, оскільки відповідно до статті 87 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України притягнення до дисциплінарної відповідальності військових посадових осіб, які є, зокрема, суддями військових судів, здійснюється у порядку, передбаченому законодавством, тобто кваліфікаційною комісією військових судів, а не цим статутом [252] [261]). Зазначені та інші положення створюють гарантії дійсної незалежності та неупередженості суддів військових судів України.
Суттєвою основою додаткових вимог до суддів усіх ланок судової системи взагалі, і спеціалізованих судів зокрема, слід також вважати додержання ними моральних норм і правил. У Конституції України нормативно не визначені моральні критерії по добору кандидатів на посади суддів, а в ч.6 ст.7 Законі України “Про статус суддів” лише зазначено, що суддею не може бути особа, яка має судимість, обмежена у дієздатності або визнана недієздатною за рішенням суду. При цьому чинним законодавством не враховується, що не кожна особа за складом свого характеру та моральними якостями може бути суддею. Саме тому в деяких державах Європи (Бельгії, Голландії, Польщі, Швеції тощо) підвищена увага звертається на саме психологічні і моральні якості кандидатів на зайняття посади судді. На нашу думку, першим кроком у цьому напрямку є прийняття V з'їздом суддів України Кодексу професійної етики судді, підготовленого Радою суддів України [253] [262]).
Необхідно зауважити і про добір кандидатів на посади суддів спеціалізованих судів. Пунктом 9 Основних принципів, що стосуються ролі юристів, прийнятих у 1990 році 8 Конгресом ООН по попередженню злочинності і поводженню з правопорушниками, звернуто увагу урядів, професійних організацій юристів на забезпечення належної кваліфікації і підготовки юристів, знання ними професійних обов’язків [254] [263]). На мій погляд, ці вимоги у повній мірі стосуються суддів та кандидатів на суддівські посади у спеціалізованих судах України. Загальна спрямованість цих вимог не суперечить положенням Основних принципів незалежності судових органів, схваленим резолюціями Генеральної Асамблеї ООН у 1985 році [255] [264]), Рекомендаціям Комітету міністрів Ради Європи державам - членам “Про незалежність, ефективність та роль суддів” 1994 року [256] [265]), а також Європейській хартії про статус суддів 1998 року [257] [266]).
Порівнюючи заплановані реформи судової влади і судочинства з реально проведеними, є підстави стверджувати, що судова влада в Україні, не дивлячись на повільність реформаційних процесів, поступово позбувається тоталітарного забарвлення, набуваючи рис судової влади демократичної, правової держави. Водночас має місце і зволікання з проведенням судової реформи, оскільки не прийняті нові процесуальні кодекси, без яких унеможливлюються якісні зміни судового захисту прав і свобод людини. Лише за тиждень до закінчення конституційного терміну, передбаченого для реформування судової влади, парламент спромігся на внесення найнеобхідніших змін до чинного законодавства. Сьогодні можна стверджувати, що в приведенні судової системи до конституційної моделі нарешті зроблено реальні кроки. Скільки триватиме реформа - залежить від конструктивної взаємодії всіх гілок державної влади і рівня їх відповідальності за розбудову правової демократичної держави.