Податки і податкова політика (стр. 28 из 33)

(У СНР дані інвестиції виробництва матеріальних благ і реалізованих послуг:

попадають у рубрику зміна запасів матеріальних оборотних коштів. Тут при підрахунку зміни запасів ураховується не тільки сировина й матеріали, але й запаси товарів і устаткування у виробників, у торгівлі і на підприємствах.)

(4)

Необхідно відзначити, що в СНР у вартість валової доданої вартості (ВВП мінус податки за винятком субсидій на продукти) включається валова додана вартість сектора домашніх господарств, що не обкладається ПДВ, акцизними зборами й т.п. Тому сектор домашніх господарств не врахований у валовій доданій вартості, представленій на початку.

Міжгалузева модель виробництва, представлена на початку, відображає результат виробництва підприємницького сектора, що являє собою сукупність всіх фірм, зареєстрованих усередині країни.

Як відомо фірма - це організація, створена для виробництва й реалізації благ. Її діяльність зводиться до закупівлі факторів виробництва, продажу виробленої продукції й послуг, підтримці й розвитку виробничої бази.

Домашні господарства являють собою сукупність осіб, які беруть участь в економічному житті країни головним чином за допомогою одержання доходів і витрати їх на споживання й нагромадження.

Під державним сектором (сектором загального державного управління) маються на увазі всі державні інститути й установи. Держава займається виробництвом суспільних благ, які на відміну від благ, вироблених у підприємницькому секторі, дістаються споживачеві без безпосередньої оплати кожної споживаної одиниці блага. До числа найважливіших благ такого роду відносяться безпека, досягнення фундаментальної науки, послуги державної соціальної й виробничої інфраструктур. Витрати на покупку благ, вироблених підприємницьким сектором, разом з витратами на оплату праці державних службовців надалі будемо називати державними витратами. Джерелом покриття державних витрат служать в основному податки, що стягують із фірм (підприємницького сектора) і домашніх господарств.

Звертаємо увагу на те, що у відповідності із стандартом СНР, прийнятим ООН в 1993 році й впроваджуваним зараз в Україні, як інституційні сектори, крім не фінансових корпорацій, домашніх господарств і сектора загального державного управління, виділені також фінансові корпорації, некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства, і «оплата послуг фінансових посередників». Фінансові корпорації мають загальну з фірмами юридичну структуру й загальну мету, що складається в прагненні одержати як можна більший прибуток. Але вони відрізняються від фірм або не фінансових корпорацій тим, що замість виробництва матеріальних благ і послуг займаються централізацією капіталів домашніх господарств і фінансуванням виробництва.

Загальне уявлення про основні макроекономічні показники України в 1998 році дає таблиця 1.

З таблиці 1 видно, що на частку нефінансових корпорацій, які провадять основну частину матеріальних благ і реалізованих послуг, доводилося в 1998 році 65,2 % валової доданої вартості.

Всі податки, які сплачують нефінансові корпорації, є первинним джерелом доходів державного сектора, за рахунок витрат виробництва нефінансових корпорацій у формі сплати відсотків за кредит і т.п. фактично утворяться доходи фінансових корпорацій. Тому сучасна система національних рахунків містить значну частку повторного рахунку, на що давно вказували закордонні економісти.

Дана проблема набагато складніше, ніж проблема, що виникає у зв'язку з поділом всіх благ на матеріальні й нематеріальні. Розглянемо її більш докладно.

Як відомо, блага можуть мати дві форми: матеріальну й нематеріальну. Особливістю другої категорії благ, що майже завжди прийнято називати послугами, є те, що вони не можуть зберігатися й повинні споживатися в момент виробництва відповідного блага. Економісти початку XIX століття тривалий час вели суперечки про те, чи можна розглядати нематеріальні послуги як блага. Очевидно, що матеріальні блага й послуги однаково здатні задовольняти людські потреби. Однак надмірний розвиток послуг в порівнянні з матеріальними благами може мати шкідливі наслідки. Так, наприклад, збільшення продукції, що відбувається винятково за рахунок розширення послуг у сфері торгівлі й реклами, не збільшить у дійсності задоволення потреб суспільства.

Із цієї причини в СРСР, як правило, послуги не включалися в продукцію, а все виробництво було розділено на галузі сфери матеріального виробництва й галузі сфери нематеріального виробництва (тобто торгівля). Подібне розмежування сфер виробництва має місце й дотепер у міжгалузевому балансі України. Навпаки, в англосаксонських країнах до складу продукції включалася вся сукупність нематеріальної продукції, інакше кажучи, весь обсяг послуг. Цей принцип збережений й у СНР-93.

Таблиця 1

Макроекономічні показники України в 1998 р., млн. грн.

Показ- ники	Не фінанс корпорац	Фінанс корпор	Сектор держ управління	Домашні господдарства	Некомерц орагнізац обслуговую домаш господар	Оплата послуг фінансів посередник	Вся економіка
ВВП у ринкових цінах	102593
Податки	15625
Валова доданий вартість у базових цінах	56669	2103	13514	13745	1921	-1014	86968
У тому числі:
-споживан основного капіталу	15490	178	2825	279	509	19281

Франція ж дотримувалася проміжної позиції. Тут до складу продукції поряд з матеріальними благами включали тільки ті види послуг, які можуть розглядатися як реалізовані (до них відносяться послуги, надані так званими особами вільних професій). Навпаки, до складу продукту (на відміну від продукції) для порівнянності з національними комплексними показниками англосаксонських національних рахунків у Франції додавалися послуги, надані домашньою прислугою, послуги, що надавались адміністративними установами, і деякі інші послуги другорядного характеру, такі, наприклад, як послуги страхових компаній.

Неважко показати, що при реалізації англосаксонського підходу валовий внутрішній або валовий національний продукт може бути підвищений непродуктивно за допомогою збільшення податків і наступного розширення кількості державних чиновників або підвищення заробітної плати державним службовцям.

Уперше розходження між продуктивною й непродуктивною працею, а саме, що перший обмінюється безпосередньо на капітал, а другий безпосередньо на доход, уведено ще А. Смітом. Його послідовник Р. Джонс власне кажучи з'ясував, що продуктивна праця характеризує капіталістичний спосіб виробництва; непродуктивна ж праця - там, де вона панує, - належить колишнім способам виробництва, а там де вона тільки зрідка зустрічається, обмежується (або повинен був обмежуватися) такими сферами, де немає безпосереднього виробництва. У свій час К. Маркс показав, що Р. Джонс звузив Смітовське поняття, тому що під протиставленням продуктивної й непродуктивної праці він розумів протиставлення праці, що входить у виробництво матеріального блага, і такого, який у нього не входить.

Із цієї точки зору продуктивним буде всяка праця, що входить у виробництво товару (виробництво охоплює тут всі акти, через які повинен пройти товар від первинного виробника до споживача), яким би не була ця праця — фізична або нефізична (наукова),— а непродуктивною буде така праця, що не входить у виробництво товару й метою якої не є виробництво товару. Тому, наприклад, праця, що витрачена в домашнім господарстві на виробництво сільськогосподарської продукції, у вузькому розумінні слова є продуктивною, хоча з погляду А. Сміта ця праця є непродуктивною. Якщо ж виробництво окремого виду послуг (наприклад, прибирання житла, миття вікон і т.п.) організовано капіталістично, тобто здійснюється найманими робітниками окремої фірми, то праця цих працівників є, безумовно, продуктивною працею.

К. Маркс також показав, що продуктивна праця, приєднана протягом року (тобто чиста додана вартість, яка дорівнює валовій доданій вартості мінус споживання основного капіталу), «... не вся представлена тією частиною продукту, що зводиться до заробітної плати й прибутку. Тому що на цю заробітну плату й прибуток купуються послуги, тобто праця, що не ввійшла в цей продукт, у якому представлені заробітна плата й прибуток. Це такі послуги, такі види праці, якими люди користуються в процесі споживання продукту і які не входять у його безпосереднє виробництво».

Таким чином, вартість нереалізованих послуг, ураховується в складі валової доданої продукції сфери виробництва, зайнятого випуском матеріальних благ і реалізованих послуг. Однак вартість нереалізованих послуг ураховується тут як еквівалент. По натурально-речовинному складі цей еквівалент може складатися лише із засобів виробництва (основного капіталу, сировини, матеріалів і т.п.) і предметів споживання (споживчих товарів і послуг), які випускаються сферою виробництва реалізованих благ. Щоб цей еквівалентний обмін між сферами виробництва реалізованих благ і нереалізованих послуг відбувся, валова додана продукція сфери виробництва реалізованих благ повинна бути достатньої для одержання доходу й формування дохідної частини бюджету, у кількостях, які дозволяли б оплатити нереалізовані послуги.