За даними С.И. Плаксія, молоді люди, зайняті некваліфікованою, фізично важкою працею, у 3 рази частіше допускають порушення трудової дисципліни, серед них у 4,2 рази більше частка споживаючі спиртні напої щотижня, чим серед їхніх однолітків високої кваліфікації. Зв'язок між змістом праці й антигромадською поведінкою, звичайно, не прямий. Він опосередкований психологічним і моральним станом, що відбиває протиріччя між потребами працівника й обставинами його виробничої ситуації.
Таким чином, при аналізі умов і причин відхилень не можна скидати з рахунка протиріччя інтересів різних шарів і груп трудящих. Сучасне суспільство не вільне від загострень і зіткнень інтересів, що можуть виникати в процесі взаємодії окремих підприємств, галузей народного господарства і суспільства в цілому.
Несвоєчасне і неадекватне вирішення подібних протиріч накладає визначений відбиток на свідомість і поведінку людей. На ґрунті зневаги державними інтересами виростає розрив між словом і справою, соціальна апатія. Переживаючи безгосподарність, махінації, приписки, байдужність керівництва до матеріальних цінностей, люди починають пасивно відноситися до закликів, шукають шляхи полегшити свою працю за рахунок суспільства. Джерелом негативних явищ стають помилки і перекручення в керуванні, порушення законності, принципів демократії і справедливості [25, С-21].
Розглядаючи девіантну поведінку не можна обійти питання про соціальну спадковість. Спадковість, як відомо, не обмежується рамками біологічних процесів, поширюється на багато інші, у тому числі і на соціальні. Із соціальною спадковістю зв'язане відтворення як позитивних, так і негативних сторін способу життя людей. Механізм соціального спадкування не позбавлений протиріч. Одне з них полягає в тім, що предметом спадкування стає не тільки нормальний, але і порочний життєвий досвід, що за допомогою соціальної інформації передається від покоління до покоління.
Аналіз проявів девіантної поведінки, припускає виділення типологічних груп, що мають як загальні риси, так і специфічні особливості. Угруповання видів і форм відхилень має сенс здійснювати по сферах життєдіяльності людей. Багато груп можуть бути віднесені до усіх без винятку сферам громадського життя, а ряд з них не завжди уособлює девіантну поведінку, що відхиляється, хоча, зрозуміло, і характеризує визначені вади у свідомості і поведінки людей.
Сім’я грає велику роль у можливостях виникненні девіантної поведінки у членів її родини, таких, як: алкоголізм, наркоманія, тютюнопаління та ін.
При цьому можна говорити о розбіжностях тих чи інших форм девіації. Так, соціологічні дослідження злочинності і її заподій беруть початок у роботах російського статистика К.Ф. Германа (1824 р.). Могутній поштовх у розвитку соціології злочинності дала робота франко-бельгійського вченого - математика-статистика Л.А. Кетле "Соціальна фізика" (1835 р.). У ній, спираючи на статистичний аналіз, Кетле дійде висновку про те, що всякий соціальний лад припускає визначена кількість і визначений порядок злочинів, що випливають з його організації.
У міру вивчення проблем злочинності більша кількість факторів, що впливають на її динаміку, попадає в поле зору дослідників. До них можна віднести: соціальний стан, рід зайняти, освіту, убогість як самостійний фактор. Виявлене також особливе значення декласування, тобто руйнування або ослаблення зв'язків між індивідом і соціальною групою. У 30-і роки ХХ сторіччя дослідження, проведені представниками так називаної чикагської школи в соціології, виявили вплив внутріміських розходжень на рівень злочинності: самі "злочинні райони" - райони, де є присутнім високий ступінь соціальної дезорганізації. Дотепер залишається дискусійною проблема співвідношення біологічного і соціального у формуванні злочинної поведінки.
Як відзначають дослідники, розвиток злочинності в нашій країні по основних якісних показниках наближається до загальносвітових тенденцій. Хоча поки региструємий рівень злочинності в нас нижче, ніж в індустріальних країнах, але дуже високий темп приросту злочинів. У цьому зв'язку потрібно враховувати, що злочинність має поріг кількісного і якісного насичення, за яким вона з кримінологічної, правоохоронної проблеми перетворюється в проблему політичну [1, С-18].
В Україні на стан злочинності великий вплив робить перехід до ринкових відносин і поява таких феноменів, як конкуренція, безробіття, інфляція. Фахівці відзначають, що поки ще характер злочинності в нашій країні можна визначити як "патріархальний", але вже помітні процеси, що говорять про "індустріалізацію" девіантності.
Незадоволена соціальна потреба викликає до життя стихійний прояв нормативно неурегульованих видів діяльності, що прагнуть заповнити функцію законних інститутів, однак за рахунок існуючих норм і правил. У своїх крайніх проявах подібна активність може проявитися в протиправних, злочинних діях.
Злочинність є проявом дисфункції соціальних інститутів. Наприклад, дисфункції політичних інститутів, що виростають з дезорганізації суспільства, часто зв'язані зі зміною форм державного правління, в умовах ослаблення легітимності державної влади можуть викликати ріст політичних, тобто протидержавних, злочинів (насильницьке захоплення або утримання влади, насильницька зміна конституційного ладу, публічні заклики до такої зміни, тероризм і т.п.). Злочинність функціонально зв'язана з протіканням соціальних процесів, що визначають характер і напрямки суспільного розвитку, зміст соціальних змін [1, С-20].
Економічна злочинність, як дисфункція економіки соціального інституту, являє собою явище, що виникає в ході й у зв'язку з взаємодією держави і економіки. У ході цієї взаємодії державні структури, що розпоряджаються практичним і правовим ресурсом влади, пересікаються з економічними інститутами, суб'єктами господарських відносин, що розпоряджаються матеріальними (майновими, грошовими) ресурсами.
Аналогічно можна сказати про появу злочинності у зв’язку з дисфункціональним впливом сім’ї.
Соціологія розглядає злочинність як соціальне явище, що носить деструктивний для суспільства характер. Її можна визначити як відносно стійку розповсюджену форму девіантної поведінки, що досягла ступеня суспільної небезпеки і визначена карним законодавством.
У зв'язку зі значним зменшенням віку злочинців - поняття злочинності серед неповнолітніх і молоді зв'язано з віковими групами від 14 до 29 років, хоча ряд тенденцій має місце й у молодших вікових групах.
Специфічними рисами злочинності молоді і неповнолітніх є:
По-перше, її висока латентність (тобто неповнота виявлених злочинів).
Через це нефактичний рівень злочинності в 2-3 рази вище, ніж зареєстрований. Латентність зв'язана з наступними факторами:
а) дорослі потерпілі не завжди звертаються в правоохоронні органи;
б) значна частина злочинів відбувається у своєму ж середовищі, взаємини в якій специфічні й у ряді випадків виключають повідомлення батькам, учителям, працівникам міліції;
в) у правоохоронних органів у даний час недостатньо сил і засобів, і тому вони прагнуть зосередити них на боротьбі з тяжкими злочинами, у той час як заява про менш тяжкі злочини (а це 4/5 усіх злочинів неповнолітніх, тобто крадіжки, хуліганство, грабежі) часто залишаються без реєстрації і заходу для них не приймаються [1, С-26].
По-друге, серед молодого покоління підвищеною кримінальною активністю відрізняються неповнолітні. Рівень злочинності серед підлітків у 1,5 разів перевищує аналогічний показник серед інших молодіжних груп.
По-третє, злочинність неповнолітніх носить переважно груповий характер - 3 з 5 чинених злочинів.
По-четверте, злочинність неповнолітніх і молоді в значно більшому ступені, ніж злочинність дорослих, "відчутно" до мір боротьби з нею, до рівня контролю з боку родини, виховних установ, соціальних служб, громадськості, тим більше, що до 80 % злочинів відбувається поблизу місця проживання, навчання, у тому числі і безпосередньо в навчальних закладах і гуртожитках.
Процес перетворення злочинності обумовлений, як правило, залученням неповнолітніх у злочинну діяльність шляхом передачі кримінального досвіду і підбурювання карними елементами.
Усе більше молодих людей утягують у сферу організованої злочинності.
У цілому молоді люди у віці від 14 до 29 років роблять 57% усіх зареєстрованих злочинів.
Процес правопорушення підлітка в правопорушника або злочинця забирає тривалий час. В міру наростання соціальної дезадаптації девіантний підліток стає об'єктом впливу різних інститутів, що займаються профілактикою дитячої бездоглядності і правопорушень неповнолітніх. Вони, у залежності від виконуваних ними функцій можуть бути розділені на 4 категорії:
1. Установи первинної соціальної профілактики. Дитячі сади, школи, установи додаткової освіти, мед. установи і т.п., діяльність яких спрямована на забезпечення адекватної соціалізації основної маси дітей, реалізацію їхніх прав і законних інтересів.
2. Установи первинної спеціальної профілактики. Соціальні притулки, реабілітаційні центри для дітей з обмеженими можливостями, центри соціальної допомоги родини і дітям, психолого-медико - соціальні центри, центри постинтернатної адаптації і т.п., що надають допомогу соціально - дезадаптованим дітям і дітям, опинившимся у важкій життєвій ситуації, що мають підвищений ризик здійснення правопорушення.
3. Установи вторинної спеціальної профілактики. Відділи попередження правопорушень неповнолітніх органів внутрішніх справ, відкриті і закриті спеціальні учбово-виховні установи, що повинні здійснювати ресоціалізацію неповнолітніх правопорушників і дітей, що зробили суспільно небезпечні діяння до досягнення віку настання кримінальної відповідальності.