Дослідження ідеї про гідність і честь у їх історичній ретроспективі дозволяє зробити певні висновки.
1. Генезис ідеї про ці цінності особи відбувався в давній період розвитку людської цивілізації та відповідав первіснообщинному ладу (остання стадія пізньородового суспільства). На його першій стадії, пов’язаній із присвоюючим господарством, ще тривав процес становлення самої людини як біосоціальної істоти й лише в ХL-ХХV тисячолітті до н.е. склався неоантроп, тобто людина сучасного типу. З цього моменту почався процес розкладу її синкретичної колективної свідомості й становлення самосвідомості, пов’язаної з власною самооцінкою, а отже, з уявленнями про гідність людини. Уявлення про честь людини стали наслідком родової та станової диференціації людських спільнот, яка особливо проявилася в епоху розкладу родоплемінного ладу військової демократії.
2. Процес подальшого розвитку ідеї про гідність і честь свідчить про те, що він є не тільки постійним і безперервним, а має і яскраво виражений еволюційно-діалектичний характер. Незважаючи на часом значні несприятливі історичні умови розвитку людського суспільства, її епопея, почавшись з "аристократичної пихи", досягла правового статусу "найвищої соціальної цінності". Це означає, що честь і гідність є неодмінними атрибутами будь-якої людини, дозволяючи їй користуватися своєю особистою свободою та виражаючи її найбільшу цінність, що є підтвердженням їх спонукальної сили. І тільки тому, що поняття про гідність і честь людини в Стародавній Греції та Римі, а також у феодальних суспільствах не мали соціального характеру і не поширювалися на рабів і кріпаків, вони не вплинули й не могли вплинути на основний напрямок розвиток ідеї про ці цінності особи.
3. Причиною складного, інколи суперечливого характеру уявлень про гідність і честь є не тільки історичне забарвлення та мінливість суспільно-політичних систем, але й те, що життя не стоїть на місці: удосконалюється сама людина, розвивається економіка, політика, наука, культура, мистецтво – усе те, що істотно впливає на спосіб життя, світогляд людей, на норми права, що регулюють різного роду суспільні відносини, у тому числі й відносини з приводу честі й гідності. Велике значення для характеру та змісту честі й гідності мають моральні та правові погляди, але не окремих класів, певних груп, а погляди всього суспільства стосовно системи можливої та належної поведінки, першоосновою яких є загальнолюдський, а не класовий зміст. Ось тому так неприйнятний для характеристики честі та гідності людини історично обмежений, ортодоксальний підхід. Факт, що у новому Цивільному кодексі України права на честь і гідність віднесено до особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне існування фізичної особи, служить підтвердженням того, що вирішальною історичною причиною, яка зумовлює внутрішні межі, якісні характеристики гідності та честі, є тип соціального, а не класового зв’язку між людьми.
4. Характеризуючи гідність і честь як найвищі соціальні цінності, слід мати на увазі, що визначення "соціальний" за змістом не збігається з етимологічним значенням слова "суспільний" і потребує системного підходу, для якого притаманне як "загальне", так і "особливе". Тобто уявлення про гідність і честь мають відповідати як інтересам суспільства, так і особистим інтересам індивіда, які хоч і відрізняються від суспільних, але не суперечать останнім. Крім того, треба зазначити, що такий підхід передбачає їх оптимальне поєднання, об’єктивним критерієм якого є збереження цілісності та загальної безпеки суспільства як єдиного соціального "організму" і здатності людини до самовираження й саморозвитку, а основною тенденцією розвитку ідеї про гідність і честь людини є поступове згладжування суперечностей між особистими та суспільними інтересами.
5. Історично гідність і честь перебувають у певному співіснуванні та тісному взаємозв’язку один з одним. Однак їх генезис показав, що, будучи цінностями, які справляють величезний вплив на долі людей, вони поперемінно брали на себе роль лідера у системі соціального ранжирування. Так, ідея про честь за ранжиром мала домінуюче значення в "рицарський період" епохи троянських воєн (близько 1240 р. до н.е.) і в період середньовіччя (V-ХVII ст.ст.), а гідність, будучи основою гуманізму, відігравала й відіграє провідну роль у порівнянні з честю в умовах демократичних перетворень (епоха Відродження – Ренесансу і його кульмінація – Просвітництво (ХVI-ХVIII ст.ст.); сучасний період розвитку суспільства в умовах побудови правової демократичної держави).
6. Домінуюче значення ідеї про гідність у порівнянні з ідеєю про честь в умовах побудови правової, демократичної держави наперед визначає й особливий правовий статус цієї цінності людини, який знаходить своє специфічне закріплення й реалізацію через такі структурні елементи системи права, як міжгалузевий інститут гідності особи, правові принципи тощо. Крім того, будучи вихідним положенням у формуванні права, гідність самостійно виступає як окремий правовий принцип. З метою цивільно-правового закріплення цієї важливої правової ідеї дисертант пропонує доповнити статтю 3 нового ЦК України таким принципом: "Повага гідності людини як найвищої соціальної цінності і її недоторканність", позначивши його пунктом 1. Принципи, що містяться в цій статті, позначити відповідно пп. 2-7.
1.2 Гідність і честь людини як найвищі соціальні цінності
Значення визначення понять у праві важко недооцінити, а тому цивілісти слушно відмічають, що "сама по собі дефініція того чи іншого явища як об’єкта цивільних прав – це вже визначений правовий режим цього явища", під яким розуміється його правова характеристика у вигляді системи "юридичних правил, що визначають становище досліджуваного явища об’єктивної дійсності як об’єкта цивільних прав…" [188, с. 109, 155].
У законодавстві, як відомо, немає визначень гідності й честі, що видається цілком закономірним. Акцентуючи увагу на тих вимогах, яким має відповідати новий Цивільний кодекс України, О.А. Пушкін із посиланням на слова давньоримського юриста Яволена: "…будь-яке визначення в цивільному праві є небезпечним", обґрунтовано застерігає, що "не слід захоплюватися визначеннями, бо мало знайдеться випадків, коли це визначення не може бути заперечене" [172, с. 13]. Особливо це актуально стосовно до досліджуваних понять з огляду на їх складність і багатогранність. Але, незважаючи на відсутність легальних дефініцій цих цінностей особи, гідність і честь, проте, відносяться до правових явищ глобального характеру, а тому ті поняття, якими оперують у юриспруденції, мають велике не тільки теоретичне, а й практичне значення.
Немалий внесок в інтерпретацію цих цінностей особи зробили представники цивілістичної думки.
Останнім часом цій проблемі стала приділятися більш пильна увага з криміналістичної точки зору [135, с. 88-90], а також і з загальноправових позицій [131, с. 311-337].
Оскільки гідність і честь – це не тільки правові, а й важливі філософські категорії, то велике значення для їх статусу мають ті конструкції, які розроблені представниками і цього наукового напрямку.
Однак, незважаючи на те, що в цьому напрямку вже є певна наукова база і набуто значного досвіду в дослідженні гідності та честі, їх правова природа все ж потребує дальшого теоретичного розроблення.
По-перше, це пов’язане с тим переосмисленням людських цінностей, яке викликане останніми змінами нашого життя під впливом багатьох чинників економічного, політичного та міжнародно-правового характеру, що породжує нові погляди, підходи до досліджуваних явищ, котрі вимагають відповідного наукового вирішення. Наприклад, у юридичній літературі вже можна помітити новий тип правової культури, який відзначається ціннісною переорієнтацією в суспільстві. Він отримав назву "персоноцентристського" [244, с. 102] і означає характеристику явищ у житті суспільства, сконцентрованих навколо людини, людських цінностей та інтересів [4, с. 45, 480]. На оригінальній суб’єктоцентристській концепції людини, зміст якої полягає в тому, що з трьох форм самореалізації людини в праві (цінності, норми, знання) перше місце відводиться цінностям, друге – нормам, третє – знанням, побудована й одна з перших робіт з етики права В.І. Букреєва та І.Н. Римської [23, с. 13].
По-друге, це зумовлене складним і багатогранним характером досліджуваних цінностей, багатоаспектність яких обертається їх багатозначністю не тільки в етиці, філософії, а й у праві. Так, цивілісти, приміром, використовуючи різну правову характеристику, в одних випадках честь і гідність визнають елементами правоздатності, а в інших – особливим суб’єктивним правом особи і т.д. Не випадково останнім часом навіть із лінгвістичної точки зору висловлено думку про те, що з усіх категорій, пов’язаних із проблемою захисту честі й гідності, краще за все визначені й витлумачені поняття "честь", "гідність", "репутація", але все ж таки "немає ніякої ясності ні мовознавчої, ні правової в інтерпретації вказаних понять" [89, с. 14].
По-третє, велике практичне значення для визначення суб’єкта – носія права на честь і гідність, у тому числі й володіння правом на їх захист, а також для вибору правових засобів такого захисту, має диференційований підхід до досліджуваних понять, що не завжди використовується не тільки в повсякденному слововживанні, а й у правовій літературі, у судовій та іншій практичній діяльності. Тому часто поняття честі й гідності вживаються разом, без чіткого значеннєвого розмежування кожного з них, незважаючи на те, що вони суттєво різні й мають свій правовий статус. З цією метою, окрім ґрунтовного розроблення досліджуваних понять, необхідно не тільки розкрити зміст кожного з них, а й співвіднести їх між собою, виявивши схожість та істотні відмінності.