Система запобіжних заходів у різних регіонах і соціальних групах має свою специфіку і своїх адресатів. Поряд із загальноосвітніми і виховними мірами в планах профілактики правопорушень передбачається, що конкретно повинні робити юридичні органи (органи МВС, юстиції, прокуратури і суди), безпосередньо ведучу боротьбу зі злочинністю; спільна їхня робота з громадськими організаціями, а також координування їхніх дій. Адресат запобіжних заходів - це ті люди, поведінка яких свідчить про відхилення від норм закону або правил соціального співжиття. У планах профілактики правопорушень передбачаються шляхи і методи правового, морального і естетичного виховання населення, особливо молоді.
Відхилення від норм поведінки повинні стає предметом уваги, насамперед у тому мікросередовищі, у тих соціальних осередках, де людина формується як особистість, - у родині, у школі, інституті, на роботі. Саме тут потрібно вести кропітку роботу по подоланню антисоціальних навичок і звичок.
Аналізуючи життєвий шлях правопорушника, завжди можна знайти ті вади його особистості, що спочатку привели його до аморальних вчинків, а потім і до більш серйозного конфлікту з правилами поведінки в суспільстві, з карним законом. При цьому важливе значення мають не тільки життєві умови або особливості конкретної обстановки, наприклад невпорядкованість, дійсна або удавана образа, але також індивідуальні риси особистості, що реагує на сформовану ситуацію. [28]
Різноманіття дій людей, що знаходяться в подібних умовах, порозумівається, насамперед, наявністю в самій об'єктивній дійсності різних шляхів і можливостей, що і складає основу для прийняття людиною того або іншого рішення. Профілактична робота, особливо спеціальні її форми, зв'язані з аналізом конфліктних ситуацій і попереджувальним впливом на осіб, повинна активізувати все соціально корисне з урахуванням ступеня зіпсованості людини і можливості її виправлення і перевиховання.
При проведенні спеціальних запобіжних заходів необхідно враховувати, що в мікросоціальних групах у силу специфічних умов можуть складатися “свої" правила поведінки, “свій" спосіб життя, що протистоїть якщо не в цілому, то в значній частині існуючим в суспільстві нормам і моральним цінностям. Не секрет, наприклад, що в осіб, неодноразово суджених, часто існує “своя" психологія і “свої" погляди на норми поведінки в суспільстві. Диференційований підхід до оцінки способу життя людей у різних мікросоціальних групах повинен бути зв'язаний, природно, і з диференційованим підходом до самих людей, до використання різноманітних форм і методів роботи з ними. Пошуки “слабкої ланки" у життєвому шляху людини мають принципове значення для прийняття адекватних соціальних мір попередження та корегування девіантної поведінки антигромадських вчинків.
Попередження злочинів за допомогою індивідуалізованого впливу на людей, що встали на шлях антигромадського поводження, здійснюється органами МВС, прокуратури, судами в тісній взаємодії з громадськими організаціями і колективами підприємств, установ і організацій. Складністю проблеми подолання злочинності визначається основний висновок: боротьба зі злочинністю не може бути прерогативою якого-небудь одного органа в державі. Зміцнення родини, поліпшення виховання дітей, підвищення культури населення, вирівнювання соціальних розходжень - усе це справа всього суспільства.
Своєчасне виявлення несприятливих ситуацій і надання допомоги людям, що потрапили в таку ситуацію, - самий важкий, але зате і самий реальний і гуманний шлях попередження антигромадської, злочинної поведінки.
Загальні і спеціальні профілактичні заходи припускають цілеспрямоване формування людських потреб, створення найбільш сприятливих можливостей для їхнього задоволення, а також посилення ролі моральних початків у поведінці людей. Це стосується всіх класів і соціальних груп. Разом з тим необхідно враховувати і більш приватні територіальні, економічні, національні і соціально-психологічні розходження. Ці розходження часом помітно позначаються на мотивах поведінки, рівні правової і моральної свідомості. Профілактична робота повинна проводиться диференційовано, з огляду на вікові, професійні й інші особливості людей.
Говорячи про попередження антигромадських і соціально небезпечних дій, необхідно мати на увазі, що види цих дій різноманітні і від їхньої оцінки багато в чому залежить система профілактичних мір.
Під антигромадською поведінкою розуміється поведінка людини, спрямована проти інтересів суспільства в цілому, окремих його осередків, конкретних людей, контрольована його свідомістю і волею. Очевидно, що така людина повинна мати всі якості соціальної особистості, включаючи визначений стан психічного здоров'я, тобто ця людина повинна бути осудною. [27]
Антигромадські вчинки, зв'язані з порушенням моральних норм і правил, переборюються переважно за допомогою виховних мір.
Правопорушення - більш серйозні антигромадські діяння. Це порушення не тільки моральних, але і правових норм. Найбільш небезпечним видом антигромадської поведінки поводження є злочин, за здійсненням якого випливає карне покарання.
Усі ці дії суть вчинки людей осудних, котрі, щоправда, можуть мати ті або інші відхилення в психіці, що впливають на характер їхньої поведінки, але відхилення, що не змінюють їхній сутнісної характеристики. Тому і попередження антигромадських дій таких осіб зв'язано, насамперед, з їхнім соціальним вихованням.
У той же час зустрічаються діяння несамовитих, котрі є соціально небезпечними і які іноді необґрунтовано плутають з антигромадською поведінкою. Такими можуть бути дії, на перший погляд подібні зі злочинами (наприклад, убивство одною людиною іншої і т.п.).
Очевидно, що раннє виявлення, як фізіологічних особливостей дитини, так і несприятливих мікро соціальних ситуацій могло б сприяти корекції її поведінки, насамперед шляхом створення соціальних умов, необхідних для формування повноцінної людської особистості.
Соціологічні дослідження злочинності і її заподій беруть початок у роботах російського статистика К.Ф. Германа (1824 р.). Могутній поштовх у розвитку соціології злочинності дала робота франко-бельгійського вченого - математика-статистика Л.А. Кетле "Соціальна фізика" (1835 р.). У ній, спираючи на статистичний аналіз, Кетле дійде висновку про те, що всякий соціальний лад припускає визначена кількість і визначений порядок злочинів, що випливають з його організації.
У міру вивчення проблем злочинності більша кількість факторів, що впливають на її динаміку, попадає в поле зору дослідників. До них можна віднести: соціальний стан, рід зайняти, освіту, убогість як самостійний фактор. Виявлене також особливе значення декласування, тобто руйнування або ослаблення зв'язків між індивідом і соціальною групою. У 30-і роки нашого сторіччя дослідження, проведені представниками так називаної чикагської школи в соціології, виявили вплив внутріміських розходжень на рівень злочинності: самі "злочинні райони" - райони, де є присутнім високий ступінь соціальної дезорганізації. Дотепер залишається дискусійною проблема співвідношення біологічного і соціального у формуванні злочинної поведінки.
Як відзначають дослідники, розвиток злочинності в нашій країні по основних якісних показниках наближається до загальносвітових тенденцій. Хоча поки регіструємий рівень злочинності в нас нижче, ніж в індустріальних країнах, але дуже високий темп приросту злочинів. У цьому зв'язку потрібно враховувати, що злочинність має поріг кількісного і якісного насичення, за яким вона з кримінологічної, правоохоронної проблеми перетворюється в проблему політичну. [1]
В Україні на стан злочинності великий вплив робить перехід до ринкових відносин і поява таких феноменів, як конкуренція, безробіття, інфляція. Фахівці відзначають, що поки ще характер злочинності в нашій країні можна визначити як "патріархальний", але вже помітні процеси, що говорять про "індустріалізації" девіантності.
Незадоволена соціальна потреба викликає до життя стихійний прояв нормативно неурегульованих видів діяльності, що прагнуть заповнити функцію законних інститутів, однак за рахунок існуючих норм і правил. У своїх крайніх проявах подібна активність може проявитися в протиправних, злочинних діях.
Дисфункції політичних інститутів, що виростають з дезорганізації суспільства, часто зв'язані зі зміною форм державного правління, в умовах ослаблення легітимності державної влади можуть викликати ріст політичних, тобто протидержавних, злочинів (насильницьке захоплення або утримання влади, насильницька зміна конституційного ладу, публічні заклики до такої зміни, тероризм і т.п.). Злочинність функціонально зв'язана з протіканням соціальних процесів, що визначають характер і напрямки суспільного розвитку, зміст соціальних змін. [1]
Політичне насильство безпосередньо зв'язане з рівнем стабільності даного суспільства. Рівень політичного насильства залежить також від характеру існуючого режиму. Характер режиму може бути оцінений по ступені переваги в процесі регулювання суспільних відносин або примусових методів, або методів дозвільного характеру.
Економічна злочинність являє собою явище, що виникає в ході й у зв'язку з взаємодією держави і економіки. У ході цієї взаємодії державні структури, що розпоряджаються практичним і правовим ресурсом влади, пересікаються з економічними інститутами, суб'єктами господарських відносин, що розпоряджаються матеріальними (майновими, грошовими) ресурсами.