34
1). активним подихом, бо є енергетичною базою голосу (важливо вміти непомітно вдихати нову порцію повітря про запас);
2). "сфальцьованим на губах" організованим подихом (повітря єдиним струменем має йти в потрібному напрямку);
3). активною роботою резонаторів, що підсилюють звук.
Висоту голосу визначають не лише за слуховими враженнями (низький, високий), але й на підставі вібраційних відчуттів: якщо людина говорить високим голосом (звук йде у верхні резонатори — пазухи обличчя, черепну коробку), коли відчувається тремтіння в області носа (що можна перевірити, якщо піднести долоню до кінчика носа: відчувається легке тремтіння); якщо людина говорить низьким голосом, тремтіння відчувається в області грудної клітки, що можна відчутити, приклавши долоню до грудей.
Якщо від природи людина має низький, глибокий голос, необхідно максимально використовувати верхній резонатор; якщо голос високий, різкий, пронизливий, неприємний для слуху, треба спрямувати звук у нижній грудний резонатор.
Діапазон голосу — звуковий обсяг, що визначається інтервалом між найнижчим і найвищим звуком голосу. Вміння "перекидати", легко піднімати й опускати звук, без жодних м'язових зусиль, чути високі й низькі тони звучання свого голосу — необхідна умова володіння інтонацією мови.
Здатність без особливих зусиль змінювати висоту голосу, тобто використовувати свій діапазон, забезпечує гнучкість, рухливість голосу.
Динаміка голосу характеризується різною силою звучання, голосності. Голосність забезпечується чіткою роботою дихального апарата, активною артикуляцією, відсутністю зайвих м' язових зусиль.
Летючість голосу — тривалість звучання окремих фраз, слів і звуків. Коли звук насичений інтонаціями, слова набувають емоційного забарвлення, увиразнюються, тож мова оратора неначе зависає у повітрі, досягає найвіддаленіших куточків аудиторії.
ГРАДАЦІЯ — ненанизування виразів зі значеннями, що постійно підсилюються. Наприклад:
"Він і гадки не мав, не знав, не відав, йому навіть на думку таке не спадало ". "Прийшов, побачив, переміг".
"Знай, що твоє нерозумне, холодне, байдуже слово може скривдити, вразити, засмутити, викликати сум'яття, потрясти, приголомшити" (В.Сухомлинський).
35
ДАВНЯ ЛЕКСИКА — слова, що походять із праіндоєвропейської, праслов'янської давньоруської мов і вспадковані українською мовою, а також створені в українській мові за існуючими в ній моделями.
ДЕБАТИ — обговорення певної проблеми, обмін думками після доповіді.
ДЕДУКЦІЯ — метод дослідження, за якого окреме пізнають на основі знання до частини загального. Дедукція — найпоширеніший шлях доведення.
ДИКЦІЯ — манера вимовляти слова вимова, рівень виразності у мови. Тобто дикція передбачає відсутність скоромовок, "проковтування" окремих слів і звуків, дефектів мовлення — шепелявості, гугнявості, заїкання; сприяє кращому сприйняттю мови оратора.
ДИСКУСІЯ — коректне за формою публічне обговорення якого-небудь спірного, завичай наукового питання; вимагає чіткості формулювання теми, прагнення дійти спільної думки, знайти загальне рішення, з' ясувати істину, дає підстави вважати дискусію вищим розрядом полемічного діалогу.
ДИСПУТ — публічний спір на наукову або суспільно важливу тему; для нього характерне прагнення, зіставляючи суперечливі судження, доходити спільної думки, загального рішення, встановлення істини.
ДІАЛЕКТИЗМИ — слова, або мовні звороти, властиві певному говіру, діалекту. ДОВЕДЕННЯ — логічна форма встановлення судження.
ДОСТУПНІСТЬ МОВИ — якість публічного виступу, якої оратор досягає шляхом підбору фактів, аргументів, мовних засобів із максимальним урахуванням можливостей сприйняття мови конкретною аудиторією.
ДУХОВНІ ЦІННОСТІ — надбання, важливі для духовної культури, пов'язаної із моральним світом життя народу, суспільства, людини. Це загальнолюдські цінності (Творчість, Люди, Бог,
36
Істина, Влада, Закон), повсякденні цінності (турбота про родину й лад в оселі), особистісні цінності (реалізація себе як фахівця), тобто те, що становить сенс життя людини, є джерелом її енергетики.
ЖАНР — історично сформований тип літературного твору; стала композиційно-мовна схема. Кожен мовний жанр має свою структуру, певні правила розташування матеріалу тощо.
ЗАКОНИ МЕЖ промови (висловлювання) — правила оформлення початку й завершення мови (висловлення).
Вступ до твору будь-якого жанру має психологічні, змістові й структурні функції. Завдання оратора при цьому полягає в установленні контакту зі слухачами, довіри, приверння уваги, зацікавленні темою. Психологічні функції вступу полягають у розпаленні позитивних емоцій: подиву, інтересу. Як стверджуює О. Коні, "зачіплювальнихгачків" — вступів — може бути безліч: щось із життя, щось несподіване, який-небудь парадокс, який нечебто не йде ні до слова, ні до справи (але насправді пов' язаний з усією промовою), несподіване й слушне запитання тощо. Щоб зробити такий вступ, треба обміркувати, зважити всю промову й визначити який саме початок тут не названий, може стати в пригоді й бути в тісному зв'язку бодай з одним аспектом промови".
Завершення виступу — підсумок промови. Це має бути підсумкова думка.
ЗЕВГМА — експресивна синтаксична конструкція, що складається з головного слова і залежних від нього однорідних членів речення, рівноцінних граматично, але різнопланових за значенням, унаслідок чого в багатозначному головному слові одночасно актуалізуються мінімум два різні значеннєві відтінки.
Створює гумористичний ефект завдяки граматичній або семантичній різнорідності й несумісності сполучень, що утворюються в разі економії мовних засобів. Наприклад:
"Йшов дощ і три студенти, перший — у пальто, другий — в університет, третій — у поганому настрої".
ІНВЕРСІЯ — порушення прямого порядку слів у реченні з метою емоційного-смислового увиразнення викладу.
37
ІНДУКЦІЯ — форма логічного умовиводу де на підставі знання про окреме роблять висновок про загальне; спосіб міркування, за допомогою якого обгрунтовують висунуте припущення про гіпотезу. Розрізняють повну й неповну індукцію.
Повна індукція — умовивід, у якому загального висновку доходять на підставі вивчення всіх предметів або явищ цього класу. У такому разі міркування можна презентувати такою схемою: 81 — Р
§2 — Р
83 — Р
81, 82, 83 ... 8П становлять клас —і—і—і—і—і—і—і—і—і
Усі 8 — Р
Повна індукція надає достовірне знання, бо висновок робиться лише про предмети або явища, перелічені у посиланнях.
Неповна індукція — умовивід, у якому висновку щодо належності ознаки всьому класу предметів чи явищ доходять на підставі властивості цієї ознаки деяким предметам цього класу. Неповна індукція має таку схему міркування:
81 — Р
82 — Р
83 — Р
81, 82, 83 ... становлять клас —і—і—і—і—і—і—і— Імовірно, всі 8 — Р
Шляхом неповної індукції доходять висновку у реальному житті зазвичай на основі аналізу певної частини предметів одного класу, що заощаджує час і сили.
ІНШОМОВНА ЛЕКСИКА — слова, які запозичені з інших мов і ввійшли до словникового запасу певної мови:
оратор, менеджмент.
ІНТОНАЦІЯ — ритмо-мелодійні властивості усного мовлення; основний структурний, комунікативний і виразовий засіб мови. Найважливіші функції: синтаксична, комунікативна, модальна.
38
ІНТРОВЕРСІЯ — психологічна особливість людини, психічний склад якої характеризується переважною спрямованістю на власний суб'єктивний світ; для неї характерні замкненість, соціальна пасивність, схильність до самоаналізу;
ІРОНІЯ — тонке приховане глузування. Особистість мовного стилю, що полягає в невідповідності між прямим змістом висловлювання і його прихованим значенням. Яке легко вгадується. Наприклад:
"Погляньте, який Самсон!" (про слабку, кволу людину);
"Звідки, розумна, бредеш ти, голова?" (зневажливе звернення до людини).
"Такого стільки, Еруцій, знайти б тобі проти обвинувачуваного! Як довго б ти говорив! Як
величався б! Їй-бо, тобі радшн часу бракувало, ніж слів. І справді, будь-яка обставина настільки
значна, що про кожну міг би ти говорити цілий день " (Ціцерон).
ІСТОРИЗМИ — слова, що позначають зниклі із сучасного життя предмети, явища, поняття: ботфорти, опричник.
КАЛАМБУР — гра слів, навмисне поєднанняз' єднання в одному контексті двох значень того самого слова або використання подібності в звучанні різних слів заради створення кумедного ефекту. Особливість каламбуру — лаконізм і несподіваний поворот думки. Наприклад: "Осип схрипнув, а Архип осипнув ".
КАЛЬКИ — слова й звороти мови, запозичені шляхом буквального перекладу: алфавіт — із грецької, хмарочос — із англійської
КАНЦЕЛЯРИЗМИ — слова й мовні звороти, характерні для ділового стилю, але перенесені в інші стилі мови. Канцеляризми додають мові сухості й шаблонності: в осінній період часу (замість восени).
КАРТОТЕКА — систематизоване зібрання карток , що містять конкретні біографію або довідки.
39
КАТАЛОГ — 1) перелік предметів (книг, картин, рукописів тощо), складений у порядку, що
полегшує пошук їх; 2) довідкове видання.
Розрізняють:
» алфавітний каталог, в якому за абеткою розташовують прізвища авторів або назву праць;
• систематичний каталог, у якому позиції розташовують за галузями знання, науковими дисциплінами тощо (наприклад: політична література, художня література, літературознавство, лінгвістика);
• предметний каталог, позиції в якому групуюють за найменуваннями предметів або за предметними рубриками, розташованими за абеткою (наприклад: авіація, архітектура тощо).
КНИЖКОВА ЛЕКСИКА — слова, найуживаніші в літературній мові й стилістично забарвлені: