Після розгону Катериною ІІ Січі і «упразднення» козацтва, дід Іван із сином Павлом став чумаком і на волах возив сіль з Криму. Згодом вже у Павла чумацьке господарство складало близько 600 волів. І сіллю вони забезпечували мало не всю Україну. Після Павла були спадковими чумаками його син Іван, потім онук Сергій. Але всі вони вважали себе потомками козацької родини пра-прадіда Івана. І найулюбленішою піснею залишалась «Гей у полі там женці жнуть», яка завжди лунала при далеких подорожах в Крим по сіль. Мабуть, слухаючи бабусині розповіді, я ще малим для себе вибрав професію військового, щоб бути схожим на своїх предків.
Чим далі, тим розповіді були сумнішими. З приходом Радянської влади заможну родину розкулачили й вислали до Сибіру. Батька моєї бабусі Хроні, щоб заволодіти парою коней, просто розстріляли в лісі, залишивши 8-річну дівчинку без батька й матері. З 8 років вона працювала в колгоспі…
Я все більше й більше цікавився історією свого краю, своєї родини, своєї Батьківщини. І любов до неї змусила мене залишитись після служби в армії на рідній землі, хоча була можливість проживати за її межами.
Звільнився з армії я в 1998 році у військовому званні підполковник з посади начальника штабу військової частини. У жовтні цього ж року на Покрова Св. Богородиці вступив до лав Українського Чорноморського Козацтва. З 2001 року – осавул Буджацького Січового козацького війська, полковник УК.
Вважаю для себе головним завданням виховання підростаючого покоління в дусі патріотизму, любові до своєї землі, гордості за свою державу. Маю 2-х доньок, які вчителюють в одній із сільських шкіл і проводять в життя батьківські погляди, поділяють мою любов до Батьківщини. Слава Україні!
Воробйов В’ячеслав Миколайович народився у м. Челябінську у 1942 році. У 1960 році закінчив середню школу. У 1962 році закінчив технікум залізничного транспорту. Із 1962 рік по 1972 рік служив у Збройних Силах СРСР.У 1975 році закінчив заочно інститут залізничного транспорту. Із 1972 року по 1977 рік працював помічником машиніста електровозу, потім викладачем технікуму залізничного транспорту.
У 1972 році закінчив заочно курси «ін яз» (німецька мова).
У 1977 році закінчив заочно Одеський технікум вимірювань. Із 1977 року по теперішній час працює метрологом і начальником штабу ЦО на Білгород-Дністровському КП «Молоко».
Після виходу Указу Президента України про відродження Українського козацтва у 1998 році вступив до лав Білгород-Дністровського козацького кошу. Спочатку був помічником кошового Отамана з пропаганди ідей козацтва, потім його було обрано на посаду кошового писаря та скарбника.
У теперішній час після реєстрації Буджацького січового козацького війська є січовим писарем.
«У зв’язку із претворенням у життя Указу Президента України про відродження козацтва, вважаю, що історичні традиції козацтва, козацька культура повинні увійти в життя на сучасному етапі утвердження України як Держави демократичної. В.Воробйов».
Народився Скиба Микола Єфремович 20 грудня 1945 року в селі Сария (тепер Південне) Одеської області в родині сільського тракториста.
Дитинство та юнацькі роки пройшли в селі, де я закінчив 8 класів сільської школи.
Від учителів часто чув розповіді про нашу Україну та про українське козацтво.
З 1964 року служив в Радянській Армії – Військово-Морському флоті – КДБ. Закінчив службу головним старшиною.
У 1967 році повернувся до рідного краю. Закінчив Білгород-Дністровський сільськогосподарський технікум. Працював агрономом. Але цього було мало. Закінчив Одеський сільськогосподарський інститут, працював головним інженером, головним механіком. Тепер працюю заступником головного лікаря райепідсанстанції.
Коли у Придністров’ї була «заваруха», я довго не міг визначитись – піти в козацтво, чи ні… Коли я прочитав Статут Українського козацтва – вирішив – у козаки прийду.
03.07.1996 року я написав заяву про вступ у Білгород-Дністровське козацьке товариство.
Старшинська рада призначила мене наказним курінним отаманом – готовити громадян до вступу у козацьке товариство та іншими справами піклуватися. Потім мене обрали на посаду осавула
Кошу, полку…
Народився 20.11.1948 року в селі Глибоке Глибоцького району Черновицької області.
Батько – Єрофєєв Петро Васильович – працював у відділі зв’язку експедитором.
Мати – Горлачова Олена Климентіївна – працювала в кооперації, в школі, в колгоспі.
Закінчив Широківську СШ Білгород-Дністровського району в 1963 році.
Навчався в Овідіопольському СПТУ-10 на газоелектрозварювальника.
В 1967-1969 роках служив у Радянській Армії. Демобілізувався і робив у Великій Долині Овідіопольського району до 1970 року.
Повернувся до Широкого. Там працював газоелектрозварювальником, оператором зважувального комплексу.
У 1972 році переїхав до Білгорода-Дністровського. Працював газоелектрозварювальником, експедитором на Шабській міжрайбазі Одеського облпотрібсоюзу, в Сергіївці оператором з озеленення, далі знову в Білгороді-Дністровському – у МХАТО експедитором. Зараз – пенсіонер.
Вступив в Українське козацтво після зустрічі з Черв’яком О.О. в 1994 році. Осавул УК з 2000 року.
Прадід його – Яковенко Сергій Васильович – був козаком, охороняв кордони від турків, їздив на білому коні…
В’ячеслав Петрович - осавул з культурно-освітньої роботи в Січі. Активний учасник козацької художньої самодіяльності.
Співає в козацькому хорі під проводом керівника Зорило І.С., виступає з сольними номерами – він чудовий розказчик-пародист, слухачі від нього завжди в захваті!
ЧЕРВ’ЯК ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ
Я, Черв’як Олександр Олександрович, народився 5 червня 1952 року в селі Хмельове Хмелівського району Кіровоградської області, де в 1959 році пішов в 1 клас Хмелівської СШ №1.
В 1964 році, в зв’язку з переїздом батьків прибув до міста Білгорода-Дністровського Одеської області. В цьому році пішов в 6 клас Білгород-Дністровської СШ №4, яку закінчив в 1969 році. Після закінчення школи працював в ПМК-3 муляром до призова в Радянську Армію 14 травня 1971 року. Службу проходив: з травня по листопад 1971 року в Ленінградському військовому окрузі; з листопада 1971 року по травень 1973 року в Центральній групі військ (Чехословаччина).
Після звільнення з лав Радянської Армії працював з вересня 1973 року по квітень 1975 року в Міжколгоспдорбуді села Салгани. В 1973 році поступив на заочне відділення Білгород-Дністровського сільськогосподарського технікуму, який і закінчив в 1976 році по спеціальності технік-гідротехнік.
В квітні 1975 року поступив на роботу в МПМК «Одесрибаковгоспспілки» на посаду старшого геодезиста ПМК, де і працював до призова в армію на надстрокову службу на посаду прапорщика.
З 1978 року надстрокову службу проходив: в Одеському військовому окрузі до вересня 1985 року. В 1985 році був переведений для подальшого проходження служби в Забайкальський військовий округ, де служив до 1992 року.
З 1992 року службу проходив в Українській армії в місті Білгороді-Дністровському до 1996 року, в якому був звільнений на пенсію. Після звільнення працював в Білгород-Дністровському водоканалі на посаді інженера цивільної оборони до 2002 року. В 2002 році працював в Одеській облдержадміністрації на посаді спеціаліста І категорії, звідкіля був звільнений в зв’язку із скороченням штатів в 2004 році. З 2004 року по теперішній час працюю в Білгород-Дністровській центральній районній лікарні на посаді начальника штабу Цивільної оборони.
В Українському козацтві з початку його зародження в Білгород-Дністровському районі (з 1994 року): був начальником штабу Буджацької Січі, Білгород-Дністровського Кошу, Окремого полку ім. П.Орлика. Делегат багатьох Великих Рад, маю козацькі ордени.
Вважає, що роль козацтва на Україні в майбутньому має посилитись, особливо в зв’язку зі скороченням Збройних Сил і переходу до професійної армії. Велика кількість офіцерів, звільнених в запас, може поповнити ряди козацтва. А це вимагатиме також і належної нормативно-правової бази.
Спроба сучасних реформаторів побудувати нове суспільство з орієнтацією лише на економічні, ринкові розрахунки, неминуче провалиться. Суспільство засновується лише на ідеї моральності й цементується духовними прагненнями народу. Ідеологія козацтва фундується на таких засадах. Християнство (Православ’я), прагнення до «Народовладдя» та самоврядування в організації свого життя й на усвідомлення святого свого обов’язку – захищати рідну українську землю й українську державність. Це стало в перебігу віків свого роду генетичною особливістю козацького характеру. Й в сучасному суспільстві, коли значний відсоток населення України розгубив, не мав або розміняв свої ідеали на «речовизм» та долари, козацтво за рядом обставин стало найбільш стійким носієм національно-історичних традицій українського народу, здатне зіграти роль свого роду каталізатора громадської самосвідомості, очолити всенародний рух за відродження УкраїниБатьківщини.
Я, Лелеченко Ігор Альбертович, народився 4 лютого 1963 року в місті БілгородіДністровському. З 1970 року по 1980 рік навчався у СШ №3.
Зразу ж після закінчення школи мене «запросили» до шостого відділення КДБ для «бесіди». Там мені дали почитати показання викладачів і заявили, що всі мої «висказиванія» підпадають під статтю «антисоветська агітація і пропаганда». Зробили «внушеніє», що другої бесіди не буде.
Але, не зважаючи на це, я продовжував виражати свої погляди на «существующій строй», недієздатність якого на той час все більше проявлялася.
У Радянській Армії я не служив за станом здоров’я (порок серця).
На всіх посадах, де я працював, я продовжував висказувати свої погляди на «существующій строй», що визивало невдоволення керівників.