Козацтво – це національний рух, який завжди, у всі часи боровся за волю та самостійність Української держави. Козаки – це прості українські люди, які самі здобували для себе нормальне життя, права, і самі вирішували свою долю. Я також дотримуюся думки, що кожен сам коваль свого щастя, кожен сам повинен боротися за свої права, за благополуччя своєї Держави. Але один в полі не воїн. Тому я знайшов однодумців, які зібралися під чесним стягом Українського козацтва. Я дуже бажаю нормально жити і працювати саме у своїй державі, у своїй Батьківщині, і вважаю, що діяльність нашого козацького братства з часом вплине на ситуацію в Україні та змінить наше з вами життя на краще.
Отець Миколай Григорашенко, ієрей Української православної церкви Київського патріархату. Народився у 1975 році. Закінчив 4 курси Одеського інституту сухопутних військ, Одеську духовну семінарію, вчиться в Київській духовній академії.
Один із засновників Іверського монастирю (Одеса), має церковні нагороди.
У серпні 2002 року підготував пакет документів для реєстрації Свято-Казанської церковної громади села Адамівка та згодився бути її духовним пастирем. Приміщенням церкви тимчасово слугував пришкільний інтернат; священик жив при церкві. Проводилися богослужіння, просвітницька робота – отець Миколай проводив заняття з учителями, школярами, жителями села. Готувалися документи для збудування церкви…
Діакон Миколай Григорашенко рукоположений у сан священика був у п’ятницю 7 лютого 1997 року в Свято-Григоро-Богословському храмі міста Одеси мітрополітом Одеським та Ізмаїльським Агафангелом.
Служив настоятелем в храмах Свято-Успенському міста Анан’їва (1997), Свято-ІоанноБогословському села Жеребково (1997 - там створив парафію), Свято-Рождества-Богородичного села Байтали (1997), Свято-Казанського села Тимково (1998 - там створив парафію), Святих Мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії села Кірове (2000), Св. Димитрія Солунського села Новоградівка (2000), Свято-Михайлівського села Леніно (2001), Святого рівноапостольного князя Володимира міста Білгорода-Дністровського (2002). Був призначений Благочинним Білгород-Дністровського округу Одеської області Української православної церкви Київського патріархату з правом відкриття парафій та нагляду за ними (2002). У 2003 році переїхав до Одеси. В теперішній час – Благочинний Савранського округу Одеської області.
До Адамівської шкільної газети «Річ про Адамівську Січ» отець Миколай у жовтні 2002 року писав: «Першочерговим завданням держави, школи і батьків являється виховання морально і фізично здорового покоління, тому що від цього залежить майбутнє нашої нації. Яке насіння в дітях буде посіяне зараз, такі виростуть і плоди, як написано в Біблії: «Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне!» (Гал. 6:7).
Протягом багатовікової історії людства були відпрацьовані певні норми поведінки людини у суспільстві, які закладені Богом-Творцем у її совісті…
… Дітей треба вчити добру, стримувати в них вияв жорстокості і агресії, прищеплювати любов до праці, шанувати батьків, бути милосердними і співчутливими, вихованими, дружелюбними і не егоїстичними, допомагати один одному і бути завжди вдячними, бо вдячність – це плід високої культури. На жаль, багато дітей не навчені навіть елементарним нормам поведінки у суспільстві.
Життя за заповідями любові Ісуса Христа приносить людині внутрішній мир і душевний спокій, відводить почуття страху і неспокою, які стають причиною багатьох хвороб, що підтверджують і лікаріпсихіатри.
Навколишнє середовище формує характер дитини, і її треба навчити розпізнавати добро і зло, протистояти злу, дотримуючись біблійних наставлень, щоб уникнути морального падіння. Біблія вчить: «… утікаючи від пожадливого світового тління, докладіть до цього всю пильність і покажіть у вашій вірі чесноту, а в чесноті – пізнання, а в пізнанні – стриманість, а в стриманні – терпеливість, а в терпеливості – благочестя, а в благочесті – братерство, а в братерстві – любов» (2 Петр. 1:4-7)…
… Якщо ми бажаємо бачити нашу країну процвітаючою в усіх сферах життя, то молоде покоління треба виховувати в дусі християнської моралі…»
Возний Микола Михайлович народився 28.02.1941 року в селі Литвинівка Вишгородського району Київської області.
В 1966 році закінчив Литвинівську СШ й поступив до Харківського гвардійського вищого танкового командного училища ім.. Верховної Ради УРСР. У 1979 році закінчив Академію броньотанкових військ ім. маршала Малиновського.
В Збройних Силах СРСР проходив службу на різних командних посадах: від командира танкового взводу до заступника начальника штабу мотострілецької дивізії. Службу закінчив на посаді радника начальника штабу Північного фронту Збройних Сил Демократичної Республіки Афганістан.
Полковник, учасник бойових дій. Одружений. На теперішній час – пенсіонер. Є син – Руслан.
В Запорозькому козацтві – з часу його відродження. Очолює місцевий осередок (БілгородДністровський курінь Війська Запорозького). Полковник козацтва, має козацькі нагороди.
Працює в напрямку зміцнення лав козацтва України, підвищення ефективності його роботи. Член Координаційної Ради Задністрового козацтва.
Жуковський Віктор Костянтинович народився 22.12.1965 року в місті Козятин Вінницької області. Батьки переїхали до міста Білгорода-Дністровського.
В червні 1981 року закінчив ВШ №5, з 1981 року по 1984 рік навчався в Білгород-Дністровському ПТУ10. Закінчив Християнський гуманітарно-економічний університет (за фахом – юрист).
У 1984 році був призваний на дійсну військову службу, після закінчення якої залишився у 1986 році на зверх строкову. З 1987 року по 1988 рік проходив службу в Афганістані. За бойові операції нагороджений орденом «Червоної Зірки», медалями «Заслуги в військовій службі» ІІІ степеня, «За громадську мужність», грамотою Президента Радянського Союзу. У 1989 році став пенсіонером Міністерства Оборони (за інвалідністю).
З 1990 року по 1993 рік працював на БДЗМВ. З 1994 року по 1997 рік – відповідальний секретар Спілки ветеранів Афганістану (міськвиконком). З 1997 року – головний спеціаліст виконавчого комітету міської ради, з 1998 року – головний спеціаліст міської ради.
З 2000 року уповноважений представник Державного Комітету України у справах ветеранів по місту Білгороду-Дністровському (на громадських засадах).
Одружений, є син та донька. У козацтві з кінця ХХ ст. Кандидат у народні депутати України 2002 року.
ЛЕСІН ВІТАЛІЙ ПЕТРОВИЧ
Лесін Віталій Петрович народився 12.12.1941 року в селі Шалби Олексіївського району Татарської АРСР.
У 1960 році закінчив 10 класів й поступив до Тамбовського артилерійського училища. У 1961 році був переведений до Сумського артилерійського училища, яке закінчив у 1963 році.
Після училища проходив службу в м. Кременчук (до 1966 року). У 1966 році разом з військовою частиною Віталія Петровича було переведено в Одеський військовий округ в село Шабо БілгородДністровського району, де служив до 1969 року. У цьому ж році його було переведено до нового місця служби – до міста Білгорода-Дністровського, де служив до 1988 року на різних командних посадах. Звільнений в запас за вислугою років у 1988 році.
З 1988 року по 1994 рік працював автомеханіком в автоколонні автобуду. З 1995 року по теперішній час – викладач ДПЮ міського ліцею.
Одружений. Дружина – Лесіна Алевтина Іванівна, пенсіонерка. Діти: донька – Світлана, 1965 року народження; син – Костянтин, 1969 року народження.
У козацтві з кінця ХХ століття. Осавул козацтва, має козацькі нагороди.
Я. Ткаченко Валерій Павлович народився 03 липня 1955 року в селі Монаші БілгородДністровського району Одеської області .
Мати була учителем, батько – держслужбовцем.
Я – громадянин України, за національністю – українець.
В 1962 році пішов до першого класу Монашівської загальноосвітньої школи, яку закінчив у 1970 році. Спроба поступити до Одеської середньої морехідки закінчилась не вдало. Медицина не дала мені можливості зв’язати своє життя з морем – за станом здоров’я не допустили мене до навчання. Не бажаючи тратити марно часу, пішов учитись до Білгород-Дністровського професійно-технічного училища №10, де до армії отримав середню освіту та спеціальність – будівельника. У 1973 році пішов служити до Збройних Сил колишнього СРСР. Що цікаво? Закінчив Миколаївську спеціальну школу зв’язку ВМФ, був направлений до Північного флоту, де пройшов усі медичні комісії щодо плав составу і два з половиною роки на великому противочовновому (БПК) кораблі «Бойкий» пройшов понад 75000 миль водами Атлантики. Потім ще постійно залучався до навчальних зборів як на сторожові катера Дунайської флотилії, так і до підводних човнів м. Балаклава Чорноморського флоту. Ось такий парадокс.
Був за кордоном: в Сполучених Штатах Америки – м. Бостон, Норвегії – м. Осло, Кубі – м. Сендуегос.
В 1976 році повернувся додому, а в 1977 році одружився. Військова спеціальність докорінно змінила подальше моє життя. Почав я з учня регулювальника електро-радіо апаратури на БілгородДністровському колишньому заводі резисторів (Об’єднання «Оріон»), закінчив в спеціальному конструкторському бюро при заводі медичних виробів – монтажником електричних машин та систем. Маю вищу, шосту кваліфікацію. Загальний трудовий стаж 36 років. Освіта середня спеціальна.
З 2000 року депутат Монашівської сільської ради. Голова депутатської комісії з законності, правопорядку, регуляторної та депутатської діяльності, керівник загону охорони громадського порядку, голова адміністративної комісії з питань адміністративних порушень.