Вимоги до бюджету
По-перше, універсальність бюджету. Тобто бюджет повинен відображати стан державного фінансового господарства, у бюджет повинні входити всі доходи й витрати держави, без вилучень й обмежень, без зсуву й зменшення однієї суми за рахунок іншої. На жаль, у реальній фінансовій практиці доходи й витрати держави не завжди повністю включалися й включаються в бюджет.
Як приклад тут можна привести різні державні позабюджетні фонди: Державний фонд зайнятості населення, Фонди обов'язкового медичного страхування, Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування й відомчі позабюджетні фонди. Серед експертів Міністерства фінансів України існує точка зору про доцільність включення дохідних і видаткових статей названих фондів у дохідну й видаткову частини Державного бюджету. Це думка багато в чому обумовлено тим, що хоча ці фонди по своїй суті є державними, достатній державний контроль над їхніми фінансовими потоками найчастіше відсутній.
По-друге, публічність. Ця вимога припускає, що бюджет повинен бути складений таким чином, щоб кожен громадянин конкретної країни міг ясно розуміти його мову, цифри, логіку побудови, обґрунтованість податкових вилучень і фінансування витрат.
Ще на початку XX століття італійський економіст Ф. Нітті публічністю бюджету назвав правдивість і гласність: «У бюджеті повинні бути зазначені всі доходи й витрати без усяких приховувань або таємничих визначень».
Можна помітити, що відсутність публічності й прозорості є одними з актуальних проблем сьогоднішнього бюджетного процесу в Україні. Саме відсутність у платників податків ясної й чіткої інформації про рішення державою суспільно значимих завдань за рахунок бюджетних коштів веде до таких негативних для країни явищ, як ухиляння від сплати податків, прагнення до переведення капіталів за кордон, недовіру до державних фінансово-економічних ініціатив.
Цікава думка про публічність бюджету російського міністра фінансів початку XX століття С. Ю. Вітте. Відомий фінансист і державний діяч писав, що «вимога гласності бюджету випливає з поняття бюджету як фінансового закону, обов'язкового для виконання. Крім того, тільки шляхом гласного ведення фінансового господарства, з дотриманням повної ясності й точності в бюджетній справі, держава може розраховувати на зміцнення свого кредиту, заснованого цілком на довірі до державних фінансів країни».
У дореволюційній Росії щорічно 1 або 2 січня у всіх великих газетах публікувалася доповідь міністра фінансів «Про державний розпис доходів і витрат» і «Загальний державний розпис доходів і витрат». У цих документах докладно було зазначено, які доходи й у якій кількості надходять у державний бюджет, на які цілі й у якому обсязі ці кошти витрачаються.
По-третє, спеціалізація. Тобто бюджет повинен бути розписаний по категоріях, главах, параграфах і статтях. Коли орган законодавчої влади (Верховна Рада) затверджує такий бюджет, виконавча влада (Уряд) уже не повинна переводити суми з одного параграфа кошторису в іншій, з одного призначення на інше.
Отже, державний бюджет тісно пов'язаний з питаннями економіки, фінансів, політики і права. Подібна багатогранність бюджету багато в чому пояснює труднощі ефективного формування доходів і раціонального фінансування витрат бюджету. Такі фактори як реформування економіки й перехід до ринкового укладу багато в чому обумовили факт зниження частини ВВП, що перерозподіляє через бюджетну систему. Зниження державних витрат - досить хворобливий процес, просте ж підвищення бюджетних вилучень здатно знизити ділову активність. Отже, виникає проблема ефективного формування доходів бюджету.
Структура бюджетних доходів: доходи бюджету визначаються декількома складовими, найбільш важливими з яких є податкові доходи. Статистика свідчить про ріст їх питомої ваги в доходах бюджету. Це досить характерна (показова) ситуація для економіки, що здійснює перехід до ринкових відносин.
5. ПЕРЕРОЗПОДІЛ ВАЛОВОГО ВНУТРІШНЬОГО ПРОДУКТУ ДЕРЖАВОЮ
З 90-х років XX століття в Україні, Росії й інших країнах колишнього СРСР відбувається реформування економіки, що викликало значні зміни у всіх сферах життя й діяльності цих країн.
Реформи супроводжуються рядом досить хворобливих наслідків, обумовлених недостатньою продуманістю й послідовністю проведених перетворень. Одним з таких наслідків є зниження питомої ваги валового внутрішнього продукту (ВВП) країни, що перерозподіляє через бюджетну систему. Згідно з офіційними даними, в 90-х роках відбулося зниження рівня таких показників:
1. Питома вага загального обсягу державних доходів (включаючи доходи позабюджетних фондів) у ВВП.
2. Питома вага доходів консолідованого бюджету у ВВП.
3. Питома вага доходів регіональних бюджетів у ВВП.
Застосовувана до проведення реформ модель розвитку економіки багато в чому опиралася на перерозподіл ресурсів через державний бюджет і їхнє використання на ініціюємі державою інвестиційні проекти, що забезпечують функціонування народного господарства. Про це свідчать досить високі значення показника «питома вага загального обсягу державних доходів у ВВП» в 1980 й в 1985 році: 48,9 % й 46,5 % відповідно.
Сформована в Україні ситуація є досить характерною для економіки перехідного періоду, оскільки, як правило, при проведенні ринкових перетворень відбувається зниження «державної присутності» в економічному й соціальному житті країни. Наприклад, у результаті проведення приватизації скорочується питома вага державної власності й зростає роль «приватного сектора», скорочується обсяг державних інвестиційних і соціальних програм.
Дані міжнародних організацій свідчать про те, що для країн, подібних із сучасною Україною по розміру відносних макроекономічних показників (ВВП на душу населення, обсяг промислового виробництва на душу населення й ін.), характерні ще більш низькі значення питомої ваги ВВП, що перерозподіляє через бюджетну систему.
Таким чином, на етапі перехідної економіки держава стоїть перед необхідністю проведення перетворень, які переслідують мету нормалізації бюджетного процесу.
Основними напрямками таких перетворень є: 1) зниження (можливо, тимчасове) державних витрат; 2) підвищення доходів бюджету.
Однак зниження державних витрат являє собою досить хворобливий процес, оскільки в цьому випадку зачіпаються соціальні інтереси широких мас населення. Крім того, при цьому знижуються державні витрати на такі сфери як освіту і інвестиції, які сприяють прискоренню економічного розвитку, що чревате довгостроковою соціальною нестабільністю, яка паралізує діяльність народного господарства.
Тому в умовах, які склалися, особливу актуальність набуває питання ефективного формування доходів державного бюджету.
Історично (наприклад, у дореволюційній Росії) бюджетні доходи характеризувалися наступною структурою:
прямі - доходи, отримані від експлуатації казенного державного майна; непрямі - доходи, які держава зібрала за допомогою податків; доходи від регалій і монополій - займали проміжне положення між прямими й непрямими доходами.
У наш час доходи бюджету складаються із трьох основних частин: податкових доходів, неподаткових доходів і доходів цільових бюджетних фондів 1. Податкові
- оподатковування економічної діяльності
2. Неподаткові
- доходи від приватизації, реалізації золотовалютних резервів, діяльності держави як учасника ринку
3. Доходи цільових бюджетних фондів - різні збори, штрафи й ін.
Найбільш важливою частиною є податкові доходи.
В 90-х роках XX століття в бюджетному процесі Росії, України й інших країн з перехідною економікою спостерігається:
1. Зниження питомої ваги державних доходів у ВВП.
2. Перевага податкових доходів у загальному обсязі доходів бюджету.
Існування держави залежить, безумовно, від податків. Вони являють собою ту частину фінансових відносин, що пов'язана з формуванням доходів держави, необхідних для виконання їм своїх функцій.
Дохідна частина державного бюджету формується з:
1) трансфертів, тобто односторонніх, не підлягаючих відшкодуванню, необов'язкових надходжень;
2) неподаткових надходжень, тобто доходів від власності (капітальні доходи від продажів активів, стратегічних запасів і землі);
3) операційного прибутку відомчих підприємств (включаючи прибуток
Центрального банку) і однобічних надходжень (штрафи);
4) податкових надходжень, які впливають на дохідну частину бюджету.
У світовій практиці оподатковування існують значні розходження, пов'язані з їхньою залежністю від сталих моделей бюджетних систем. Протягом багатьох років складалися такі бюджетні системи, які відображають загальні конституційні, правові й адміністративні традиції. У широкому розумінні бюджетні системи засновані на британській або французькій моделях, досвіді бюджетної системи США або практиці латиноамериканських країн. Остання відображає загальне коріння країн, що говорять іспанською мовою, під впливом адміністративного досвіду кожної окремої країни цього регіону, що взяли за основу британську чи французьку моделі. Хоча в кожної із систем є свої особливості, що відображають політичні, конституційні й економіко-політичні процеси, проте, для всіх цих систем можна встановити загальні риси. Більшість бюджетів формується за рахунок доходів, розрахованих на касовій основі, хоча в окремих країнах проводиться оцінка бюджетних доходів.
У деяких країнах бюджети підрозділяють на загальний або головний бюджет, ряд спеціальних рахунків, а також пов'язаних з ними регулярно поновлюваних фондів, створюваних для спеціальних цілей. Наприклад, така структура характерна для Японії, Кореї, Філіппін і Таїланду. У британських бюджетних системах такі спеціальні рахунки не знайшли широкого поширення.