Смекни!
smekni.com

Податки і податкова політика (стр. 17 из 33)

- інші джерела, до яких відносяться внутрішні державні позички.

У вузькому розумінні під державною податковою політикою розуміють систему оподатковування, що складається з податків і їхніх елементів, механізму і строків сплати і ін.

Еволюція принципів і систем оподатковування відбувається перманентно. Побудова концепції податкової системи держави, орієнтованої на гранично припустиму величину податкового вилучення, вимагає, відповідно до методології науки про податки, знань фундаментальних принципів продуктивного (еластичного) оподатковування. Такі принципи названі ще Ф. Кене в XVII столітті, пізніше вони систематизовані А. Смітом і Н. И. Тургенєвим, а ще майже через сторіччя розвинені й доповнені А. Вагнером. У той час ці принципи (справедливість, рівнонапруженість, прозорість, економічна ефективність і ін.) одержали назву «золотих правил» оподатковування. На їхньому фундаменті сучасні вчені розробили систему принципів, відповідно до яких формуються й удосконалюються національні податкові системи різних держав. Вони націлюють всі елементи податкового середовища на максимально продуктивний результат, що може бути прийнятий обома сторонами податкового процесу: суб'єктами сфер «бізнес» й «бюджет» і служать орієнтиром для вдосконалення податкової практики.

Сучасна податкова наука й практика керуються двома групами принципів оподатковування:

1) організаційно-етичні, або класичні, «золоті правила» оподатковування;

2) економіко-функціональні (правові), відповідно до яких розвивається ведення податків в конкретному просторі і часі.

Виходячи із загальної фінансової політики держави, цілей і завдань податкової політики, можна визначити головні принципи її організації. До них відносяться:

1. Забезпечення реалізації головних напрямків державної фінансової політики на основі ефективного здійснення державної податкової політики.

2. Стабільність нормативно-правового забезпечення, що регулює податкову систему держави і скорочення числа підзаконних актів, які не повинні суперечити актам законодавства.

3. Економічна зацікавленість. У сплаті податків повинні бути зацікавлені як платники (юридичні та фізичні особи), так і держава, що повинна піклуватися про зростання добробуту населення, і виконанні в повному обсязі соціальних й інших функцій.

4. Соціальна справедливість рівною мірою щодо юридичних і фізичних осіб. Наприклад, ставки податків, тарифів або інших обов'язкових платежів повинні бути однакові для всіх платників.

5. Рівнонапруженість податкового навантаження щодо всіх платників податків і інших обов'язкових платежів. Дотримання цього принципу пов'язане з істотним зменшенням пільг.

6. Принцип вигідності. Сутність цього принципу складається в тім, що платник податку повинен одержати від суспільства таку частину благ або послуг, що, на його погляд, була б адекватна їхній вартості. Під загальними благами розуміють ті фінансовані за рахунок бюджету вигоди, які може одержати платник податків. Таким чином, податки можна розглядати як ціну послуг держави. Позитивно те, що розміри податків пов'язується з витратами бюджету. Цей принцип має місце при встановленні митних тарифів, державного збору, сплати в соціальні фонди (соціального страхування, обов'язкового пенсійного страхування й т.п.).

7. Економічна ефективність. Витрати, пов'язані з організацією податкової діяльності і збором податків, повинні бути значно меншими, ніж результати цієї роботи. У першу чергу це залежить від відношення платника податків до виконання своїх податкових зобов'язань, а також від ефективності планування і організації праці працівників податкових служб, їхньої мотивації, контролю, оцінки результативності і рівня технічного оснащення.

8. Гнучкість. Державна податкова політика повинна пристосовуватися до діючої економічної системи, відображати зміни, що відбуваються в країні. З іншого боку, це не повинне суперечити принципу стабільності нормативно-правової бази. Тому особливе значення при здійсненні цього принципу набуває визначення оптимуму при внесенні будьяких змін в існуючу систему. Платник податку повинен бути впевнений, що діяльність, яку він веде або починає і вважає ефективною, не стане для нього збиткової згодом.

1.2. Еволюція податкової політики в системі державного управління економікою.

Податок - одне з основних понять фінансової науки. Проблеми правильного розуміння його природи обумовлені тим, що податок - поняття не тільки економічне, але й правове, соціальне, філософське. Оподатковування як елемент економічного ладу суспільства властиво всім державним системам як ринкового, так і неринкового типу господарювання. Процес стягнення податків здійснюється державою і, більше того, є його функцією. Поняття «податок» тісно пов'язане з категорією «держава». Воно істотно залежить від рівня розвитку самої держави, стану його економіки (базису) і соціально-політичних відносин. Знайомства з податковою системою досить, щоб судити про те, на якому щаблі розвитку перебуває держава.

В останні десятиліття йде активне переосмислення ролі держави в економічному розвитку й виявленні тих тенденцій, які будуть визначати місце податкової політики в економічному житті суспільства.

Слід зазначити, що на всіх етапах розвитку суспільства держава активно втручалася в дії суб'єктів економічного життя й забезпечувало стабільність політичної влади. Це втручання в різні періоди істотно розрізнялося, що дозволяє говорити про етапи еволюції економічних функцій держави. Ці етапи необхідно розглядати з позицій діалектики економіки та політики і тієї ролі, яку відіграє держава як орган, що забезпечує баланс інтересів суспільства. Відповідно до цього розрізняють такі етапи зміни ролі держави в розвитку економіки:

- інститут політичної влади. Характерний для початкових періодів розвитку суспільства, коли формуються суспільний поділ праці, приватна власність і класи. Підтверджується тривалим досвідом більшості країн, що пройшли шлях формування ринкового господарства й реформування економіки;

- держава як «нічний сторож». Характерний для періоду із середини XVII до середини XIX ст. Роль держави обмежувалася виконанням функцій, пов'язаних із забезпеченням безпеки громадян, захистом прав власності, створенням необхідної правової бази для взаємовідносин господарюючих суб'єктів. Однак у цей період відбувалося активне становлення цивільного суспільства, що дозволило перейти до наступного етапу;

- інститут макроекономічного регулювання. Відрізняється розширенням економічних функцій держави (з кінця XIX в.) під впливом змін, які відбулися в матеріальному виробництві і суспільстві (посилення концентрації та централізації виробництва, ускладнення економічних зв'язків і загострення соціальних проблем). Має три періоди. Перший тривав з початку першої світової війни до Великої депресії (1933 р.). Він характерний ростом втручання держави в регулювання економічних процесів, обмеженням монополістичних тенденцій створенням державного сектора в економіці. Другий період тривав з 1933 р. до другої світової війни й характеризувався постійною і активною участю держави в управлінні ринковим господарством, антициклічним регулюванням економіки й бюджетно-податковим регулюванням макроекономічних пропорцій з використанням грошово-кредитної політики. Третій період почався після другої світової війни й тривав до середини 50-х рр. XX століття. Він характерний ще більш активною участю держави в в стимулюванні економічного зростання, створенням економічної та соціальної інфраструктури;

- «соціальна держава». Державна політика на цьому етапі (середина 50-х - середина 70х рр. XX століття) виходить із специфічних передумов притаманних ринку: економіка повинна бути змішаною, а не тільки приватнокапіталістичною; необхідна скоординована макроекономічна політика у зв'язку з нездатністю ринку до стабільних макроекономічних результатів; необхідно державне регулювання розподілу доходів;

- «ефективна держава». Сутність політики ефективної держави можна коротко охарактеризувати як заміну ролі держави - джерела економічного зростання роллю «каталізатора», партнера й помічника суспільства в організації його економічного розвитку. Відрізняється передачею господарюючим суб'єктам ряду функцій і обов'язків держави.

Теперішній час характеризується розвитком процесів, які свідчать про виникнення нового й надзвичайно важливого явища в економічному й цивільному житті суспільства. Це явище - глобалізація, нова форма або етап у розвитку сучасного світового господарства. Основа глобалізації - інтернаціоналізація виробництва та торгівлі, що виходить за національні рамки. Глобалізація супроводжується зростанням сфери фінансових ринків і набуття ними самостійного, незалежного від сфери виробництва значення; регіоналізацією економіки і виникненням широких замкнутих економічних просторів із спеціальними умовами для ведення бізнесу та життєдіяльності; появою нових суспільних інститутів; зміною культури, мистецтва, моралі, життєвих цінностей.

Всі наведені вище етапи характеризувалися відповідною податковою політикою, що відображає зміни й розвиток ролі держави в житті окремих країн і світового співтовариства.

Для забезпечення процесу постійного поступального економічного розвитку й успішного подолання кризових явищ уряд кожної країни використовує арсенал методів, наявних у системі державного впливу на економіку, відповідно до прийнятої теоретичної концепції регулювання економіки і обраною моделлю економічного розвитку.