Смекни!
smekni.com

Правове забезпечення підприємницької діяльності (Мачуцький) (стр. 12 из 80)

3) прізвище, ім'я і по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги, та її адресу;

4) найменування, місце знаходження юридичної особи;

5) найменування фінансової операції;

6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків;

7) строк дії договору;

8) порядок зміни і припинення дії договору;

9) права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору;

10) інші умови за згодою сторін;

11) підписи сторін.

Підстави, порядок та правові наслідки припинення дії договорів про надання фінансових послуг визначаються цивільним законодавством, законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг, а також укладеними відповідно до них договорами.

Особа набуває статусу фінансової установи після внесення про неї запису до відповідного державного реєстру фінансових установ.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Фінансова установа може розпочати надання фінансових послуг, лише якщо:

1) облікова і реєструюча система відповідає вимогам, встановленим нормативно-правовими актами;

2) внутрішні правила фінансової установи, узгоджені з вимогами законів України та нормативно-правових актів державних органів, що здійснюють регулювання та нагляд за ринками фінансових послуг;

3) професійні якості та ділова репутація персоналу відповідають встановленим законом вимогам.

4.5. Інвестиційна діяльність суб’єктів підприємницької діяльності України.

Інвестиції за кордон можуть здійснювати:

а) юридичні особи;

б) фізичні особи, які в установленому законодавством України порядку визнані суб'єктами підприємницької діяльності;

в) фізичні особи, які не зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності.

Під інвестицією за кордон розуміється господарська операція, яка передбачає придбання суб'єктами інвестицій основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав, цінних паперів та їх похідних в обмін на валютні цінності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Нематеріальними активами є об'єкти інтелектуальної, в тому числі промислової, власності, а також інші аналогічні права, визнані в порядку, встановленому відповідним законодавством, об'єктом права власності резидента.

Корпоративні права це право власності на частку (пай) у статутному фонді (капіталі) юридичної особи, включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також частки активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства.

Об'єктом інвестиції може виступати будь-яке майно, в тому числі основні фонди, нематеріальні активи, корпоративні права, цінні папери та їх похідні.

Інвестиція за кордон можлива тільки при отриманні індивідуальної ліцензії Національного Банку України. Порядок отримання ліцензії регулюється Інструкцією про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон, яказатверджена Постановою ПравлінняНаціонального банку України від16.03.99 року № 122.

Інвестиції поділяються на капітальні, фінансові та реінвестиції.

Капітальна інвестиція - господарська операція, яка передбачає придбання об'єктів нерухомого майна, інших основних фондів та нематеріальних активів, які підлягають амортизації.

Фінансова інвестиція - господарська операція, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів.

Фінансові інвестиції, у свою чергу, поділяються на прямі інвестиції та портфельні інвестиції.

Прямі інвестиції - господарська операція, яка передбачає внесення коштів до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.

Портфельні інвестиції - господарська операція, що передбачає придбання цінних паперів, їх похідних та фінансових активів за кошти на фондовому ринку.

Реінвестиція - господарська операція, яка передбачає здійснення капітальних або фінансових інвестицій за рахунок доходу (прибутку), отриманого від інвестиційних операцій.

Для інвестицій не можуть бути використані кошти:

а) у готівковій формі - юридичними особами, а також фізичними особами, які у встановленому законодавством України порядку є суб'єктами підприємницької діяльності;

б) за рахунок бюджетних коштів - без дозволу органу, уповноваженого розпоряджатися цими коштами.

Усі доходи (прибутки), одержані від здійснення інвестицій за кордоном, підлягають перерахуванню в Україну, а також декларуванню згідно зі встановленим порядком.

РОЗДІЛ III. Господарські товариства як суб’єкти підприємницької діяльності.

§ 1. Поняття господарських товариств.

§ 2. Правовий статус акціонерного товариства.

§ 3. Правовий статус товариства з обмеженою відповідальністю.

§ 4. Правовий статус товариства з додатковою відповідальністю, повного товариства, командитного товариства.

§ 1. Поняття господарських товариств.

Запровадженння в Україні ринкових відносин з адекватними їм організаційно правовими формами господарювання викликало відродження після багатьох десятиліть забуття інституту господарських товариств.

Історія їх розвитку самим безпосереднім чином пов’язана з розвитком ринку, оскільки завдяки цій формі зростає можливість залучення до господарювання в якості суб’єктів підприємництва більш широких верств населення суспільства, відповідальних учасників економічних відносин.

Імпульсом для розвитку господарських товариств в Україні стало будівництво незалежної української держави та проведення нею самостійної економічної політики.

Якщо розглядати розвиток товариств в історичному аспекті, то слід відзначити, що їх витоки пов’язані з сімейним підприємництвом, заснованим на провідній ролі голови сім’ї над всіма іншими її членами. Необхідність продовження і розвитку загальносімейної справи і після смерті голови сім’ї передбачає залучення до неї не тільки родичів, але й численних сторонніх рівноправних робітників. Це згодом призвело до того, що такі об’єднання стали доповнюватися і іншими учасниками, які отримували визначений процент за свої внески.

Законодавчим фундаментом для розвитку господарських товариств стали наступні закони: Закон України “Про власність” від 7 лютого 1991 року, Закон України “Про підприємництво” від 7 лютого 1991 року, Закон України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 року, Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 червня 1991 року, Закон України “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 року та інш.

Статті 20 Закону України “Про власність” визначає господарські товариства як суб’єкти права колективної власності. Господарські товариства є різновидом підприємств згідно ст. 2 Закону України “Про підприємства в Україні”.

Поняття і види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, а також права і обов'язки їх учасників та засновників, визначаються Законом України “Про господарські товариства” (далі - Закон).

Згідно з статтею 1 Закону України господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. Товариства є юридичними особами.

Товариства можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України.

Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав, вступати в зобов'язання, виступати в суді, арбітражному суді та третейському суді від свого імені.

Придбання господарським товариством часток (акцій), активів інших господарських товариств має здійснюватися з дотриманням вимог антимонопольного законодавства.

Всім господарським товариствам притамані деякі спільні ознаки:

а) товариство - це добровільне об’єднання не менше двох осіб. Максимальна кількість учасників не обмежується, але на практиці у товаристві об’єднується відносно невилике коло осіб (виняток акціонерні товариства);

б) господарські товариства є договірними об’єднаннями. Як юридичні особи вони утворюються на підставі установчого (засновницького) договору;

в) забезпечення діяльності товариств здійснюється на засадах поєднання майнових засобів та нематеріальних активів.

Окремі види господарських товариств за своєю юридичною формою мають суттєві відмінності. Враховуючи вирішальний вплив капіталізації чи особового елемента на діяльність товариства, вони поділяються на об’єднання осіб (персональні товариства) і об’єднання капіталів.

До об’єднаннь осіб відносяться повні та командитні товариства, до об’єднаннь капіталів - товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, акціонерні товариства.

Загальною рисою об’єднань осіб (персональних товариств) є те, що вони об’єднують не тільки капітали, але, перш за все, спільну діяльність їх членів. Кожному участнику такого товариства забезпечується право на ведення справ та представництво інтересів у зовнішніх стосунках з іншими суб’єктами підприємницької діяльності, громадянами, державою.

При об’єднанні капіталів учасники не приймають безпосередньої участі в оперативній діяльності товариства. Такі учасники об’єднують лише надані ними капітали. Управління товариством здійснюють спеціально створені управлінські органи.