Споживчий дефіцит створює умови не тільки для аморальних, але і для злочинних дій - спекуляції, розкрадань, зловживань службовим становищем заради одержання тих або інших матеріальних вигод, хабарництва.
При аналізі умов і причин відхилень не можна скидати з рахунка протиріччя інтересів різних шарів і груп трудящих. Сучасне суспільство не вільне від загострень і зіткнень інтересів, що можуть виникати в процесі взаємодії окремих підприємств, галузей народного господарства і суспільства в цілому.
Несвоєчасне і неадекватне вирішення подібних протиріч накладає визначений відбиток на свідомість і поведінку людей. На ґрунті зневаги державними інтересами виростає розрив між словом і справою, соціальна апатія. Переживаючи безгосподарність, махінації, приписки, байдужність керівництва до матеріальних цінностей, люди починають пасивно відноситися до закликів, шукають шляхи полегшити свою працю за рахунок суспільства. Джерелом негативних явищ стають помилки і перекручення в керуванні, порушення законності, принципів демократії і справедливості. [25]
Розглядаючи девіантну поведінку не можна обійти питання про соціальну спадковість. Спадковість, як відомо, не обмежується рамками біологічних процесів, поширюється на багато інші, у тому числі і на соціальні. Із соціальною спадковістю зв'язане відтворення як позитивних, так і негативних сторін способу життя людей. Механізм соціального спадкування не позбавлений протиріч. Одне з них полягає в тім, що предметом спадкування стає не тільки нормальний, але і порочний життєвий досвід, що за допомогою соціальної інформації передається від покоління до покоління.
Як відзначав Л.М. Архангельський, моральні колізії можна розділити на зовнішні (між людьми) і внутрішні (коли в людини відбувається боротьба мотивів). Зовнішні колізії свідчать про розбіжність спрямованості ціннісних орієнтацій (аж до їхньої протилежності), що виявляються в суспільних відносинах як зіткнення різних моральних систем. Джерелом міжіндивідуальних непорозумінь можуть бути і розходження в моральних позиціях людей, обумовлені розбіжністю рівнів особистої культури, конкретних життєвих цілей і вибору засобів їхнього досягнення. Природа внутрішніх конфліктів інша. Вони визначаються суперечливістю індивідуальної моральної свідомості. Найчастіше це зіткнення між мотивами громадського обов'язку і мотивами, що виражають групові, сімейні, особисті інтереси. Внутрішні колізії можуть переростати в зовнішні конфлікти.
Аналіз проявів девіантної поведінки, припускає виділення типологічних груп, що мають як загальні риси, так і специфічні особливості. Угруповання видів і форм відхилень має сенс здійснювати по сферах життєдіяльності людей. Багато груп можуть бути віднесені до усіх без винятку сферам громадського життя, а ряд з них не завжди уособлює девіантну поведінку, що відхиляється, хоча, зрозуміло, і характеризує визначені вади у свідомості і поведінки людей.
Доцільніше розглядати поведінку людей по двох головних регуляторах життєдіяльності: мораль і право. Звичайно, границя між ними іноді порівняно умовна, проте, нею можна керуватися при вивченні конкретних форм девіантної поведінки.
Соціальні норми, подібно іншим цінностям, виконують функції оцінки й орієнтації особистості, спільності. Разом з тим вони не обмежуються цими функціями. Норми здійснюють регулювання поводження і соціальний контроль за поведінкою. Вони носять яскраво виражений вольовий характер. Це не тільки вираження думки, але і вираження волі. При цьому, на відміну від індивідуального волевиявлення, норма виражає типові соціальні зв'язки, дає типовий масштаб поведінки. Норма не тільки оцінює й орієнтує, подібно ідеям, ідеалам, але і пропонує. Її характерною рисою є імперативність. Це єдність оцінки і розпорядження.
Соціальні норми - це правила, що виражають вимоги суспільства, соціальної групи до поведінки особистості, групи в їхніх взаєминах один з одним, соціальними інститутами, суспільством у цілому.
Регулюючий вплив норм полягає в тому, що вони встановлюють границі, умови, форми поведінки, характер відносин, мети і способи їхнього досягнення.
Унаслідок того, що норми передбачають і загальні принципи поведінки, і конкретні її параметри, вони можуть давати більш повні моделі, еталони належного, ніж інші цінності. [38]
Порушення норм викликає більш конкретну і чітку негативну реакцію з боку соціальної групи, суспільства, його інституціональних форм, спрямовану на подолання девіантної поведінки. Тому норми є більш діючим засобом боротьби з девіацією, засобом забезпечення порядку, стійкості суспільства.
Норми виникають унаслідок потреби у визначеній поведінці. Так, наприклад, однією із самих древніх норм була норма чесного відношення до своєї частки в суспільній праці. На зорі людства можна було вижити, тільки дотримуючись даної норми. Вона з'явилася в результаті закріплення повторюваних необхідних спільних дій. Цікаво, що ця норма не втратила свого значення і в даний час, хоча нею актуалізують інші фактори.
Різноманіття соціальної реальності, соціальних потреб породжує і різноманіття норм. Класифікувати норми можна по різних підставах. Для соціолога має значення виділення норм по суб'єктам, носіям норм. По цій підставі виділяють загальнолюдські норми, норми суспільства, групові, колективні. У сучасному суспільстві спостерігається складна колізія, взаємопроникнення цих норм.
По об'єкту або сфері діяльності розмежовують норми, що діють в області визначених видів відносин: політичні, економічні, естетичні, релігійні і т.д.
По змісту: норми, що регулюють майнові відносини, спілкування, що забезпечують права і свободи особи, що регламентують діяльність установ, взаємини між державами і т.д.
По місцю в нормативно-ціннісній ієрархії: основні і другорядні, загальні і конкретні. За формою утворення і фіксації: жорстко фіксовані і гнучкі. По масштабах застосування: загальні і локальні.
По способу забезпечення: які опираються на внутрішнє переконання, суспільну думку або на примус, на силу державного апарата.
По функціях: норми оцінки, що орієнтують, контролюючі, регламентуючі, караючі, що заохочують.
По ступені стійкості: норми, що спираються на соціальною звичку, на звичай, традиції і не мають такої підстави й ін. [19]
Подолання і попередження антигромадської поведінки можливо лише на шляху удосконалювання соціального життя людей. Сполучення і комплексне використання економічних, соціально-культурних, виховних і правових мір - основна умова рішення цієї складної соціальної проблеми. Подолання девіантної поведінки і соціально небезпечних учинків зв'язано з виявленням і усуненням причин, що породжують їх, і умов, що сприяють їхньому здійсненню.
Що стосується попередження злочинів, то під цим мається на увазі сукупність державних і суспільних мір, що мають метою усунення або нейтралізацію причин і умов, що сприяють здійсненню правопорушень. Попередження злочинів забезпечується всім комплексом заходів, спрямованих на розвиток і удосконалювання суспільних відносин, економіки, ідеології і культури, на створення і зміцнення такої організації громадського життя, що протистоїть будь-яким антигромадським проявам.
Профілактика - головний напрямок боротьби зі злочинністю. Даний принцип являє собою прямий наслідок загальної концепції права, кримінологічної науки і практики. Справді, якщо злочинність обумовлена об'єктивними соціальними процесами і її причини знаходяться не в пороках людської натури, то звідси витікає, що боротьба з цим злом повинна ґрунтуватися, насамперед, на усуненні конкретних недоліків у житті суспільства, у вихованні дітей, на поліпшенні відносин у родині й у виробничому колективі, на удосконалюванні керування суспільними процесами, функціонування державних інститутів. Глибока філософська теза К. Маркса: “ Якщо характер людини створюється обставинами, то треба, стало бути, зробити [3]обставини людяними “1.
Попередження злочинності - один з важливих напрямків діяльності суспільства і держави по удосконалюванню суспільних відносин і вихованню нової людини. Загальні запобіжні заходи можуть бути економічними, політичними, ідеологічними, виховними, правовими, управлінськими і технічними. При цьому за всіма мірами профілактики злочинності варто бачити людину, з її потребами, із усіма властивими їй, як особистості особливостями.
Різноманіття соціальних зв'язків людини складає, мабуть, головні труднощі при виборі методів виховання, впливу на поведінку, на формування моральних якостей і моральних поглядів людей. Саме тому попередження злочинів повинне носити комплексний характер.
Матеріальні вкладення держави в сферу виробництва, в область ідеології і духовного життя створюють необхідні передумови для росту культури і свідомості людей. Справа, зрозуміло, не зводиться до економічних витрат. Великі соціально-економічні і виховні заходи держави і суспільства, спрямовані на рішення задач, сприяють поступовому подоланню злочинності. (Так, принаймні, було в середині 80-х, на сьогоднішній день фінансування державою зведено майже до нуля, а криза 17 серпня 1998 р. ще більш погіршила положення. Чи навряд тепер можна чекати зниження злочинності. Думаю, що в найближчі час можна чекати більшого сплеску злочинів, людьми раніше що не робили правопорушень.)
Соціальні міри попередження злочинів носять конкретний характер. Насамперед, мова йде про такій розповсюдженій нині формі, як комплексні плани профілактики правопорушень, що є складовою частиною планів соціального розвитку. Важливо, що попередження правопорушень розглядається при цьому в тісному зв'язку з загальними задачами соціального розвитку.