Більшість опитаних (77,1%) пристрастилися до зілля під впливом інших осіб. До числа спокусників відносяться головним чином друзі і знайомі. Майже 2/3малі гедоністичні устремління, відчували спрагу гострих відчуттів, четверта частина вступила на цей шлях, наслідуючи іншим, зі снобістських спонукань.
Число тих, хто шукав у наркотиках забуття після перенесеної психічної травми, особистої драми або потягнувся до них через незадоволеність життям, не велике. Приведені дані спростовують спрощене уявлення, начебто головна причина споживання наркотиків - бажання перебороти страждання, придбати щиросердечну рівновагу.
Споживачі наркотиків платять за них чималі гроші. Зрозуміло, що відповідну суму більшість споживачів наркотиків можуть дістати тільки злочинним шляхом, тому що багато хто з них не працюють, а якщо і трудяться, то таких грошів не заробляють. Це дозволяє зробити висновок, що наркоманія ставши такою суспільною проблемою, не бачити якої вже не можна: потрібне глибоке пророблення мір боротьби з цим явищем, у тому числі і за допомогою виявлення глибинних соціальних причин. [40]
Суїцид - намір позбавити себе життя, підвищений ризик здійснення самогубства. Ця форма поведінки пасивного типу, що відхиляється, є способом відходу від нерозв'язних проблем, від самого життя.
У різні епохи й у різних культурах існували свої оцінки цього явища: часто самогубство засуджували (з погляду християнської моралі самогубство вважається тяжким гріхом), іноді ж допускали і вважали у визначених ситуаціях обов'язковим. При оцінці конкретних суїцидальних актів багато що залежить від мотивів і обставин, від особливостей особистості. Дослідження свідчать, що фактором, що провокує суїцидну поведінку, виступає специфічна комбінація таких характеристик, як стать, вік, освіта, соціальний і родинний стан. [3]
Світовий досвід дослідження самогубств виявляє основні закономірності суїцидної поведінки. Суїциди в більшому ступені характерні для високорозвинених країн, і сьогодні існує тенденція до збільшення їхнього числа. Суїцидна активність має визначені тимчасові цикли. Факт весняно-літнього піка й осінньо-зимового спаду її був відзначений ще Э. Дюркгеймом. Кількість самогубств зростає у вівторок і знижується в середу-четвер. Кінець тижня більше "небезпечний" для чоловіків. Співвідношення між чоловіками і жінками приблизно таке: 4: 1 при вдалих самогубствах і 4: 2 при спробах, тобто суїцидна поведінка чоловіків частіше приводить до трагічного результату.
Дюркгейм виділив 4 типи самогубств: аномічне, егоїстичне, альтруїстичне і фаталістичне.
Аномічний тип самогубств одержує поширення, коли в суспільстві виникає неузгодженість ціннісного світу. Люди можуть переживати економічні негоди, війни й інші катаклізми без процентного росту самогубств, якщо зберігається високий ступінь їхньої соціальної інтеграції.
Егоїстичне самогубство обумовлене розривом соціальних зв'язків у силу тих або інших причин (смерть близьких, розлучення). Соціальна роз'єднаність у цих і подібних випадках породжує відчуття нікчемності, самітності, безцілісності існування.
Альтруїстичне самогубство, навпроти, обумовлено дуже сильним поглинанням індивіда соціальною групою. Прикладами подібного типу може бути самогубство дружини після смерті чоловіка.
Фаталістичне самогубство виникає, коли з боку групи виходить надлишковий контроль, що виражається в строгій регламентації в особистому житті. Для деяких індивідів це може стати нестерпним. [6]
Відзначено, що імовірність прояву цієї форми відхилень залежить і від вікової групи. Самогубства відбуваються частіше у віці після 55 і до 20 років, сьогодні самогубцями стають навіть 10-12-літні діти. Світова статистика свідчить, що суїцидна поведінка частіше виявляється в містах, серед самотніх і на крайніх полюсах суспільної ієрархії.
В Україні на початку XX в. суїцидна поведінка не одержала такого поширення, як у ряді європейських країн. До 80 р. р. ситуація істотно змінилася: СРСР по частоті самогубств перевершив деякі з європейських країн (30 на 100 тис. населення), потім спостерігалося зниження числа самогубств до 19 на 100 тис. населення в 1989 р. Однак та глибока соціально-економічна криза, у якої знаходяться сьогодні республіки колишнього СРСР, викликає, як вважають соціологи, нову хвилю самогубств.
Дослідження суїцидної поведінки на території колишнього СРСР виявляє цілий ряд особливостей. Усі колишні республіки Радянського Союзу можна умовно розділити на дві групи: перша - республіки Європейської частини колишнього СРСР, Росія, Грузія, у них рівень самогубств серед міського населення нижче, ніж серед сільського, і складає близько 70%; друга - республіки Середньої Азії, Закавказзя (крім Грузії), Казахстан; тут рівень міських самогубств вище, ніж у сільській місцевості, у середньому у 2 рази. Перше співвідношення можна назвати європейським, а друге - азіатським типом поширення самогубств. Азіатський тип поширення самогубств порозумівається національно-релігійними традиціями, особливостями міжособистісних відносин, великою кількістю багатодітних родин, урбанізацією; європейський - несприятливою соціально-економічною обстановкою на селі, стагнацією сільського життя, відтоком працездатних селян у міста, старінням сільських жителів. По цих же причинах серед міст по числу самогубств лідирують малі і середні.
Нарешті, безсумнівний зв'язок суїцидної поведінки з іншими формами соціальних відхилень, наприклад, з пияцтвом. Судовою експертизою встановлено: 68% чоловіків і 31% жінок покінчили з життям, знаходячись у стані алкогольного сп'яніння. На обліку як хронічні алкоголіки знаходились 12% що зробили самогубство чоловіків. Для профілактики самогубств важливе значення має з'ясування стану емоційно-вольової сфери людини, що намагається покінчити із собою, її психічне відношення до майбутнього суїциду. Оскільки самогубство - діяння навмисне, то, перш ніж говорити про його попередження, необхідно розглянути мотиви і причин самогубств:
1. Особисто-сімейні конфлікти, у тому числі сімейні конфлікти, розвід; хвороба, смерть близьких; самітність; невдала любов; образи з бокові навколишніх; полова неспроможність.
2. Стан здоров'я, у тому числі психічні захворювання; соматичні захворювання; каліцтва.
3. Конфлікти, зв'язані з антисоціальною поведінкою суїцидента, у тому числі побоювання кримінальної відповідальності; страх іншого покарання або ганьби.
4. Матеріально-побутові труднощі.
5. Конфлікти, зв'язані з роботою або навчанням,
у тому числі конфлікти на роботі; неуспіхи в навчанні.
6. Інші мотиви. [36]
Більшість людей, що планують самогубство, не хоче вмирати. Їх переповняє почуття безнадійності, гніву на оточуючих; вони переконують себе, що їхні проблеми ніколи не будуть вирішені. Це спроба знайти допомогу і підтримку у навколишніх. Така людина може стати жертвою власних дій і, навпроти, орієнтована на лікування, він швидко розуміє, що самогубство - не вихід зі сформованої ситуації. Методами профілактики запобігання самогубств є постійні спостереження за особами із суїцидальними настроями, наявність телефонів довіри й анонімних психологічних консультацій, а у відомій ситуації - негайна допомога психіатра. В Україні сьогодні з'явився ряд суїцидологічних центрів і кабінетів соціально-психологічної допомоги, де люди в критичній ситуації можуть одержати професійну допомогу.
Винятково відповідальним етапом профілактики самогубств виступає надання допомоги суїциденту з боку соціального працівника. Як показує практика, існує три основних способи допомоги людині, що думає про суїцид:
1. Своєчасне діагностування і відповідне лікування суїцидента.
2. Активна емоційна підтримка людини, що знаходиться в стані депресії.
3. Заохочення його позитивної спрямованості з метою полегшення негативної ситуації. При цьому важливо дотримувати наступних правил:
будьте упевнені, що ви в стані допомогти;
набирайтеся досвіду від тихнув, хто вже був у такій ситуації;
будьте терплячі;
не намагайтеся шокувати або загрожувати людині, говорячи "Піди і зроби це";
не аналізуйте його поведінкові мотиви, говорячи: "Ви так почуваєте собі, тому що. ";
не сперечайтеся і не кажіть: "Ви не можете убити себе, тому що. ";
робіть усе від вас залежне, але не беріть на себе персональну відповідальність за чуже життя.
Центральною частиною подолання кризового стану людини і визначення шляхів його виходу з важких ситуацій є індивідуальна профілактична бесіда із суїцидентом. Зрозуміло, вона має свою специфіку, що виявляється в наступному:
· Ні в якому разі не можна запрошувати людини на бесіду через третіх осіб, запрошення необхідно зробити обов'язково особисто (краще спочатку зустрітися, звернутися з яким-небудь нескладним проханням або дорученням, щоб був привід для зустрічі).
· При виборі місця бесіди - відсутність сторонніх осіб (ніхто не повинний переривати розмови, скільки б він не продовжувався).
· Бажано спланувати бесіду не в робочий час, коли кожний зайнятий своїми справами.
· У процесі бесіди доцільно не вести ніяких записів, не поглядати на годинник і тім більше не виконувати які-небудь "побіжні" справи. Треба усім своїм видом показати суїциденту, що важливіше цієї бесіди для вас зараз, нічого немає.
Профілактична бесіда, як правило, повинна, містити в собі 4 етапи.
Початковий етап - встановлення емоційного контакту зі співрозмовником. На цьому етапі бесіди рекомендується використовувати такі психологічні прийоми, як: "співпереживання", "емпатичне вислуховування". Отут важливо вислухати суїцидента терпляче і співчутливо, без критики, навіть якщо ви з чимось і не згодні (тобто необхідно дати людині можливість виговоритися). У результаті ви будете сприйматися як людина чуйна, що заслуговує довіри.