безсмертя, істотний, аполітичний, превалювати.
КОМПОЗИЦІЯ — будова, структура, розташування і співвіднесеність компонентів
літературного твору, картини тощо.
Розрізняють:
• проблемну композицію — спосіб розташування матеріалу за проблемними аспектами. Ядром такої побудови слугує проблема, тобто суспільно чи науково важливе питання, розв'язання якого назріло. Матеріал зазвичай викладають так: сутність проблеми, причини виникнення проблемної ситуації, шляхи розв'язання, можливі наслідки;
• спіральну композицію — спосіб розташування матеріалу, за якого доводять певне положення (тезу) шляхом кількаразового повторення однієї й тієї самої думки, але щораз збагачуваної новою інформацією; її доцільно використовувати перед непідготовленою, конфліктною аудиторією;
• ступеневу композицію — спосіб розташування матеріалу, за якою логічне, строго послідовне розгортання взаємозалежних, ієрархічно впорядкованих компонентів промови поєднують зі збереженням у висвітленні фактів просторового, часового або причинного проходження кожного компонента.
40
КОНТАМІНАЦІЯ — мовна помилка, змішування двох, здебільшого близьких за значенням або звучанням слів і синтаксичних конструкцій під час розповіді, що зумовлює виникнення помилкових виразів:
грати велике значення випливає з" відігравати роль" і " мати велике значення" .
КОНТЕКСТ — фрагмент тексту, відносно завершений за змістом, який усожливлює визначення конкретного значення складових елементів — слів, словосполучень.
КОНЦЕПЦІЯ — система доказів певного положення, система поглядів певного явища, процесу; основна точка зору.
Оратор, котрийо виступає із публічною промовою в офіційній обстановці, має визначити свою точку зору, на яку він спирається.
КРАСНОМОВСТВО — 1) ораторський хист, здатність майстерно говорити; 2) риторика.
КРИЛАТІ СЛОВА — сталі звороти мови, влучні словосполучення, яскраві вислови літературного походження, що стисло й образно передають думку й стали загальновживаними:
блудний син, цап-відбувайло.
КУЛЬТУРА МОВИ — 1) дотримання мовних норм, правил, наголосу, вживання і будови фраз; 2) розділ мовознавства, що вивчає функціонування мови з погляду його нормативності й визначає правила користування літературною мовою.
ЛАБІЛЬНІСТЬ — уміння швидко переключатися з обмірковування одних питань на інші, не припускаючись при цьому помилок у рішеннях, знаходити потрібні рішення за умов цейтноту.
ЛЕКСИКА — 1) сукупність слів певної мови, її діалектів і говірок (українська лексика, полтавська говірка); 2) словниковий склад твору або творів конкретного письменника (Шевченкова мова).
41
ЛІТОТА — прийом виразності мови, що полягає в навмисному применшенні промовцем ознаки чи властивості предмета, про який ідеться протилежне — гіпербола.
ЛОГІЧНИЙ НАГОЛОС — виділення слова або словосполучення як найважливішого значеннєвого елемента.
ЛЮФТ-ПАУЗА — незначна зупинка під час промови для вдиху.
МІЖСТИЛЬОВА ЛЕКСИКА — слова, не зумовлені конкретним стилем, що вільно вживають в усіх стилях. Її називають також нейтральною, бо вона позбавлена стилістичного забарвлення.
МЕЙОЗИС — прийом виразності мови, що полягає у применшенні промовцем властивостей предмета, певних дій, процесів, станів (літота). Нерідко мейозис слугує для пом'якшення висловлення. Наприклад:
"Ваше твердження не зовсім правильне" (якщо твердження співрозмовника вважають хибним). МЕЛОДИКА МОВИ — зниження й підвищення голосу, зміна інтонації в процесі говоріння.
МЕТАФОРА — художній засіб, який полягає у переносному вживанні слова або виразу за аналогією чи контрастом.
Традиційно метафору розуміють як скорочене порівняння. Наприклад: "Господи, ще жж не людина, а негода" (М.Горький).
МЕТОНІМІЯ — один із основних творів у поетичній і звичайній мові, в основі якого лежить перенесення назви одного поняття на інше, що перебуває з ним у певному зв'язку. На відміну від метафори метонімію важко переговорити нп порівняння. До метонімії звертаються, коли називають:
— предмет за матеріалом: не на сріблі, на золоті їв;
— предмет за його творцем: читав Франща;
42
— зміст за предметом: чайник кипить (вода в чайнику);
— час за предметом: кохати до сивини;
— процес за предметом: завітайте до нас на каву.
МОБІЛІЗАЦІЯ — психологічна готовність до виконання майбутньої дії. Рівень мобілізації — показник готовності й бажання людини до спілкування з іншими людьми для здійснення певної діяльності. Мобілізація 0: людина спить, мускулатура тіла розслаблена, психологічна готовність відключена — у цей момент вона нічого не хоче, ні до чого не готова; мобілізація 10: максимальне психологічне і фізичне напруження людини; на разі вона вирішує питання життя і смерті буквально; мобілізація 5: людина зібрана, зосереджена, весь її вигляд засвідчує готовність до майбутньої справі, рухи точні, погляд активний. Загальне враження від постаті людини — невловима спрямованість уперед, до спілкування, до діяльності; мобілізація нижче 5: невисока готовність чи мінімальне бажання людини спілкуватися і працювати з іншими людьми; мобілізація 7: одразу впадає в очі активність і готовність щось робити, подеколи дратує оточення.
МОВНА НОРМА — один або кілька поширених вимовних, граматичних чи стилістичних варіантів.
МОЗКОВИЙ ШТУРМ ("мозкова атака") — різновид діалогу, що полягає в активізації творчого потенціалу учасників під час колективного висування ідей подальшого формування контрідей, педагогічний метод. Як педагогічний метод передбачає низку етапів:
1). формування малих груп, оптимальних за кількістю й психологічною сумісностю; 2). створення групи аналізу проблемної ситуації;
3). формулювання загального вихідного завдання, доведення до відома всіх учасників діалогу завдання й опису методу деструктивної віднесеної оцінки;
4). генерування (створення, висування) ідей за правилами прямої колективної "мозкової атаки" (особливу увагу приділяють створенню творчої, невимушеної атмосфери);
43
5). систематизація й класифікація ідей; вивчення ознак, за якими можна об'єднати ідеї у групи; складання переліку груп ідей, що відбивають загальні принципи й підходи до розв'язаня творчого завдання;
6). деструктурування ідей, тобто оцінювання ідей з огляду на можливість реалізації. "Мозкова атака" на цьому етапі спрямована на всебічний розгляд ймовірних перешкод на шляху реалізації висунутих ідей;
7). оцінювання критичних зауважень, висловлених під час обговорення реалізованих ідей; зважають лише на ті ідеї, які не зазнали ніщивної критики, а також висунуті контрідеї.
Найефективніших результатів досягають, якщо всі учасники "мозкової атаки" раціонально об'єднані в групи: 1) генерування ідей; 2) аналізу проблемної ситуації й оцінювання ідей; 3) генерування контрідей.
МИСЛЕННЯ — у психології: актуальна діяльність людини, вмотивована потребами і спрямована на особистісну мету.
Гнучкість мислення — здатність, у стандартних ситуаціях.
НАУКОВА ЛЕКСИКА — слова, характерні для наукового стилю, що називають абстрактні поняття й не містять оцінки: інтерфікс, парадигма (лінгвістика).
НЕОЛОГІЗМИ — нові слова або вислови, що з'являються умові. Активним творцем неологізмів вважали поета Володимира Маяковського.
ОКАЗІОНАЛІЗМИ — слова та умовні звороти, що не відповідаютьзагальнопрйнятому вживанню і відбивають індивідуальний смак промовця й індивідуальну словотворчість. Значення оказіоналізмів стає зрозумілим лише в контексті.
ОКСИМОРОН (оксюморон) —стилістична фігура, грунтована на поєднанні протилежних за змістом понять. Разом дають ноае уявлення; наприклад:
"красномовне мовчання ", "дзвінка тиша ", "гірка радість ", "солодкий біль ", "песимістичний оптиміст" .
44
На стр.101
УОСОБЛЕННЯ — вид метафори, художній засіб зображення тварин, предметів, явищ природи як живих істот. Наділених людськими почуттями, думками, мовою тощо! Найбільше прикладів уособлення містять казки.
ОМОНІМИ — слова, однакові за звучанням і написанням, але різні за змістом: нота — музичний знак, нота — дипломатичний лист.
ОПОНЕНТ — учасник суперечки, який спростовує тезу.
ОСОБИСТІСТЬ — індивід як носій свідомості; сукупність властивостей, конкретної людини, що визначають її індивідуальність.
Спрямованість особистості — сукупність сталих, не залежних від ситуації, мотивів (потреб, ідей, установок, емоцій), що зумовлюють діяльність особистості.
ПАРАБОЛА — поширене порівняння.
ПАРАДОКС — думка, судження, що суперечить, іноді лише на перший погляд, здоровому глуздові. Несподіване явище, яке не відповідає усталеним науковим уявленням.
ПАРАЛЕЛІЗМ — аналогія, подібність, спільність характерних рис; дублювання повторення чого-небудь.
ПАРОНІМИ — слова, за зовнішньою формою близькі до інших слів:
ефектний — ефективний, спадщина — спадок.
ПАРЦЕЛЯЦІЯ — розподіл висловлювання на й змістовно пов'язані слова з метою підсилення значимості їх.
45
ПАУЗА — перерва у промові або розмові, зумовлена фізіологічними, граматичними, психологічними або логічними чинниками.
ПЕРЕКОНАННЯ — вплив оратора на емоції та почуття слухачів з метою примусити їх за допомогою психологічних засобів, а не аргументів, повірити, що істинність тези доведено.
ПЕРИФРАЗ — стилістичний прийом, коли когось або щось називають не прямо, а описово, за його найхарактернішими рисами чи ознаками; мовний зворот, ужитий замість звичайної назви кого-небудь або чого-небудь, наприклад: країна блакитних озер — Карелія; місто на Неві — Санкт-Петербург.
ПЕРСОНІФІКАЦІЯ — те саме, що уособлення. ПИТАЛЬНО-ВІДПОВІДНА ЄДНІСТЬ — спосіб діалогізації тексту.
ПЛЕОНАЗМ — 1) стилістично значиме повторення близьких за значенням слів і зворотів:
вирушати в путь-дорогу;